Незважаючи на те, що на поточний момент українське православ’я викликає до себе увагу суб’єктивним, особистісним фактором – тим не менше (і навіть, тим більше) необхідно бачити в ньому стратегічні тренди. Отже, чи є динамічна складова у Церкви в наші, постмодерні і пост-християнські часи?

Незважаючи на те, що на поточний момент українське православ’я  викликає до себе увагу суб’єктивним, особистісним фактором – тим не менше (і навіть, тим більше) необхідно бачити в ньому стратегічні тренди. Отже, чи є динамічна складова у Церкви в наші, постмодерні і пост-християнські часи?

Наша Церква – справді актуальна? Для кого?

З урахуванням властивостей суперпрозорості, інтерактивності, багатофакторності сучасного ґлобального суспільства:  

-         що в ньому є Церква?

Чи Церква бачить своє місце у теперішньому суспільстві України? А суспільство – місце Церкви?

Чи це шанований музей з рухомими і живими картинками –

чи, може, не надто важлива громадсько-політична структура? Чи щось інше?

Чи має Церква таку специфіку, про що світ не здогадується, але дуже потребує?

Як саме здатна церковна спільнота будувати саму себе?

А як – учитися діялогу та співпраці з суспільством?

Чи можуть люди Церкви поділитися досвідом – що таке творчий шлях до повноти життя?

Церковне життя та розвиток особистості – це не взаємовиключні речі?

Чи здатна Церква щось проєктувати, важливе для суспільства?

Чи є образ майбутнього у двох основних православних юрисдикціях України? Який саме?

Певну частку відповідей на ці питання можна отримати, прочитавши статтю прот. Богдана Огульчанського зі вказаною назвою на сайті Відкритого Православного Університету. Гарного прочитання, буду вдячний за конструктивні відгуки ).