300-річна дерев’яна церква та гарна природа у Западинцях
Село Западинці Летичівського району я б назвала справжньою знахідкою для бувалих мандрівників і поціновувачів краси рідного краю. Здається, що село далеко від цивілізації, його оточують безкраї поля, а від траси до нього веде дорога через ліс, над якою дерева змикаються наче тунель.
Автобуси не заїжджають у Западинці, а вивантажують пасажирів на трасі, звідки до села ще 3 км. Через ліс є численні стежки, які дають змогу скоротити шлях до села, але я все одно раджу йти дорогою, яка серпантином спускається до Западинців. Дуже вже вона гарна. І навіть якщо ви добираєтеся власним транспортом, тут можна зупинитися для того, щоб помилуватися природою чи влаштувати фотосесію.
До Западинців веде мальовнича дорога через ліс.
Вийшовши з лісу, дорога ще деякий час веде через поля, вздовж яких насаджено чимало плодових дерев. Так, дорогою ми ласували яблуками, грушками, сливами та горіхами. До речі, і в самому селі росте чимало сливових дерев, вони є практично на кожному подвір’ї. Місцеві мешканці, принаймні деякі з них, виготовляють чорнослив, для чого мають спеціальні сушарні.
На деяких деревах намальовані прапорці.
Ще кілька кілометрів сільськими вулицями, і ми потрапляємо до кінцевого пункту нашого маршруту – дерев’яної Михайлівської церкви, збудованої у 1733 році. Дорогу до храму краще уточнити у місцевих, на картах він не позначений.
На околицях Западинців.
І хоча історія храму налічує вже майже 300 років, відомості про нього досить скупі. Як розповів настоятель Михайлівської церкви протоієрей Андрій Чорний, збудували дерев’яну трикупольну церкву у Западинцях у 1733 році на кошти прихожан і освятили на честь Архістратига Михаїла. У 1854 році її підняли на кам’яний фундамент, тоді ж спорудили ризницю і дзвіницю. Через 29 років у храмі з’явився новий іконостас, який зберігся до наших днів.
Біля Михайлівської церкви сходиться декілька доріг.
«У 1935 році церкву закрили і використовували її як зерносклад. Однак у 1941 році місцеві мешканці відкрили храм і знову освятили. Немає офіційних даних, що відтоді храм ще колися закривали. Однак старожили згадують, що таке трапилося десь у 1960-х років, та храм був закритий не більше року, - розповідає настоятель. – Через те, що в околицях усі церкви були закриті, у нашій було багато прихожан. Зараз же, як і всюди у селах, храм відвідує небагато людей, молодь практично не ходить».
Дзвіницю добудували на більш ніж сто років пізніше.
Зараз церква, пофарбована у блакитний колір, стоїть за муром. В одному кутку церковного подвір’я росте старезна липа. Кажуть, її садили в часи Катерини ІІ. Ще кілька років тому напроти росла ще одна липа тих часів, однак місцеві мешканці зрізали старе небезпечне дерево.
У куточку церковного подвір'я росте старезна липа.
Неподалік від церкви живе подружжя Ніни та Леоніда Поповичів, які опікуються храмом. Леонід Миколайович – паламар, а Ніна Микитівна – староста храму. Жінка висаджує розкішні квітники на церковному подвір’ї, стежить за чистотою, збирає кошти на ремонт та інші потреби храму.
Ніна Микитівна Попович - староста храму.
«Потроху з Божою поміччю та людською збираємо кошти на усе необхідне, робимо ремонт. І місцеві мешканці допомагають, і спонсори, - розповідає Ніна Микитівна. – Ми будемо раді будь-якій допомозі нашому храмові. Адже так хочеться, щоб він і надалі стояв у селі, щоб тут можна було молитися, хреститися і вінчатися, як і кілька сотень років тому».
Церквоне подвір'я прикрашають квітники.
До речі, коли ми вже повернулися додому, дізналися, що у лісі неподалік від села є джерело, яке місцеві мешканці шанують як цілюще. Щороку на літнього Миколая (22 травня) тут відбувається служба і освячення води.
Ксенія ЖУЖА
