Звернення Архиєрейського Собору УАПЦ до єпископату, духовенства та вірних УПЦ Київського Патріархату (2 березня 2007 року)

Преосвященні владики, чесні отці, брати й сестри - вірні УПЦ Київського Патріархату! Ми ставимося до вас з християнською любов'ю та шануємо вашу відданість ідеї Помісності. Однак ми закликаємо вас до вірності церковному Переданню, зокрема, священним канонам Православ'я. Ми не можемо прирікати Українську Церкву на сотні років канонічної ізоляції. Об'єднання Українського Православ'я та остаточне становлення Помісної Церкви має відбутися за нашого життя!

Преосвященні владики, чесні отці, дорогі брати і сестри!

Єпископат Української Автокефальної Православної Церкви щиро прагне, щоби в Україні якнайскоріше відбулося об'єднання Українського Православ'я та було остаточно завершено процес створення єдиної Помісної Церкви. 

Історія Церкви вказує, що набуття автокефалії - це складний канонічно-історичний процес, а її проголошення нерідко призводить до канонічної ізоляції. Ця сумна закономірність справдилася й на долі нашої Святої Церкви, яка проголосила відновлення своєї повної канонічної незалежності п'ятнадцять років тому. УАПЦ проголосила Київський Патріархат та обрала першим українським патріархом достойного цього високого сану ієрарха - митрополита Мстислава (Скрипника). Однак, на жаль, ще за часів цього видатного ієрарха єдність автокефального руху було втрачено, а УАПЦ зазнала масштабної церковної кризи, що була пов'язана з невдалою спробою об'єднати нашу Церкву з часткою УПЦ на чолі з її колишнім Предстоятелем Митрополитом Філаретом.

«Православна Українська Церква, казав Святіший Патріарх Мстислав, мусить виборювати авторитет. ... Здискредитовані ієрархи не можуть репрезентувати Україну. Їх не приймуть до собору рівних. А з ними і народу нашого не приймуть. На чільне місце повинні стати незаплямовані, яких міг би прийняти і визнати православний світ». («Наша віра», 1992 р., №18).

На жаль, ці слова першого українського Патріарха не були почуті церковною громадою. Святішого Патріарха Мстислава було зраджено, почалася тривала криза, результатом якої стала повна канонічна ізоляція створеної за участю владики Філарета Української Православної Церкви-Київського Патріархату (УПЦ КП) від вселенського Православ'я.

Українська Автокефальна Православна Церква не прагне бути суддею владики Філарета, оскільки він ніколи не належав до нашої Церкви. Однак, ми прагнемо, щоб автокефальний устрій Української Церкви та патріарший сан її предстоятеля були якнайскоріше визнані повнотою Православ'я. Натомість через дії владики Філарета впродовж 1992-2006 років ідея автокефалії Української Церкви була дискредитована в очах багатьох українських православних християн, що помилково ототожнили її з «канонічною анархією» та «розколом». Більш того, завдяки низці канонічних помилок, що були допущені українським автокефальним рухом, Україна стало асоціюватися з поняттям розколу для багатьох православних ієрархів світу. 

Сьогодні надійшов час для виправлення помилок. Час, коли кожен з нас має пожертвувати власними інтересами заради об'єднання Українського Православ'я. Об'єднану Українську Церкву має очолити нова постать, ієрарх, що має беззаперечний канонічний статус. Предстоятель УАПЦ Блаженніший Митрополит Мефодій неодноразово наголошував, що готовий відмовитися від головування в нашій Церкві, якщо такий крок буде слугувати об'єднанню Церков. На жаль, на аналогічний крок досі не зважився патріарх УПЦ КП Філарет. Натомість саме його постать викликає сьогодні суперечки в Україні та православному світі. Служіння глави Церкви полягає в тому, щоб об'єднувати. Але, владика Філарет є сьогодні символом роз'єднання. Адже загально відомо, що саме його постать блокує сьогодні можливість об'єднання УАПЦ. Тому ми закликаємо патріарха Філарета добровільно піти з посади предстоятеля та цим кроком пришвидшити як об'єднавчі процеси в Українському Православ'ї, так і визнання автокефалії Української Церкви Помісними Православними Церквами світу. Ми пам'ятаємо, позицію щодо владики Філарета Святішого Патріарха Мстислава:

«З Філарета зняли сан, коли він був членом Синоду Руської православної церкви. Вселенський Патріарх та інші глави помісних церков погодилися з подібним рішенням. Отже, підтримувати Філарета, це йти перш за все проти вселенського православ'я. На яке ж канонічне визнання нашої церкви можна тоді сподіватися?» («Вісті з України». 1993 р., №5).

Канонічні санкції супроти патріарха Філарета визнані всіма Помісними Православними Церквами.  УАПЦ не може ігнорувати цю позицію православного світу. Тому ми, єпископи УАПЦ, вирішили утриматися від євхаристійного та молитовного спілкування з патріархом Філаретом. Це означає, що ніхто з наших єпископів та кліриків відтепер не буде брати участь в богослужіннях, у яких братиме участь глава УПЦ КП. Натомість ми не відмовляємося від спілкування та діалогу з УПЦ КП в цілому, оскільки прагнемо всіляко підтримувати об'єднавчі процеси в Українському Православ'ї.

Це відповідальне рішення для нашої Церкви, оскільки ми прагнемо підтримати кожного церковного діяча, який бореться за повну канонічну незалежність Української Церкви. Однак, ми переконані, що наша повага до світового Православ'я відкриє для нашої Церкви нові можливості діалогу з вселенським Православ'ям. Ми не виключаємо, що переглянемо це рішення в майбутньому. Але лише за однієї умови - якщо архієрейський сан Філарета буде визнано світовим Православ'ям.

Водночас ми звертаємося до ієрархії та духовенства УПЦ КП з пропозицією переглянути свою концепцію об'єднання (самодостатність УПЦ КП) та внести корективи в нинішній курс церковного будівництва. Як засвідчив канонічний аналіз, що був проведений Богословсько-канонічною комісією УАПЦ, впродовж 1992-2006 рр.. з боку УПЦ КП було допущено низку грубих канонічних порушень:

«Свої дії, що становлять небезпеку канонічному ладу Кафолічної Церкви, глава УПЦ КП Філарет виправдовує тим, що він, нібито, діє в інтересах розбудови в Україні Помісної Православної Церкви. Водночас, аналіз деяких таких дій вказує на те, що вони не лише не сприяли розбудові Помісності, але внесли спокусу та розбрат у життя Православної Церкви в Україні, суттєво зашкодили авторитетові Українського Православ'я серед Святих Помісних Церков та відсунули час канонічного визнання автокефалії Української Церкви. Не відповідають засадам православної еклезіології й деякі публічні заяви нинішнього глави УПЦ КП. До таких дій та заяв, що однозначно суперечать священним канонам та засадам православної еклезіології та ніяким чином не можуть бути виправдані інтересами розбудови Помісної Церкви, ми, зокрема, зараховуємо наступні:

• Поглиблення розколу в братській Болгарській Православній Церкві (участь глави УПЦ КП у неканонічній інтронізації «альтернативного» Святішому Патріарху Максиму «патріарха» Пимена ((4.07.1996)).
• Вступ до повного євхаристичного спілкування зі схизматичними групами, що відокремилися від Святих Помісних Церков, зокрема, Македонською та Чорногорською Православними Церквами, що не визнаються Вселенським Православ'ям;
• Прийняття до юрисдикції УПЦ КП низки парацерковних схизматичних груп, що відокремилися від Святих Помісних Церков, зокрема, прихильників старого стилю.
• Публічне проголошення концепції існування всередині Кафолічної Церкви «як мінімум двох самодостатніх груп Православних Церков» (Доповідь Патріарха Київського і всєї Руси-України Філарета на Всеукраїнській науково-практичній конференції головних редакторів засобів масової інформації «Роль засобів масової інформації в підготовці відзначення 2000-ліття Різдва Христового» // Православний вісник. - К.,1998. - Травень-червень. - №5-6. - С.18-19). Така концепція грубо суперечить засадам православної еклезіології та містить в собі ознаки єресі, яку умовно можна назвати еклезіологічним докетизмом (своєрідний аналог Church branch theory)».

Преосвященні владики, чесні отці, брати й сестри - вірні УПЦ Київського Патріархату! Ми ставимося до вас з християнською любов'ю та шануємо вашу відданість ідеї Помісності. Однак ми закликаємо вас до вірності церковному Переданню, зокрема, священним канонам Православ'я. Ми не можемо прирікати Українську Церкву на сотні років канонічної ізоляції. Об'єднання Українського Православ'я та остаточне становлення Помісної Церкви має відбутися за нашого життя! Тому ми закликаємо єпископат УПЦ КП ретельно вивчити канонічні аспекти життя своєї Церкви та виправити наявні канонічні порушення. Запевняємо вас, що зі свого боку єпископат УАПЦ зробить все можливе для того, щоб виправити помилки, які, з Божого попущення, було вчинено нами. Натхненні братською любов'ю та бажанням пришвидшити об'єднання наших Церков, ми завершуємо своє звернення до вас словами мудрого українського архіпастиря Митрополита Іларіона (Огієнко):

«Віра без прийняття Св. Канонів семи Вселенських Соборів - це протестантство. ...Оце найголовніша перешкода до поєднання наших Церков: порушення чистоти Православ'я. Церкви, що бережуть чистоту Святого Православ'я, як зіницю свого ока, як душу свою, не можуть єднатися з тими, хто порвали з тією чистотою. Вернімося до многовікової Української Церкви, Церкви св. Володимира, Церкви св. митрополита Іларіона, Церкви Воїнства українських Святих, з Антонія і Феодосія Печерських починаючи, - і тоді Українська Церква негайно стане єдиною» («Слово істини», IV, ч. 3, Січень 1950, стор. 9-10).

З братською любов'ю у Христі Ісусі

+МЕФОДІЙ, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Автокефальної Православної Церкви

+АНДРІЙ, Митрополит Галицький, керуючий Івано-Франківською єпархією

+РОМАН, Митрополит Вінницький і Брацлавський, керуючий Вінницькою та Хмельницькою єпархіями

+ІОАНН, Архієпископ Уманський, вікарій Київської єпархії, Голова Богословсько-канонічної комісії УАПЦ

+МАКАРІЙ, Архієпископ Львівський, керуючий Рівненсько-Волинською та Таврійською єпархіями

+ПЕТРО, Архієпископ Каффський і Готський, Екзарх Західної Європи, керуючий Кримською єпархією

+ІЛАРІОН, Єпископ Черкаський і Кіровоградський

+МИХАЇЛ, Єпископ Житомирський, вікарій Київської єпархії

м. Київ, 2 березня 2007 р. Божого