Архиєпископ Львівський: є помилкою забороняти російську Церкву і мову
Джакомо Ґамбассі
«Гей, хлопче, чому розмовляєш російською? Ти не повинен цього робити в Україні». Андрій дивиться на чоловіка середнього віку, який щойно йому дорікнув коли той розмовляв на вулиці з кількома друзями. Хлопчик насупив чоло і відповідає: «Знаєте, я теж українець, але я народився на території, де говорять російською мовою. Я родом із Донбасу…». Восьмирічний хлопчик, який живе у «модульному містечку», розташованому в кутку Стрийського парку у Львові, не надто засмучений. Він переселенець, і перебуває тут разом із матір’ю та двома братиками. Його дім — це один із модульних будинків, в яких проживають сімдесят сімей, що втекли зі сходу країни: одна кімната з ліжками та кухня. Туалет спільний для цілого містечка. «Війна отруїла серця», — пояснює латинський архиєпископ Мечислав Мокшицький, тим часом вітаючись з Андрієм.
Щодня «маленький біженець» разом із однолітками з контейнерних квартир має зустріч о другій годині дня з архиєпископом Львівським та сестрами монахинями. Перед будинком архиєпископа. Всього близько двадцяти дітей. Трохи жартів. Шматочок торта перед перекускою. Шоколад, щоб взяти з собою, тому що у біженців настільки мало грошей, що вони не можуть собі дозволити навіть солодощів. «Як Католицька Церква латинського обряду в Україні, наступний душпастирський рік ми присвятимо милосердю: цими днями ми ратифікуємо це рішення. Чи знаєте, чому ми обрали цю тему? Тому що ми відчуваємо нагальну потребу очиститися від ненависті та жаги помсти», – каже архиєпископ польського походження, який був колись помічником секретаря Івана Павла ІІ, а потім Бенедикта XVI. Маючи шістдесят один рік, він очолює Церкву у Львові з 2018 року, а також є президентом місцевої Єпископської Конференції.
— Ваша Ексцеленціє, сьогодні в Україні все російське вважається «ворожим».
— Це зрозуміла реакція. Вважаю це зовнішнім знаком захисту і протесту: захисту від агресора, який вісім місяців нищить країну і сіє смерть, біль і розлуку; протест, щоб ствердити, що тут ніхто не хоче війни.
— Але ж російська мова присутня в ДНК принаймні половини українського народу.
— Це правда. Досить подивитися на більшість біженців, які прибувають сюди до Львова: вони говорять російською, але від цього вони не є менше українцями. Більше того, у багатьох випадках на фронті за свободу країни воюють їхні рідні та друзі. Саме тому заборона російської мови, як це було вирішено на національному рівні, може бути небезпечною. Це означає маргіналізацію частини країни. Коли губернатор області відвідав один із наших єпархіальних центрів підтримки, то почув, як один із біженців сказав: «Нам тут у Львові дуже добре і ми вам дякуємо. Але коли ми виходимо на вулицю, і люди чують, що ми говоримо російською, на нас відразу показують пальцями». Україна могла б взяти за зразок Швейцарію, де аж чотири офіційні мови.
— Є також православна Церква, пов’язана з Московським патріархатом, яка об’єднує більшість українських християн.
— Від початку конфлікту були зафіксовані деякі переходи вірян до автокефальної Православної Церкви. Але російська Церква залишається «Церквою народу», якщо можемо так її назвати. На фоні слів Патріарха Московського Кирила, який «одружився» з війною Путіна, громади в Україні відмежувалися від нього. І все ж є території, де російська Церква була заборонена: в Івано-Франківській області вона зникла; у Тернополі заборонили публічні богослужіння. Чи винні українські вірні у вторгненні, яке вчинив Кремль? Як зазначила також Апостольська нунціатура в Києві, ми виступаємо проти будь-яких обмежувальних заходів, що стосуються церковної сфери. Тикання пальцем на мову чи Церкву може стати джерелом ще більшого болю для людей і підживленням непотрібних Україні розколів.
— Папа Римський Франциск попросив розпочати перемовини.
— Ми вдячні Папі за постійні згадування цієї теми, які привертає увагу світу до цієї навіженої війни. Але я відчуваю певну глухоту з боку кремлівського очільника, який продовжує мати за мету завоювання України.
— Чи може Папа зблизити Путіна і Зеленського?
— За Папою стоїть не лише ватиканська дипломатія, але й сила молитви всієї Церкви. І за допомогою Божої благодаті диво завжди може статися. Я думаю про Горбачова, який завершив епоху Радянського Союзу. Папа є «Петром нашого часу» і завдяки своїй духовній харизмі він може зробити внесок у переміну сердець обох президентів і обох країн.
— Однак ракети продовжують падати.
— Конче необхідний перепочинок. Війна позбавила людей усмішки: досить побачити обличчя на вулиці. Горе множиться. Бідність зростає через те, що важко знайти роботу. Передбачається нова хвиля переселенців, що прибуде до Львова, рятуючись від бомб і холоду, особливо якщо через російські атаки на енергетичну інфраструктуру, що стають щоразу численнішими, не вистачатиме електроенергії, газу та води. За п’ятдесят кілометрів звідси, у Берездівцях, один із наших костелів постраждав від снаряду, який влучив у сусідню електростанцію: знищено вікна, дах і штукатурку. Як церковна спільнота ми вже готові втрутитися у випадку надзвичайних ситуацій. І як християни ми покладаємося на зброю молитви: місяць жовтень ми присвятили Розарію за мир, який супроводжується постом.
— В Італії виступають за мир. Як бачаться ці маніфестації з України?
— Вони вважаються знаками близькості та солідарності з нашою атакованою країною, яка хоче припинення бойових дій. Це заклик до Путіна покаятися, а не його підтримка.
— Чи український народ бажає переговорів?
— Я не думаю, що народ готовий до компромісу. Він вимагає справедливості та України, яка збереже всі свої території, включно з Кримом. Ось чому ми хочемо роздумувати про милосердя. Сам Христос просить нас любити ворога, нашого агресора. І прощати його: ми це повторюємо кожного разу, коли промовляємо «Отче наш». Потрібно навчати безмежній любові, яка відкриває нам справді вільне життя.
Переклад РІСУ
