Новина про благодійний бал-маскарад «Знову у Казку» з нагоди відзначення року Йосифа Сліпого, який буде проведений 18 лютого у Львові викликала бурхливу дискусію в редакції РІСУ і тих, хто випадково навідався до нашої редакції того дня. Для когось це гарна креативна ідея, яка приблизить Йосифа Сліпого до людей, для інших - оксюморон, бо життя і подвиг Патріарха якось не в"яжеться з бально-маскарадним форматом.

Моя перша особиста інтуїтивна реакція - такий формат події для відзначення пам"яті ісповідника віри вже за межею відповідності. Адже не влаштовують бали на честь жертв Голодомору та війни. Звичайно ж, ознаками пам"яті не обовязково мають бути лише хвилини мовчання, панахиди, смолоскипні ходи та інші скорботні заходи. Пам"ять може і має бути світлою та радісною, але не завжди легковажною і куражною, що передбачає формат балу, навіть благодійного. 

Образові і пам"яті Патріарха Йосифа у моєму розумінні бракує героїзації, а не куражу. Такої героїзації, яку ми бачимо у фільмі Іллєнка "ТойХтоПройшовКрізьВогонь", не обовязково страдника, але героя, який не злякався і розділив долю свого народу, відбувши 18 років заслання у Сибіру і Мордовії. Він не хотів виїжджати до Риму, щоб підтримувати своїх і до кінця життя не здав свого радянського паспорта, надалі вважався громадянином Радянського Союзу. Період його життя на засланні - це надзвичайний матеріал для художнього фільму, пригодницького чи детективу. Навіть якщо там будуть елементи вигадки.

Нові мученики, ісповідники, святі потребують нового формату почитання і іншої памяті про них. Я не знаю як і що має бути правильно, тому і пропоную дискусію. Але особисто кк журналіст з задоволенням би поїхала в прощу місцями заслання Патріарха, щоб зрозуміти більше про нього, проте навряд чи піду на бал.