Зимнівський монастир падає у Лугу
Акт складено 22 червня 2009 року. Першу тріщину вздовж усього контуру по лінії повздовжнього розрізу споруди Успенської церкви виявили 25 червня 2001-го. Ситуацію ускладнило «утеплення Успенської церкви пінопластом, що може призвести до надмірного зволоження стін, їх поступового руйнування, осипання розписів усередині споруди»…
Гора, на якій розташовано Зимнівський Успенський монастир, не проста, а свята. Головний собор обителі перетворено на будівельний майданчик зсередини й ззовні: його основа дала величезну тріщину. Ще два злами ґрунту сталися просто під стінами малого Троїцького храму і на північному схилі. Будівельники від світанку до смерканку реконструюють національну пам’ятку, зміцнюючи підвалини десятиметровими палями з армованого залізом бетону… Власне, керівництво монастиря скромно назвало ці роботи «реконструкцією». Насправді ж відбувається ледь не панічний порятунок святині. Члени комісії, яка обстежувала технічний стан пам’яток архітектури на святій горі рівно рік тому, щоправда, позаочі, озвучили й час зимнівського архітектурного апокаліпсису – 2012.
…У цій обителі, що має статус ставропігії і нині підзвітна-підлегла навіть не митрополиту Володимирові, а безпосередньо московському патріарху, на благословення від ігумені Стефани нам довелося чекати рівно 45 хвилин. На щось інше не доводилося й сподіватися, бо медійників тут шанують трішечки менше, ніж колишніх президентів і чинних олігархів навіть місцевого рівня. Сховавшись у затінку собору, настоятелька сказала одній із монахинь прокоментувати від свого імені «те, що робиться у монастирі». Зізнаємося, що три чверті години ми на власні очі досліджували «реконструкцію». Останнє слово у лапках не через авторське прагнення сенсаційності, а через споглядання важкої бурильної техніки, обкопаної по периметру підвалин церкви, центнерів і тонн сталевої арматури, діаметр якої вражає… Зрештою, сестра Лукія, яку уповноважила ігуменя Стефана давати коментарі ЗМІ, доволі приязно пояснила:
– Матушка Стефана просила підкреслити: гроші, які виділив уряд Юлії Тимошенко, нині в розпорядженні Волинської ОДА. Тому у монастирі занепокоєні, щоб усі кошти на реконструкцію використали за призначенням. Зараз укріплюють фундамент Успенського собору, адже зсувається свята гора, велика тріщина пішла по долівці собору. Також є тріщина біля малого Троїцького храму і на самому схилі. Будівельна фірма з Києва заливає під собор армований бетонний каркас, який має втримати оповзень. Гроші на рахунок фірми почали надходити з бюджету нещодавно, будівельники три місяці працювали за власний кошт. Весняні дощі ще більше посунули гору, але сподіватимемося на милість Божу.
На питання, чому так трапилося – адже монастирський комплекс простояв тисячу років, пережив воєнні та атеїстичні руйнування, але й не думав сповзати у річку, СіД дістав відповідь: «Так Бог розпорядився. Бо як сказано у Біблії, наприкінці часів гори зрівняються з долами». Зі Святим Письмом сперечатися годі, але цілком мирський «Акт обстеження технічного стану комплексу пам’яток архітектури національного значення Святогірського Успенського монастиря» свідчить про цілком земне походження проблеми. Підписали цей документ одинадцять державних посадовців, у компетенції яких не випадає сумніватися. Наведемо з нього цитати:
«Підпірна стіна у вигляді підковоподібної тераси була доволі складною інженерною спорудою, що мала спеціальні нагромаджувачі для відведення ґрунтової води в обвід Троїцької церкви, яку розташовано на нижній терасі. На початку архітектурно-археологічних досліджень (1975) вони були в аварійному стані, їх не реанімували до початку 1990-х, коли історико-архітектурний комплекс за рішенням Волинського облвиконкому від 27.08.1990 р. передали УПЦ МП для використання жіночим монастирем. Відтоді рекомендації генпроектувальника комплексу Зимнівського монастиря – ЗАТ «Укрпроектреставрація» (м. Київ) – з приводу подальших ремонтно-реставраційних робіт не бралися до уваги, що призвело до порушення культурного шару подвір’я під час прокладання локальних інженерних мереж (1993), надбудови куполів до пам’ятки архітектури XV ст. Успенської церкви без врахування геологічних умов споруди (1995), влаштування на нижній північно-західній ділянці схилу штучного ставу, що не могло не вплинути на природний гідрологічний режим усієї території плато (1999). Окрім цього, замощення території подвір’я штучним каменем (2000), що суперечило історичній традиції, також додало проблем у відведенні дощової води з території подвір’я. Без залучення професійних гідрогеологів, спелеологів, археологів для з’ясування причин обрушення частини підземних ходів під фундаментами Успенської церкви зроблено спробу укріплення (2001) їх тунелем із застосуванням звичайної червоної цегли, запас міцності якої в умовах надто зволоженого оточення обмежений»…
Акт складено 22 червня 2009 року. Першу тріщину вздовж усього контуру по лінії повздовжнього розрізу споруди Успенської церкви виявили 25 червня 2001-го. Ситуацію ускладнило «утеплення Успенської церкви пінопластом, що може призвести до надмірного зволоження стін, їх поступового руйнування, осипання розписів усередині споруди»… Стан плато і схилу, на якому розташовується Зимнівська обитель, є зсувонебезпечним й аварійним. Як не прикро, у зсувонебезпечності і гостроаварійності винний не час, а спосіб, у який робилася «розбудова». Навіть тепер, замість запросити реставраторів, керівництво монастиря запросило реконструкторів. Аби нам не закинули безпідставних інсинуацій з приводу архітектурних «перспектив» обителі, процитуємо місцеву пресу:
«…Реконструкція Святоуспенського храму – не єдине будівництво на території монастиря: під схилом, який зсувається, прокладають дорогу, для запобігання зсуву в ґрунт теж забиватимуть балки… При в’їзді на монастирське подвір’я зводять приміщення для церковної крамниці та кафе». Для паломників, зрозуміло. Як і готельний комплекс із гаражами. Щоправда, за межами обителі, але на схилі того ж плато, що фактично не витримує навантаження. На наш закид, чи не станеться з готельним комплексом того ж, що й з Успенським собором, сестра Лукія запевнила: з проектною документацією усе гаразд. Зараз, мовляв, нам треба зупинити оповзень з боку собору, а потім думати, чи не станеться він на заплавній терасі.
На здоровий глузд перед тим, як починати рятувальні роботи з укріплення підвалин головного монастирського храму, треба було б «вилучити» з плато усю важку техніку. Тим паче – жодної мови про цю техніку при основі оповзня. Ще те питання й про ефективність поточних рятувальних робіт, адже згідно з актом «запропонований не ліцензованою проектною організацією на розгляд комісії проект спорудження підпірної стіни вимагає доопрацювання спільно з фахівцями інституту «Укрпроектреставрація» із врахуванням інженерно-геологічних досліджень та навантажень, які, за попередніми оцінками, можуть у шість разів перевищувати передбачувані проектом». Як ми вже зазначали, «реконструкцію» нині проводить будівельна фірма, що спеціалізується власне на реконструкції, а про реставрацію як не йшлося, так і не йдеться.
Геологія лише на позір – матерія «темна». Насправді все просто: якщо не урівноважити «плечі» важеля, він рано чи пізно одним «плечем» піде донизу. Себто – в Лугу. І відповідальність за таке господарювання має настати кримінальна… До речі, наприкінці 1980-х Зимнівський комплекс було відреставровано й визнано пам’яткою всесоюзного значення. Фактично уряд СРСР на відновлення монастиря виділяв такі ж кошти, як на московський Кремль!
Насправді хочеться, аби рятувальні роботи таки закінчилися до 28 серпня – Успіння Пресвятої Богородиці. І Святоуспенський собор бодай ізсередини набув би пристойного вигляду. Бо, як коментують ситуацію сторонні фахівці, «перебудовами-розбудовами» порушено не лише гідрогеологію місцини, а знищено автентичну архітектуру монастиря, що його фундував рівноапостольний князь Володимир.
Зимнівський монастир є загальноукраїнським національним надбанням та пам’яткою світового значення. І узурпувати його жодна церква та жодна конфесія не має права. Принаймні якщо не може виправляти власні помилки без допомоги державного бюджету.
