Атмосфера доброти і доброзичливості: юні українці знайомилися з життям нідерландських християн і ділилися досвідом

Поїздка відбулася за підтримки благодійних організацій «Українська освітня платформа», «Kerk in Actie» (Нідерланди) і завдяки мешканцям містечок Биргим і Тринвальден, що прийняли українців до своїх сімей і за тиждень намагалися показати якомога більше життя у своїй країні.

«Слоган проєкту ― #parishchanger, адже ми те покоління, яке несе зміни у суспільство. Під час обміну ми могли представити українську культуру, а також дізнатись більше про Нідерланди і зокрема провінцію Фрізланд. Разом розмальовували еко-торби петриківським розписом, співали, готували та смакували традиційну їжу України та Нідерландів, відвідували різні цікаві місця, дуже багато спілкувалися», ― розповідає координаторка молодіжного обміну Наталя Лялюк.

Сім’я на тиждень

Учасники з України мешкали в Нідерландських сім’ях по двоє. Анастасія Черевата ― одинадцятикласниця зі Стрия на Львівщині ― жила в родині з п’ятьох людей: батьків, 19-річного та 17-річного братів, а також 14-річної сестри.

«Я завжди казала «мама», «тато», «сестра», «брат», бо це було значно простіше. Упродовж усього тижня було так спокійно! Одного разу ми повечеряли й тато запропонував поїхати дивитися на полярне сяйво. У них немає такого: «ой, вечір, пізно, ми ніде не поїдемо». Спонтанно вирішили, швидко зібралися, незважаючи на годину. Потім пили гарячий шоколад.

Їхня сім’я ― команда. Неділя та субота в них ― сімейні дні й не потрібен ніхто зі сторонніх. Вони дуже цінують сімейну атмосферу, разом проводять час, організовують спільні поїздки. У Нідерландах рано йдуть на роботу: десь о 6-7 годині ранку. Приблизно о 16.00 закінчується робочий день і весь час опісля проводять з сім’єю, грають у настільні ігри (у них їх ціла шафа!), не згадують про справи. Хоча, думаю, вони люблять свою роботу, бо якби не любили, то не могли б бути постійно в гарному настрої», ― ділиться враженнями дівчина.

Ще одна учасниця обміну ― 17-річна Дар’я Глушко з Кременчука, що на Полтавщині. Вона жила в жінки, що також має трьох дітей. Однак на момент приїзду всі вони гостювали в батька. У Биргимі (де вони жили) більша частина населення ― люди поважного віку. Тому там трохи не вистачало комунікації з молоддю. Однак люди і на пенсії живуть цікаве життя.

«У них безумовно є якесь господарство, хатня робота, але вони дуже багато відпочивають. Жінка, у якої ми жили, працювала, мала двох корівок. І вони з сусідами, серед яких багато людей поважного віку, декілька разів на тиждень зустрічаються й проводять культурні вечори. І це цікаво, бо в нас пенсіонери так не роблять переважно. Цей досвід варто було б перейняти. Коли ти вже напрацювався, стомився, то треба вміти відпочивати», ― каже Дар’я.

Анастасія каже, що до поїздки не надто багато знала про Нідерланди. Це й не дивно, адже часто ми сприймаємо інформацію про країни, у яких не були, доволі стереотипно. Про нешаблонні й нетуристичні реалії найкраще дізнаватися, живучи в них.

«Я ніколи не стежила за цим народом, за їхніми традиціями. Знала про сири й тюльпани. До речі, сири вони справді часто їдять, бо тут багато ферм і сир великими шматками привозять до сімей. З найголовнішого, що мені запам’яталося: люди не зважають на зовнішній вигляд. Дуже добра атмосфера, жодної злості, доброзичливі люди. Вони себе вільно почувають і не думають, що скажуть інші», ― додає школярка.

У Нідерландах популярним транспортом є велосипед. Ним дістаються майже всюди, куди дозволяє відстань. Дівчата також згадують, що на роверах влаштовували прогулянки, їздили до церков, у спортзал, у гості, на мініекскурсії.

Культура й традиції України та Нідерландів дуже різні. Знайомилися через одяг, спів, спільно розписували еко-торби петриківським орнаментом. Ще один зі шляхів комунікації ― їжа. Українці готували традиційні вареники з вишнями, картоплею та сиром, нідерландці ділилися стравами, які переважно є на їхніх столах.

«Їжа ― це щось незвичне, дивне. У нас на обід є перша й друга страва, десерт, а в них ― лише супчик чи бутерброд. Тому за тиждень дуже хотілося додому (сміється ―ред.). Нідерландці їдять багато булочок, не дуже готують. Вони просто ставляться до побутових справ, а тому в пріоритеті купити їжу в магазині чи приготувати щось легке й таке, що потребує мало часу», ― каже Дар’я.

На сніданок у Нідерландах їдять білий тостовий хліб з маслом і різнокольоровими шоколадними посипками. Також заливають гранолу заварним кремом. Обід більше схожий на перекус: переважно це тости з джемом, маслом або сиром. Звичні для нас страви (як-от картопляне пюре з різними додатками) їдять уже на вечерю.

«У неділю ми готували для нашої сім’ї борщ і пампушки. У них вечеря зазвичай до шостої-сьомої вечора, пізніше їсти не прийнято. Ми здивувалися, коли брати прийшли з роботи о десятій і почали наминати українські страви. Борщ сподобався і сестрі, що не їсть супів, і братові, який зовсім не любить буряк!» ― згадує Анастасія.

Дівчата кажуть, у Нідерландах існує більше можливостей для молоді з невеликих містечок і сіл, аніж в Україні. Система освіти також відрізняється кардинально. Наприклад, діти з 12-ти років уже працюють. Вони розкладають товари в супермаркетах, на вихідних підпрацьовують офіціантами. Це нормальне явище, оскільки майже всюди підлітки можуть знайти місце праці. Батьки не заперечують, адже так у дітей розвиваються навички фінансової грамотності й незалежність. Завдяки такій роботі вони можуть поїхати до Австрії, Франції, на лижі в Альпи під час шкільних канікул. В українських реаліях такі можливості поки доступні переважно для молоді з більших міст.

У школі навчаються 16-17 років: починають у 3-4 роки й закінчують у 19-20. Є три освітні етапи, після кожного з них учні складають іспити. Лише тоді можна вступати у вищий навчальний заклад.

Попри це Дар’я каже, що дітьми в Нідерландах молоді люди вважаються доволі довго ― до 21-го року. Нам би не завадило повчитися їхньої легкості, адже на молодь не тиснуть з вибором професії й якомога швидшим вступом. Там цілком нормально пожити з батьками й подумати про майбутнє трохи довше.

«Нам також є чим ділитися ― нашою відповідальністю. Якщо в нас підлітки з 15-16 років їздять на навчання, то для них це дивно. Ми значно серйозніші. У Нідерландах на навчання здебільшого їздять у великі міста. А чи повернуться потім до батьківського дому ― залежить від сім’ї та обраної професії. Наприклад, донька жінки, у якої ми гостювали, навчається у Великобританії. Її мама ставиться до цього просто. Інші батьки, з якими ми спілкувалися, не хочуть відпускати своїх дітей до останнього», ― розповідає дівчина.

Благодійність як звична частина життя

Одну з найважливіших ролей у програмі поїздки відігравали соціальні проєкти. У Нідерландах розвинена благодійна сфера, є багато осередків та проєктів для людей з інвалідністю, людей поважного віку, тих, хто у потребі, молоді, якими опікується держава, громада, благодійники. Це стало звичною частиною життя. У Тринвальдені, наприклад, працює благодійна крамниця. Люди приносять туди речі, які їм більше не потрібні: одяг, книжки, посуд, настільні ігри й навіть роялі. Кошти за придбаний товар передають на благодійність.

Підлітки, що прибули з України, також пов’язані з соціальними та дияконічними процесами на своїх парафіях та в організаціях, до яких належать. Анастасія каже, для неї ця поїздка була дуже важливою з точки зору соціальних ініціатив і розуміння того, які можливості має молодь малих містечок в іншій країні. Дівчина є учасницею Молодіжного центру в Стрию на Львівщині. Це простір, де відбуваються різні заходи для розвитку молоді, як-от читальні клуби, тренінги, зустрічі з цікавими людьми. Тут же ж зустрічаються просто потеревенити, пограти в настільні ігри й добре провести час.

Дар’я є членкинею організації «Полум’я» ― це центр всебічного розвитку для молоді. Його засновниками є о. Анатолій Куліш та його дружина Наталія. Торік вони були учасниками навчальної програми «Школа відповідального служіння» від «Української освітньої платформи», після чого збільшили команду й розвинули ще кілька проєктів. Є два осередки організації ― на правобережжі Кременчука головує о. Анатолій, на лівобережжі троє керівників, серед яких і Дар’я.

«Ми зустрічаємося кожної неділі й проводимо заняття для двох вікових груп: дітей 5-12 років і молоді віком від 12 років. З молодшими говоримо на релігійні теми: про Бога, заповіді, Церкву. Ми пояснюємо через призму християнства багато речей. Старшим о. Анатолій читає лекції з історії, також дивимося фільми, спілкуємося, проводимо літературні вечори, організовуємо концерти. У нас немає формальних уроків, усе дуже просто й по-дружньому», ― розповідає дівчина.

У Нідерландах відвідували соціальну ферму. На території зведені кілька котеджів, у яких живуть люди з фізичною і ментальною інвалідністю. Долучатися до цієї спільноти можуть ті, кому вже виповнилося 17 років. У будиночках створені всі потрібні умови. Наприклад, якщо людина пересувається на кріслі колісному, то їй достатньо натиснути спеціальну кнопку, щоб відчинити двері. Усі мають окремі кімнати, але можуть зустрічатися в спільних вітальнях, пити чай, грати в ігри, спілкуватися з друзями.

«Цю ферму всім необхідним забезпечує держава та благодійники. Люди з інвалідністю працюють на маленьких тракторцях. Ті, в кого ментальна інвалідність, годували тварин. Для цього над різними видами кормів прикріплені фото конкретної тварини», ― згадує Анастасія.

Під час поїздки до Амстердаму молодь була також у геріатричному пансіонаті. Там жили люди поважного віку, серед яких багато ведуть малорухливий спосіб життя. Для тих, хто на кріслі колісному, зробили приємність ― прогулянку, адже надворі вони бувають нечасто.

Про соціальні ініціативи в Україні говорили самі учасники обміну, адже кожен працює в одній з таких. Окрім того, координатори презентували навчальну програму «Школа відповідального служіння», яку організовує УОП. Знання й кошти, отримані під час програми, уже допомогли запустити нові проєкти в десятках громад України.

Життя релігійних громад

Переважна частина церков у Нідерландах ― протестантська. Учасниці згадують, що релігія займає одне з найголовніших місць у житті людей. Неділя ― важливий день. До богослужіння готуються, його намагаються відвідувати щотижня.

Хоча на Літургії багато людей, серед них мало молоді. Церква та спільноти, що дотичні до неї, організовують чимало проєктів, гуртків для дітей і підлітків. Зазвичай до них активно долучаються, однак це працює як зі світськими ініціативами: молодь приходить на певні заходи, спілкується, однак на богослужіннях її все одно обмаль. Зрештою, це не поодинока ситуація в країнах Західної Європи.

За словами Дар’ї, такий підхід не є цілком правильним. Адже спілкування ― це добре, однак якщо немає участі в релігійному житті, то втрачається першочерговий сенс діяльності Церкви та організацій, що з нею пов’язані.

«У самому Амстердамі при церкві відкрили коворкінг, де люди збираються і за побутовими речами роздумують про християнство у своєму житті, шукають аналогії, щоб краще розуміти біблійні істини. Там ми мали майстер-клас з випічки хліба. Спершу провели медитацію: ми подивились на зерно, його колір, спробували його на смак, потім нам дали борошно з цього зерна, ми місили тісто, рефлексували, як його відчуваємо. Тоді випікали хліб і куштували його. Під час цього роздумували над різними тезами зі Святого Письма», ― розповідає Наталя Лялюк.

«Нідерландці дивуються, наскільки ми сильні»

Українська молодь живе у часі війни. Вона не може жити на повну, адже кожен день залежить від сповіщень про повітряні тривоги, прильотів ворожих ракет, повідомлень від рідних і знайомих, що зараз захищають країну. Школярі вимушено стають дорослішими через волонтерську діяльність, втрату дому чи навіть когось близького. Тому тиждень у Нідерландах дозволив трошки перевести подих і пожити звичайним безтурботним життям підлітків з країн, що не сусідять з Росією.

У громадах Биргима й Тринвальдена вболівають за Україну, кажуть учасниці обміну.

«Вони солідарні з Україною. На багатьох будівлях бачила український прапор, він намальований на тротуарах. У неділю в церкві нам подарували полотна, на яких зображені наш і нідерландський прапори з побажаннями. Вони дуже співчутливі до нас. Один з братів казав, що бачив наші тік-токи й дивується, що наші захисники ще й на полі бою танцюють зі зброєю в руках. Тобто вони обізнані про стан речей. Але в Нідерландах часто думають, що війна почалася 2022-го, а не 2014-го року. Ми вечорами розповідали про війну, про те, наскільки сильна наша держава і як вона протистоїть ворогові», ― розповідає Анастасія.

Одна з громад пожертвувала тисячу євро на допомогу людям на Харківщині. За кошти, які нафандрейзили наші друзі, готували гарячі харчові набори для постраждалих від російської агресії.

«Нідерландці дивуються, наскільки ми сильні й мужні, що навіть у часі війни продовжуємо зустрічатися й робити якісь проєкти, що війна для нас не стала перешкодою, щоб жити далі, навчати молодь. Вони дуже переймаються тим, що в нас відбувається. Одна жінка, у якої ми гостювали на вечері, плакала. Казала, що щовечора молиться за нас, бо це все насправді не так далеко від них. І ми ― той фронт, який тримає ворогів на собі. Їй шкода, що наша молодість ось так минає», ― каже Дар’я.

«Тиждень обміну почався з людьми, які зовсім не знали один одного. Я помітила, що молодь була дуже зацікавлена дізнатися все про культуру, бо практично все у нас різне: мова, щоденне життя, культура й навколишнє середовище. Але було те, що нас об’єднувало ― це віра в Бога. Незважаючи на війну, усі дівчата з української групи мають дуже багато надії на майбутнє. Вони довіряють Богові та Його планові. Вони розказували нам, як змінилось їхнє життя через війну. Усі ці історії зробили її ближчою до нідерландської молоді. Я помітила, як точка зору наших людей змінилася за один тиждень, і як вони співчувають українцям. А також я бачила багато радості, вдячності та сміху. Наша дружба тепер на все життя. Ми всі ― лідери, молодь, волонтери ― отримали багато цінних уроків один від одного. Бог поєднав нас у чудово спланований час, тому ми віримо, що знову зустрінемось, якщо це є частинкою Його наступного плану для нас», ― підсумовує Міріам, учасниця обміну з Нідерландів.

* Публікацію підготовлено у рамках співпраці з Українською освітньою платформою