Афон: Непомітний для України тисячолітній ювілей

Поки в Росії з розмахом відзначають 1000-ліття духовно-культурних зв’язків Русі зі Святою Горою Афон, в Україні ювілей минає непомітно. У відповідь на закиди російських істориків та особливе трактування традиції Київської Русі, українські фахівці виступають у поодинокому протесті. Саме тому, за ініціативи Європейського християнського конгресу, у Києві 9 червня відбулась тематична прес-конференція, аби не дати промайнути знаковій даті.

«Спершу ми здаємо історію, культуру, а потім втрачаємо територію, – розпочав дискусію професор Олександр Саган. – Цей ювілей, який Україна не побачила, мав бути помітним. Питання є до влади, питання і щодо організації святкування. Поки в Росії подають власне трактування історії та привласнюють наше коріння, все проходить повз нас. Головна ж проблема в тому, наскільки ми готові поступатись своїм і де та межа, після якої ми перестанемо бути собою».

Українські ченці були присутні на горі Афон задовго до російських, підкреслив він. Є документальні свідчення про перебування там Антонія Печерського, який дуже тісно пов’язаний з Україною загалом. Саме тому, за словами пана Олександра, для духовного образу Росія обрала іншого монаха – ігумена Герасима. Завдяки плідній роботі істориків та пропагандистів, відбулось фактичне прирівнювання, де все, що пов’язувалось з Руссю, автоматично стало російським. Історія життя святих позначилась і у назвах монастирів в Україні та Росії. Оскільки Антоній Печерський прийняв постриг та був висвячений у Свято-Успенському монастирі, так основні монастирі та лаври на українській території і залишаються Свято-Успенськими на противагу російським Свято-Троїцьким.

Спершу треба уявити, як насправді виглядає життя на Афоні. Монастирі на достатньо малій території почали з’являтись у 5-6 столітті, згідно з іншими даними - у 8-му. Перший монастир звели на місці язичницького капища, він знаходився далеко від цивілізаційних шляхів. Гора залишалась нейтральною територією до початку хрестових походів, коли спершу латиняни приїхали на пограбування, а пізніше територію захопила Туреччина, протримавши владу до середини ХІХ століття. Стрімке падіння кількості населення відбулось у 1917 році, коли замість шести тисяч чоловіків там лишилось приблизно 1300 осіб. Сьогодні ж на Афоні діють 20 великих монастирів, де проживають приблизно дві тисячі ченців. Унікальна за своїм родом республіка живе за принципом щорічного переобрання керманичів, аби уникнути зловживань владою.

Тим часом сусідня держава з розмахом готувалась до свята не один рік. Підтримка РПЦ з боку російської влади є надзвичайно важливим елементом для пропаганди, переконаний Віталій Дерновий, пошуківець Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ. Підготовка до нього на вищому рівні розпочалась ще у 2012 році за наказом Путіна. У працях одіозних істориків, зокрема у книзі «Русь державная», прямо відбувається підробка фактів та вказується, що цим шляхом можна нівелювати національні держави, як і підривною пропагандою. Масштаб підготовки урочистостей можна прослідкувати у голих цифрах: з держбюджету РФ виділено більше 130 млн рублів, а на додаток можливий резерв; заплановано більше 140 заходів представниками РПЦ; видано 25-томник матеріалів «Русский Афон»; делегація Путіна на Афоні складалась приблизно з 200 осіб. У відповідь на це – жодного заходу від УПЦ або ж інших українських ініціатив.

Скандальним став візит Путіна наприкінці травня на гору Афон. Спершу він відзначився неоднозначним ставленням монахів до його планів, про що ЗМІ писали протилежно по-різному. За деякими даними, ченці були готові запросити і Петра Порошенка. Пізніше новим виром коментарів означилась ситуація з грецьким президентом Павлопулосом, коли йому запропонували на Афоні простий стілець, а Путін сидів на єпископському троні.

Розрив класичного дуету імператор-патріарх розв’язав руки Росії для завоювання нових земель, вважає Тетяна Євсеєва з Інституту історії України. Кожен порив за звільнення пригноблених братів-слов’ян завершувався приєднанням нових територій. Тому візит Путіна на Афон став своєрідним явленням православного імператора.

З української сторони була спроба затвердити майбутнє святкування у постанові Верховної Ради у 2013 році. Однак її не підтримали і більше подібна ініціатива на виникала. Лише представниками Української Православної Церкви (МП) у квітні цього року було створено оргкомітет, який не прийняв жодного рішення. Роботу демонструють поодинокі науковці, як зокрема Сергій Шумило, який провів чимало часу на Афоні, а також зняв документальну стрічку та розповів про українські скити Чорний вир та Святого Іллі.

На думку професора Сагана, сьогодні Росія поширює свій міф про руськість та російськість і в Європі, пропонуючи їм за правдивий формат російської історії: «Європейцям вбили у голови, що вже тисячу років тому Росія була державою і будувала монастирі на Афоні. Уся російська історія – це низка міфологем, які зараз набувають нової якості знання через їхнє визнання з боку міжнародного товариства».

«Мова йде про боротьбу за київську спадщину, - підкреслив о. Петро Зуєв, замголови Київського Богоявленського Ставропігійного Братства. – На відміну від сусідів, нам не потрібні точні докази нашої спорідненості – ми досі живемо на цій землі. За часів правління Ющенка фокус було змінено на козацьку добу, через що досі роботи про княжі часи фактично відсутні. Поки одна сторона видає десятки томів, ми не можемо навіть мати своїх перекладів пам’яток того часу. Головне, що у нас немає усвідомлення важливості цього з боку еліти, зокрема політичної. Якщо за час цього президентства не будуть вирішені культурні та церковні питання, на нас чекає катастрофа, тому що зречення з боку Росії ми ніколи не побачимо».

У відповідь на закиди щодо бездіяльності влади взявся відповісти голова Департаменту у справах релігій та національностей Мінкульту Андрій Юраш. Він наголосив, що держава складається з різних гілок влади, як і окремі міністерства. Так, наприклад, питання святкування залежить не від його відомства. Чиновник певен, що настільки апокаліптичний сценарій навряд чи буде реалістичним. При цьому він нагадав, що ще ніхто з президентів до Порошенка не говорив стільки про єдність церков та автокефалію.

«Що ж ми почули від Церкви? – наголосив він. – Після зустрічі з президентом усі промовчали, окрім владики Олександра. Зміни не мають бути одностороннім рухом. Якщо церкви не хочуть змінюватись, якщо для цього є внутрішні перешкоди, то влада не може взяти на себе роль примусу. Досі є ціла армія експертів, яка була нагодована за часів Януковича і тепер відпрацьовує гроші, виступаючи у ЗМІ. Якщо ж організм Церкви хворий, то кроки треба починати з окремих громад; переходити до практичних кроків, звертаючись за підтримкою ініціатив до держави».

Ситуація з Афоном, на думку пана Андрія, демонструє чіткі геополітичні стратегії «Русского мира» у спробах створення православного Ватикану. Це шлях до утвердження власного впливу на ситуацію, у відповідь на зменшення впливу Константинопольського Патріархату. Константинополь є об’єктивним союзником Києва, який потребує нашого потенціалу. Чиновник акцентував, що дзеркальна відповідь на російську стратегію є очікуваною, тому треба шукати глибшої та адекватної відповіді по завершенню детективних подій навколо Всеправославного собору.

«Будь-яка держава є інструментом пропаганди, - зазначив Костянтин Декаль з Інституту проблем радикалізму. – Так само як і вся історія тримається на датах, які втілюються у ювілеї. Якщо ж виконавча влада не допрацьовує, то нові радикальні громадяни пропонують вирішувати проблеми давно відомими рішучими шляхами».

Спільними зусиллями та ініціативами можливе подолання пропаганди, додав Володимир Авер’янов, президент Європейського християнського конгресу. Метою він бачить спростування міфів та перешкоджання приватизації історичного фундаменту. Але відповідь не мусить бути прямою, а продуманою. «Будь-яка сучасна війна виграється ще до її оголошення, - додав він. – Тому наша пряма відповідь може стати лише програшем. Ми ж маємо працювати над власними проектами, виходити на міжнародний рівень та не боятись говорити про власні здобутки та історію».

Дивитись також: документальна стрічка Сергія Шумили «Тисяча років на Афоні»

Тетяна КАЛЕНИЧЕНКО