Заснування Руської Православної Церкви: теорії та гіпотези

В переломні моменти історії як правило виникає бажання переглянути своє минуле. Подивитися на власну історію іншими очима. Спробувати віднайти в ній якісь темні плями і ясна річ просвітлити їх. Але чи завжди така, частіше вимушена, корекція своєї історії буває необхідною? Чи завжди вона несе душевний спокій і відчуття виконаного обов’язку? Напевно, ні.

В наш час, зокрема такому перегляду була піддана історія хрещення Київської Русі. Наскільки ця критика є ґрунтовною, а звідси – необхідною спробуємо з’ясувати. Історію хрещення, або християнізації Київської Русі можна розглядати з різних боків, але найбільше проблем в дослідників цієї події викликають питання походження першої Руської церковної ієрархії. Це питання про те хто хрестив Русь, звідки на Руську землю прийшла християнська віра і хто був фундатором Руської Церкви?

Стосовно цих питань виникало чимало гіпотез і припущень. Як правило їх об’єднують у 8 головних. Це: 1) тмутараканська гіпотеза; 2) корсунська; 3) переяславська; 4) римська; 5) місіонерська; 6) болгарська; 7) автономна і 8) візантійська. Нас, головним чином, цікавлять останні дві, але перед тим як їх розглянути коротко зупинимося на інших гіпотезах.

Згідно тмутараканської гіпотези, Володимир Великий доручив керівництво Руською Церквою Тмутараканському єпископу, який зіграв певну роль у хрещенні Русі. Від місця хрещення Володимира (за свідченнями „Повісті минулих літ”) бере початок погляд про зверхність Корсунського єпископа над Руською Церквою. Погляд на Ярославль як першу резиденцію Руських митрополитів до 1037 р., про що також згадують літописці, породив гіпотезу переяславської ієрархії. Ці три версії – варіанти припущення, яке виникло у зв’язку з повідомленням літописця під 1037-мим р. Про заснування митрополії у Києві.

Римська гіпотеза проголошує думку про місіонерську діяльність на Русі єпископів Західної Церкви. Ця теорія ґрунтується в основному на слідах впливу Заходу та Сходу на руську літературу та церковну термінологію, а також на згадках про контакти дипломатичні і місіонерські.

Значну кількість прихильників має так звана болгарська гіпотеза, яка знайшла свого ревного захисника в особі Присьолкова. Він у праці „Нариси з церковно-політичної історії Київської Русі X – XI ст.” Розробив гіпотезу про прийняття на Русі ієрархії з Болгарії, від Охридської патріархії, а не з Візантії. Уся гіпотеза в основному ґрунтується на спільності імен київського митрополита та охридського архієпископа, які жили у 20-х рр. XI ст.

Але найбільшої поширеності в наукових колах України сьогодні набуває так звана автономна гіпотеза християнізації Русі (зокрема ця гіпотеза вважається офіційною позицією відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України щодо досліджуваної теми). Її прихильники вважають, що впливи Візантії, Охріди та Риму стиралися бо Руська Церква за Володимира фактично була не від кого не залежною, самоутвореною, а її предстоятелем був Анастас Корсунський. В основі цієї гіпотези лежать слідуючи міркування: по-перше, вважається неможливим, щоб кияни хрестились у Дніпрі, як це описує літописець Нестор. Таке хрещення, на думку прибічників автономної гіпотези, суперечить канонам Церкви, а отже не могло б бути схваленим якимось патріархом. Звідси висновок про самоутворенність Руської Церкви. По-друге, вказується на факт освячення митрополитом Феопемптом Десятинної Церкви у 1039 р., яка за 40 років до того була освячена „попом Анастасом”. З цього робиться висновок про те, що Константинопольський патріарх не вважав перше освячення храму (Анастасом) законним, а разом з цим вважав незаконним і влаштування Руської Церкви. Законний статус вона набула лише з приїздом митрополита Феопемпта.

Наведені аргументи не витримують критики. Щодо першого, то не дивлячись на „добре розроблений обряд” хрещення в X ст., Церква і жоден з її ієрархів не могли б вважати недійсним хрещення в річці (а не в храмі) тільки тому, що такий спосіб входження в Церкву був освячений Самим Христом (Мф. 3, 13-16), апостолами (Діян. 8, 36-39) та іншими святими. Сучасні церковні правила у виняткових випадках також дозволяють здійснювати таїнство хрещення поза храмом, а також вважається допустимим хрестити декілька осіб разом в одній і тій самій воді. Що ж стосується іншого аргументу, він також свідчить про необізнаність в церковних правилах його авторів. Згідно з требником Петра Могили, освячення храму ієреєм не виключало потреби повторного його освячення єпископом. Цей чин тлумачився як тимчасовий засіб, щоб дати можливість здійснювати богослужіння в храмі до часу приїзду архієрея. Таким чином, той факт, що храм (Десятинна Церква) міг бути освячений два рази, перший ієреєм, а другий архієреєм, цілком вписується в церковну практику і канони. Отже, як видно гіпотеза автономного влаш-тування Руської Церкви залишається однією з багатьох гіпотез, в основі яких швидше лежить прагнення видати бажане за дійсне, а не пошуки істини.

На нашу думку і на думку інших дослідників (Верхомій Ю.Б., Симчич М.Д. та інші), реальним подіям християнізації Київської Русі відповідає саме візантійська гіпотеза. Згідно з якою Церква на Русі від самого початку була в канонічній залежності від Константинопольської патріархії, звідки одержувала своїх предстоятелів. На користь цієї гіпотези можна навести чимало історичних свідчень. Преподобний Нестор Літописець, згадуючи про від’їзд Володимира з Корсуня до Києва, пише, що Володимир лише „взяв царицю, і Настаса, і попів корсунських, і мощі святого Климента..., і взяв сосуди церковні, й ікони”. Але сучасний Володимиру письменник (Адемар) свідчить, що тоді прийшов на Русь саме єпископ грецький і навернув на християнство саму середину країни. Арабський письменник Ел-Макін (1223 – 1302) говорить, що імператор грецький Василій прислав до Володимира єпископів, які наставили в християнській вірі його самого і весь його народ. Вітчизняні свідчення, починаючи з XIII ст., прямо називають головною діючою особою при хрещенні Русі митрополита Михаїла: в Кормчій XVI ст., що була списана з Кормчої XIII ст., яка в свою чергу списана (у 1286 р.) з іншої, ранішої, святий Володимир зображується вимовляючим: „так і я, прийнявши святе хрещення і прославивши Бога за те, що сподобив мене прийняти таку благодать від преосвященного митрополита Михаїла, і взяв його першим митрополитом від патріарха і від усього собору..., з ним і хрестив усю Руську зем-лю”.

Церковний історик митрополит Макарій (поч. XX ст.) стверджує, що „не може бути сумніву, що митрополити з’явились в нас ще за святого Володимира, від самого заснування вітчизняної Церкви”. І наводить на доказ цього чимало історичних документів.

Монах Яків пише про святого Володимира, що він святкував свята Господські, і ставив у ці дні три трапези: першу – митрополитові і єпископам з іншим духовенством, другу – бідним, третю – собі і боярам своїм. З життєписів Бориса і Гліба, які належать до пера монаха Якова і преподобного Нестора, відомо, що митрополита Руського часів Володимира називали то митрополитом то архієпископом. Дітмар Марзебурзький, сучасник Володимира, пише, що коли Болеслав, король польський, заволодів у 1017 р. Києвом – цього переможця урочисто зустрічав київський архієпископ. Новгородський літопис під числом 6497 року (989 р.) зазначає, що „хрестився Володимир і вся земля Руська і поставив у Києві митрополита, а в Новгороді архієпископа, а по інших містах єпископів і попів і дияконів”.

Час заснування Київської митрополії можна визначити за деякими натяками у візантійських джерелах, що збереглись. Одними з таких джерел, що дозволяють датувати час заснування митрополії на Русі, є списки єпархій Константинопольського престолу. Коли порівняти списки 901 – 907 рр., які мають ім’я Василія, належать до часів Льва Мудрого, й патріарха Миколая Містика, де перераховується 51-ого митрополита та 51-ого архієпископа, зі списком часів Михаїла Комніна (1084 – 1118 рр.) то виявляється, що за два століття (X – XI) було засновано 30 нових митрополій. Доведено, що порядок, за яким ці митрополії стоять у списку, точно відповідає хронологічній послідовності їх заснування (між 901 – 1084 рр.).

Заново відкриті списки підтвердили правильність висновків візантолога Гельцера. Так, в опублікованому списку, який належить до X ст., Аланська кафедра (митрополича) посідає 61 місце, безпосередньо за Руссю, тобто була заснована пізніше Руської. У 1922 р. Опубліковано документ патріаршого монастиря св. Єпифанії в Керасунті, який дозволяє точніше визначити час заснування Руської митрополії. Датується документ травнем 1024 р., згадується в ньому типікон 998 р. З цього документу також видно, що Аланська митрополія була заснована до 998 р., а Руська, відповідно, ще раніше. Звідси випливає висновок, що її заснував патріарх Хрісоверг Миколай у найближчий час після хрещення Русі.

Отже, які висновки можна зробити з усього висловленого. По-перше, зрозуміло, що абсолютної впевненості в тому чи іншому варіанті ходу подій, які супроводжували запровадження християнства на Русі, поки що немає. В цьому зізнавався сам митрополит Макарій. Але, по-друге, скептичне і критичне ставлення до існуючих гіпотез і припущень не повинне переростати у надто вільне оперування фактами, і вже зовсім неприпустимим є ігнорування тих чи інших історичних свідчень. Ясна річ, що об’єктивного висвітлення будь-якої історичної події не буває. Тому дана стаття обмежується суто фактичною критикою сучасних гіпотез (головним чином автономної), а також викладом того погляду на досліджувані події, якого притримується автор.