Жити, як перші християни
Катерина НОВІКОВА
Церкви в постатеїстичному просторі України, відновлюючи свою діяльність після падіння Радянського Союзу, стикаються також з реаліями секуляризації, спільної для всієї Європи. Країна стає сьогодні нивою нової євангелізації. Виявляється, що саме християнство потребує переосмислення і оновлення в світлі сучасних суспільно-політичних і культурних трансформацій.
Особливу роль у цьому процесі відіграють нові рухи Римо-Католицької Церкви. Серед усього різноманіття видів нової євангелізації хочу присвятити увагу руху Неокатехуменальна дорога, побудованого на взірець спільнот перших християн. Це нова форма католицької формації як світських, так і духовних осіб, яка народилась з постулату відновлення католицизму Другого Ватиканського Собору. Тоді ж виник рух Харизматичної віднови, який також намагався сягнути витоків християнства і наблизитись до простоти перших християн. Подібний зв’язок з витоками християнства мають зокрема товариство «Братство Еммаус» і Спільноти Блаженств. У перші століття християнства кандидат проходив кількарічну ретельну підготовку втаємничення перед прийняттям хрещення — навчався основ нової віри і зміцнювався у моральності.
Неокатехуменат — це новий катехуменат, нове втаємничення у християнство, підготовка до відновлення обітниць, даних при хрещенні (у випадку дитини їх за нього складають батьки і хресні), мета яких —наблизити вірян до глибокої близькості з Христом і перетворити їх на активних членів Церкви і свідків Євангелія.
Неокатехуменат є відносно молодим рухом — ще живі його засновники миряни Кіко (Франсіско) Арґуейо і Кармен Ернандес. Тим не менш сьогодні — це велика організація, поширена в усьому світі, не просто рух всередині Католицької Церкви, а юридична особа публічного права, яка підпадає під юрисдикцію п’яти ватиканських декастерій: Конгрегації у справах віровчення (як освітньо-виховна система формації і навчання Євангелія та з питань груп мандрівних катехитів і сімей місіонерів), Конгрегації у справах божественного культу і таїнств (літургійні особливості та підготовка до відновлення обітниць хрещення), Конгрегації у справах духовенства і катехизації (формація пресвітерів для нової євангелізації у понад 70 семінаріях Redemptoris Mater), Конгрегації у справах католицького виховання (як формація дорослих до зрілої віри) і Папської ради у справах мирян.
Процес надання юридичного визнання руху розпочався 1997 р. за дорученням Папи Івана Павла ІІ і завершився 13 червня 2008 р. проголошенням голови Папської ради в справах мирян кардиналом Станіславом Рилко декрету, який затверджував остаточну версію Уставу Неокатехуменальної дороги. Устав було остаточно затверджено Папою Бенедиктом XVI 11 травня 2008 р. Засади руху та його мета вміщені також в Орієнтовних вказівках для команд катехитів.
Усе почалось спонтанно 1964 р. в бараках Паломерас Алтас у Мадриді, де Кіко Арґуейо і Кармен Ернандес жили з вбогими циганами та на їх прохання почали проповідувати їм Євангеліє Христа. Згодом проповіді набули систематичного і структурного характеру, що базувався на так званій тринозі: Слово Боже, літургія і спільнота. На їхню діяльність звернув увагу архиєпископ Мадрида Касіміро Марсійо і закликав ініціаторів руху поширити її на інші парафії. Таким чином новий рух розповсюдився в архидієцезії Мадрида та інших дієцезіях Іспанії. Початок світової діяльності Неокатехуменальної дороги розпочався з 1968 р. катехизацією в римській парафії Нашої Пані Найсвятішого Таїнства і Канадських святих. Сьогодні спільноти цього руху наявні в усьому світі, а його діяльність нової євангелізації скерована до країн з християнською традицією, але секуляризованих, і також до місійних країн.
Неокатехуменальний рух – це чітко налагоджена і розгалужена структура, яка діє при дієцезіях на службі єпископів. Окрім мирян, до руху можуть належати духовенство і чернецтво, які повинні отримати згоду своїх зверхників. На її чолі знаходиться Міжнародна команда відповідальних за Неокатехуменальну дорогу, до складу якої входять самі ініціатори Кіко Арґуейо і Кармен Ернандес та о. Маріо Пецці – священик Римської дієцезії. Статутом передбачено у випадку смерті одного з них вибори наступника спеціально скликаною колегією. Бенедикт XVI особливо наголошував, що апостольська діяльність руху має за мету перебувати у серці Церкви згідно з її вказівками, що виражається в єдності з локальними Церквами.
Членство у русі починається з прослухання катехез (15 вечірніх зустрічей впродовж 2 місяців), після яких на заключній триденній конвівенції (зустріч для відправлення літургії та ділення про плоди благодаті в житті та труднощі дозрівання у вірі) виголошують Нагірну проповідь Христа як заклик і з охочих формують спільноти. Так само спільноти перших християн формувались після прийняття проголошеної керигми.
Новоутворена спільнота доручається опіці пресвітера та через голосування вибирає відповідальних, яких має затвердити настоятель парафії й команда катехитів. Ця команда (група) дає інструкцію підготовки літургії слова та Євхаристії, щомісячних конвівенцій, вказуючи біблійні теми для розгляду під час формації. Рух діє за чітко визначною схемою і називається Дорогою з огляду на перебіг формації, що ґрунтується на Слові Божому, літургії та спільноті. Моделлю неокатехуменальної спільноти є родина з Назарета, в якій Христос ріс і виховувався в послуху Марії та Йосипу. Дорога триває роки і складається з трьох стадій християнського втаємничення – прекатехуменат, катехуменат і вибрання, які в свою чергу поділені на етапи, переходи на які відзначаються особливими літургійними святкуваннями.
Перший стадія – це час кенозису, який триває приблизно два роки від початкової катехизації до першого скрутинія, присвячений вивченню Святого Письма. Скрутиній завершується записом імені члена спільноти, який висловлює готовність далі дозрівати у вірі. Другий етап втаємничення подібної тривалості має на меті розкрити історію спасіння і на заключному скрутинії відбувається поновне зречення диявола.
Друга стадія дороги є часом духовної боротьби, аби стати новою людиною. На першому етапі віряни відкривають молитву як літургійну, так і особисту, практикують Lectio divina та моляться літургією годин. На другому етапі передається наново Символ віри, який вивчають і урочисто виголошують під час літургії у Великий піст.
На третьому етапі вірячи наново засвоюють молитву Отче наш. На цьому етапі вони також мають здійснити паломництво у храм, присвячений Матері Божій, щоб прийняти її, як свою матір, потім оновлюють віру на гробі св. Петра і проголошують акт відданості Папі. Третій етап становить нове розкриття обраного шляху і є переломним моментом неокатехуменального ітінерарію. Це час вивчення способів досягнення святості і вивчення Нагірної проповіді. На завершення відбувається урочисте відновлення обітниць хрещення під час пасхального нічного чування у присутності єпископа. Далі члени спільноти вирушають у паломництво до Святої Землі. На цьому Неокатехуменальна дорога закінчується і спільноти далі збираються вже для продовження постійного виховання у вірі.
Групи мандрівних катехитів, відповідальні за спільноти окремої країни, по суті становлять єднальну ланку і орган контролю перебігу формації. Вони також забезпечують централізований характер руху. Катехити, вибрані шляхом голосування членами конкретної спільноти, разом з пресвітером і відповідальним за спільноту присвячують себе євангелізації і проводу нових спільнот. Існує ще група мандрівних катехитів – ітінерантів, які мають бути готовими бути посланими у будь-яку країну світу. Група катехитів-ітінерантів складається з пресвітера, подружньої пари і неодруженого чоловіка або з пресвітера, неодруженого чоловіка і незаміжньої жінки. Ці групи, зазвичай міжнародного складу, є відповідальними за мережу спільнот у певній країні, даючи звіт про їхню діяльність Міжнародній команді відповідальних за Неокатехуменальний рух.
Особливістю літургії неокатехуменату є відправлення Євхаристії в суботу ввечері та літургії слова в середині тижня, зазвичай у середу. Віряни беруть активну участь у підготовці літургії за чітко визначеною схемою, однаковою в усьому світі – протягом тижня готують читання зі Святого Писання, співи, печуть хліб і прикрашають приміщення та вівтар квітами. Особливістю літургії є чотири читання з Біблії та іспанські співи авторства Кіко під гітару (перекладені на різні мови). Вірян запрошують коротко поділитись, що прочитане слово з Писання сказало їм про життя – так зване ехо Слова, після чого священик виголошує проповідь. На літургії всі сідають довкола вівтаря разом з священиком, причащаються хлібом і вином й завершують все танцем довкола вівтаря. Незважаючи на зовнішню живість і спонтанність, все чітко відпрацьовано, і кожний член спільноти виконує свою роль. Слід зазначити, що Пасха відіграє центральне місце у неокатехуменальному русі – спільнота збирається для урочистого всенічного святкування і молитов. Натомість Різдво святкують у парафії та в родинному колі. Урочисті літургії зазвичай завершуються багатою аґапою.
Один із засників руху, Кіко, за фахом є плідним і талановитим художником, який створив багато творів, інтерпретуючи мотиви візантійського сакрального мистецтва. Його ікони, хрести, обруси і літургійні шати, гаптовані за його взірцями, оздоблюють приміщення зустрічей спільнот. Ікона Божої Матері з Дитятком перетворилась на символ неокатехуменального руху.
У неокатехуменальних спільнотах велика роль відводиться родині – вони зазвичай багатодітні і, як правило, всі належать до спільноти. Характерною для руху є інституція сімей-місіонерів, які вирушають на місію до іншої закордонної спільноти. Родина має повідомити про свій намір стати місіонерами Міжнародну команду відповідальних за неокатехуменальний рух, яка затверджує цей вибір і посилає їх в якусь країну. Родина вирушає на місію після благословення локального єпископа на літургії. Папа Іван Павло ІІ особисто благословляв такі родини. Навчання жити християнською родиною за моделлю Святої Сім’ї вважається пріоритетною місією в спільнотах України, а також вписується у сучасну турботу Католицької Церкви оберігати родину як основну ланку суспільства.
Покликання до священства мають бути також представлені Міжнародній екіпі відповідальних за Неокатехуменальний рух, що зазвичай відбувається при нагоді участі в міжнародних зустрічах молоді з папою, днів молоді, екуменічних зустрічей Тезе тощо. Після проголошення керигми встають особи, які вирішили бути священиками або богопосвяченими особами, і проголошують свій намір. Після затвердження їхнього вибору Міжнародною екіпою їх скеровують до семінарій Redemptoris Mater у будь-яку країну світу. Такі семінарії відкривають за згоди дієцезіального єпископа і за вказівками Міжнародної екіпи. Вони діють згідно з нормами формації й інкардинації (мандату) дієцезіального духовенства і документу Основні норми інституції духовенства. Але їхньою особливістю є те, що Неокатехуменальна дорога становить основу їхньої формації. Зазвичай, це міжнародні спільноти, які після року або більше змінюють склад семінаристів, скеровуючи їх до інших країн. Наприклад, у Києві в семінарії навчаються алумни з Еквадору, Венесуели, Чехії, Італії, Білорусі, яким доводиться вчити українську і російську, а оскільки частину предметів вони вивчають у Вищий духовній семінарії Насвятішого серця Ісуса Києво-Житомирської дієцезії у Ворзелі, то доводиться вчити ще й польську мову.
У Києві існує 9 спільнот та знаходиться на місії 4 багатодітні родини: 1 з Іспанії, 2 з Італії та 1 з Польщі. Вони майже не інкультуруються в життя України через мовний бар’єр, складність знайти працю і обов’язки в спільноті. Обов’язок їх утримання бере на себе спільнота країни походження. Богопосвячені особи знаходяться на службі спільнот, працюючи, наприклад, у семінарії та в місіонерських родинах.
На неокатехуменальні літургії можна потрапити лише за запрошенням члена спільноти, хоч у § 2, ст. 13 Статуту зазначено їхній відкритий характер для всіх вірян. Закритість, літургійні нововведення і брак інформації про діяльність та мету руху стають інкол причиною негативного ставлення до неокатехуменальних спільнот як з боку духовенства, так і простих парафіян. Це у свою чергу ускладнює інтеграцію спільнот у життя дієцезії і парафії, на чому наголошував Папа Бенедикт XVI.
Україна є благодатним ґрунтом для розвитку неокатехуменату, адже тут багато людей мають слабке уявлення про християнство, а частина зневірилась у традиційних християнських Церквах через поділи і брак інтегрованості вірян у життя парафії. По суті, на сьогодні рух Неокатехуменальної дороги сформувався у потужну внутрішню течію всередині Церкви.
