“Приблудою, що з чужини приплив,
я тут здаюсь тубільцям цим одвічним”
Райнер Марія Рільке

Французькі інтелектуали Юлія Крістева та Філіпп Соллерс розглядають свій шлюб як гармонійне співіснування двох іноземностей. Для цього є біографічні підстави. Крістева – родом з комуністичної Болгарії. Будучи студенткою, вона 1966 року переїхала до Франції, де познайомилась з Філіппом. Соллерс – “найбільш французький поміж французьких письменників”, приятель Ролана Барта, Жака Лакана й Жоржа Батая. Та річ не лише в національності чи походженні. Іноземність – універсальне явище, породжене екзистенційним переживанням власної нетутешності, інакшості, сингулярності. “Не відчуваючи себе чужинцем, ти ніколи не зустрінеш іншого чужинця. Якби я не мав цієї глибинної іноземності, то не зустрів би дивну іноземку”, каже Соллерс. Шлюб – територія, де метафізичні вигнанці та сингулярні чужинці пізнають один одного через спілкування, однак не розчиняються, не “ковтають одне одного у псевдозлитті”, не втрачають власні особистості, свободи та амбіції, не чинять насилля над іншим з метою виправити, змінити, підлаштувати. “Любов є цілковитим визнанням іншої людини як іншої. Слід любити свою протилежність, та саме в цьому полягає краса любові”.

Крістева та Соллерс визначають любовні стосунки як узгодження між двома дитинствами. Чоловік та жінка, що кохають, віднаходять втрачене дитинство через досвід пізнання дитинства іншого й дитини у іншому. Такого роду пізнання долає національні, культурні, вікові та гендерні обмеження, й творить екзистенційну єдність між подружжям: “у коханні, що воскрешає наші дитинства, і тільки в ньому, я перестаю бути чужинкою”. Дитинство постає як образ утраченого дому, місця безпеки, приналежності, прийняття, піклування, радості, спокою, захоплення, здивування, мрії. Дитина невимушена, щира та проста, а отже, позбавлена соціальних масок, ролей та упереджень. Любов дозволяє особі відкритись перед іншим без страху бути неприйнятим чи засудженим. “У любові немає страху” (1 Ів. 4:18 НПУ).

Турбота про іншого означає турботу про його дитинність. Такі стосунки Крістева/Соллерс порівнюють з алхімією чи білою магією: загадковим процесом, доступним обмеженому колу утаємничених, що розриває межі звичайного й переображує сутність речей. Алхімія любові відбувається у позачассі й не залежить від віку подружжя. Діалог між закоханими ніколи не переривається, градус спілкування не знижується попри розбіжності в поглядах та конфлікти. Саме прийняття та визнання інакшості, “розбудова іноземності іншого” в поєднанні з повагою, піклуванням та захопленням роблять стосунки довготривалими.