Барокова йоґа рас

Прийнятий міністерством аюрведи, йоґи і натуропатії Індії стандартний протокол йоґи, фіксуючи визначену послідовність асан (позиція тіла, очатково - зручне положення для медитації, асана буквально означає "сидіти", "сидіння"), фактично закріплює поширений підхід до неї, як до системи оздоровчих гімнастичних вправ. Проте, Бгаґаван Шрі Крішна у Бгаґавадґіті нічого не каже про гатха-йоґу, натомість докладно пояснює сутність карма-, джняна- і бгакті-йоґи. Лише три зі 196 афоризмів Йоґа-сутр Патанджалі опосередковано стосуються виконання асан. Гатха-йоґа прадіпіка розглядає асани лише як підготовчий етап до вищих рівнів практики.

І

Своїй теперішній популярності йоґа завдячує не так Бгаґавану Крішні, як брагману з Карнатаки Тірумалаю Крішнамачар’ї (1888-1989), який вивів на передній план йоґічної сцени йоґу сили (гатха) та заклав основи сучасної практики – акцент на терапевтичній і оздоровчій дії, динамічні переходи між асанами (він’яса), інтеграція асан з пранаямою (дихальні вправи) і медитацією, індивідуальний підхід, мінімізація містичних елементів. Учні «батька сучасної йоґи» Т.Крішнамачар’ї (П.Джойс, Індра Деві, Б.К.С.Ієнґар, Т.К.В.Десікачар, А.Г.Моган), який, втім, наголошував, що лише сумлінно продовжує древню традицію, розвинули його підходи та вивели гатха-йоґу на міжнародний рівень.

У 1947 році Індра Деві познайомила з йоґою Голівуд, у 1960 році – Кремль. З того часу розпочалася напівлегальна практика йоґи на теренах колишнього Союзу. Радянський океанолог і йоґін-самоук С.Курилов у 1974 році здійснив легендарну втечу з лайнера «Совєтскій союз» на філіппінський острів Сіарґао, провівши у відкритому морі три доби без їжі та води.

Одним з першопрохідців йоґи в Україні був член ОУН, ветеран Червоної армії та один з організаторів Норильського повстання Євген Грицяк (1926-2017), який переклав українською «Повну ілюстровану книгу з йоґи» Вішнудевананди та «Автобіографію йоґа» Парамагамси Йоґананди. Він вперше побачив йоґічні вправи в таборі ГУЛАГу у виконанні члена ОУН і УПА політв’язня Веніаміна Дужинського і, почавши заняття, через три місяці одужав від важкої хвороби.

На момент здобуття нашою державою незалежності становлення української школи гатха-йоґи пов’язують з іменами А.Лаппи і А.Сідерського. Нині в Україні діють сотні йоґа-центрів та інструкторів, створено федерацію йоґи, проводяться численні фестивалі та семінари.

За інформацією агентства Aсошіейтед Прес (дослідження Allied Market Research від вересня 2020 р.), до кінця цього десятиліття йоґу практикуватимуть близько 350 млн людей у світі, ринок відповідних товарів та послуг до 2027 року може сягнути 66,2 млрд дол. США. За наявними оцінками, нині йоґою займаються понад 300 млн осіб, включаючи близько 10% населення США та 21% мешканців Канади.

Парадоксальним чином сучасна постуральна йоґа, яка вважається питомо індійським явищем, завдячує своєму виникненню синтетичному поглинанню західної фізичної культури та гімнастики індійськими елітами в Британському раджі (Сінглтон). Автентична гатха-йоґа в тантричній традиції натхів скоріше відлякувала, ніж приваблювала цивілізовану публіку. Традиція розглядає асану лише як зручну позицію для тривалого нерухомого перебування. Абхінаваґупта наголошував, що «серед різних механізмів йоґи лише один має силу – це розум, який послідовно сприймає все тонше і глибше» (Тантралока 4.86).

ІІ

То що ж таке йоґа? Етимологічно це слово можна визначити через два смислових вектори санскритського кореня юдж (yuj) – об’єднувати і контролювати. У першому значенні воно дуже близьке до поняття релігії в сенсі religare, союзу. У другому – споріднене з латинським jugum, англійським yoke (ярмо), українським іго. Під iugum – двома списами, на який покладено третій, римляни проводили переможених противників на знак їхнього упокорення. Якщо прийняти, що йоґа і релігія споріднені як процес єднання з вищою реальністю, то в релігії ухил буде в бік точного виконання ритуалу (relegere), а в йозі мета досягається через самоконтроль, підпорядкування відрухів розуму незламній волі йоґіна. Йоґа-сутра (1.2) визначає йоґу як «обмеження коливань свідомості», де слову «коливання» відповідає санскритське вритті, букв. «вир» (англ. vortex).

Учень Сурендранатха Дасґупти, авторитетний історик релігій Мірча Еліаде, який практикував йоґу в гімалайському ашрамі Свамі Шівананди, вважав її шляхом справжньої свободи – звільненням свідомості від психофізіологічних факторів і обмежень темпоральності. Шляхом, що веде з попелища минущого в світ сакральності. Тріумф йоґи та її кардинальний вплив на весь спектр індійської духовності він пов’язує з потребою живого, персонального релігійного досвіду. Такий конкретний містичний досвід, за його словами, пропонували несистемні, «барокові» види йоґи, які залишали в стороні ритуалізм і теологічні роздуми.

Практика йоґи необов’язково пов’язана з суворим аскетизмом, усамітненням та обмеженням сенсорних сигналів. Йоґа може бути реалізована посеред хвиль буденних турбот через правильне налаштування діяльності (карма). У Бгаґавадґіті (2.48) Крішна закликає: «будь непохитним в йозі, о, Арджуно. Виконуй свій обов’язок і відкинь прив’язаність до успіху або поразки. Така урівноваженість називається йоґою».

Йоґа покликана від’єднати живу істоту – пурушу від матерії – пракриті та з’єднати з вищою реальністю духа. Тайттірія упанішада (2.1.1) ідентифікує Істину як сатьям джнянаманантам брагма – апогей реальності, знання і блаженства, Бригадаран’яка упанішада – як віджнянаманандам брагма (3.9.28), тобто божественну єдність знання і блаженства, та пурнам (5.1.1) – повною. Як повне ціле вона наче притягує свої частинки, якщо буде подолано магнетичний спротив матерії, силу майї, яка фрагментує буття на частини і розставляє між ними дистанції.

Знання і блаженство, ratio et emotio, відповідають двом шляхам – елітарному і егалітарному – холодного інтелектуального пізнання (джняна) і гарячої відданості (бгакті). Ми цілимо у вічність, але не встигаємо як слід натягнути лук, як з її центру, що розташований в нас самих, вилітають дві стріли. Одна несе смерть, інша – насолоду. Крішна на полі битви Курукшетра направляє вбивчі стріли Арджуни, у Вріндавані – стріли любовного безумства Купідона.

Знання, яке мало б впорядковувати, насправді зводить на манівці і руйнує. Почуття, що позбавляють спокою, ведуть серце до інтуїтивного осягнення реальності. Атман – душа живої істоти, розміщений в серці, а не в голові.

Таким чином, бгакті-йоґу можна, за визначенням Еліаде, сутнісно віднести до «барокової» йоґи, як глибинної, «народної» відповіді на потребу духовного досвіду. Вона є природною реакцією на диво навколишнього світу, що однією мовою, але різними діалектами виражається крізь віки. Джняна-йоґа відповідає за герметичне знання. Шлях, який пройшли ті, хто досягнув мети, стає методом для їх послідовників.

Розум і почуття, знак і хвиля, закон і благодать, Аполлон і Діоніс. У храмі премудрої Софії заховано милосердну Оранту. Обоє потрібні одна одній і поєдані в йозі у різних пропорціях. Але бгакті не залежить від джняни. Богоматір відкривається неосвіченим дітям-пастушкам у Фатімі. Еон Софія через надмірне прагнення до пізнання випадає з Плероми.

Джняна може привести адепта до священних дверей, але не має до них ключа. Двері відчиняються лише зсередини. Стукайте і відчинять вам (Матвія 7:7). У Бгаґавата пурані (11.14.21) Крішна каже: «Мене можна досягнути лише через бгакті».

ІІІ

Бгакті не існує абстрактно, а проявляється через стійкі настрої (бгава) у переживанні зв’язку з особистісним божеством – нейтральне пошанування (шанта), служіння (дасья), дружба (сакха), батьківство (ватсалья) і подружні зв’язки (мадгур’я), але квінтесенцією їх усіх є інтенсивність любовного почуття. Бог пізнається через любов, хто не любить, той Бога не пізнав (1-е Івана 4:8).

Саме бгакті з усього масиву індійської релігійності є найближчою в своїй основі до християнського віровідчуття. Для бгакти послідовник Христа є зрозумілішим, ніж адвайтин, який прагне злиття з безформним Абсолютом.

Наша ера, відкрита Христом, мала б стати ерою Любові, але чи багато ми любили за останні дві тисячі років? Скоріше небесна любов завжди знаходила можливість проявитися в людських серцях дивним і непередбачуваним чином.

В XV-XVI ст. практично в один і той самий час два непоєднані, але схожі між собою релігійні рухи здійснюють духовну революцію на Сході і на Заході. В її центрі – unio mistica. Контрреформація приносить нове дихання в католицизм, рух бгакті оновлює індуїзм на тлі мусульманського панування на більшості території Індії. Ігнатій Лойола є ровесником Чайтан’ї Магапрабгу, Валабгачар’ї, Мірабай, Ґуру Нанака і Кабіра, Тереза Авільська – Джіви Ґосвамі, Йоан від Хреста – Тулсідаса.

Коли на Заході Європи в Країні басків до Лойоли, який одужує після важкого поранення, приходить Христове одкровення, на Сході Індії яскраво світить золоте сонце Чайтан’ї, який досягає вершин духовного екстазу в храмі Джаґанатха Пурі в Оріссі. В храмі, де лунають складені в ХІІ столітті великим Джаядевою пісні Ґітаґовінди, що прославляють любов Радги і Крішни, Він втрачає свідомість перед вівтарем.

Лойола був воїном, Чайтан’я – брагманом. Перший спочатку отримує духовну візію, а потім здобуває формальну теологічну освіту, другий замолоду славиться вченим-пандитом, але після подорожі Південною Індією цілковито втрачає інтерес до науки.

У той самий час, коли сподвижник Лойоли Франциск Ксаверій ступає на берег Ґоа у 1542 році, щоб проповідувати відданість Ісусу та оновити індійську апостольську Церкву св. Томи (того самого, що не увірував поки не торкнувся Христових ран), учень Чайтан’ї Рупа Ґосвамі закладає основи бгакті-сідганти (доктрини) у Враджі.

Попри очевидні внутрішні відмінності, паралельне духовне піднесення в Європі та Індії у XV-XVI ст. стало яскравим проявом zeitgeist епохи пізнього відродження – раннього бароко. Зі здобуттям Португалією колоніальних володінь у Кералі в 1505 році, індоєвропейський простір, вперше з часів Александра Македонського, «зшивається» також і на фізичному рівні.

Якщо перлиною католицької думки того часу стала ігнатіянська духовність, то чи не найціннішою коштовністю індійської скарбниці бгакті-йоґи вважають розкриття тонкощів преми, містичної любові до Бога.

Існує єдина вічна верховна свідома Істота серед інших вічних, свідомих істот, яка забезпечує потреби всіх інших (Катха упанішада 2.2.13). До цієї Істоти ми схильні відчувати пошану/страх (через усвідомлення її величі – айшвар’я) або вдячність/любов (через відчуття солодкої милості – мадхур’я).

Сам Бог зав’язав вузли любові (снеха), які тісно зв'язують людські істоти разом (Бхаґавата пурана 10.84.61). Те, що прив’язує людину до світу, може з’єднати її і з Богом. Чого людина бажає, того вона і досягає (Бригадаран’яка упанішада 4.4.5).

Према визначається у Бгакті-расамріта-сіндгу (IV.2.2) як виключне відчуття привласнювання стосовно об’єкта любовного бажання. В стані чистої любові залежними від неї стають обидва. Бог перебуває під контролем своїх щирих відданих, які втратили всі бажання, крім бажання Його Самого. Він дає їм Самого Себе, бо в цьому полягає взаємність любові. Всемогутність Бога стає повною, лише тоді коли Він Сам кориться контролю преми. Найвищої насолоди Крішна зазнає у Враджі, де його люблять як простого пастушка, а не грізного Вседержителя. В любові коханці постають рівними і це найвища платформа містичного союзу.

Схожу образність спостерігаємо в християнстві, де Ісус – жених, а Церква – наречена. Свята Тереза Авільська описує сім палат внутрішнього замку, в центральній з яких досягає шлюбу з Ісусом. Коли вогняний херувим пронизує її серце вогняним списом, в своєму екстазі вони відчуває і нестерпний біль, і найвищу насолоду одночасно.

Стріла Купідона і ранить, і п’янить водночас. Природа преми прагне не спокійного умиротворення, а зростаючого екстазу. Це можна досягнути лише через зустріч і розлуку (мадан – мохан), перемоги і поразки в любовній битві, прихильність і ревнощі, натяки і символи, мистецтво і геройство, самозречення і гнів. Відчуття розлуки (віраха), скруха через відсутність контакту з улюбленим божеством і екстаз від його появи (даршан) стають домінантними почуттями святого, що досягнув сакральної мети.

Брагман є смак, благословенний той, хто цей смак отримує (Тайттірія упанішада 2.7.1). Рупа Ґосвамі розкриває сутність бгакті через концепцію рас (смаків), яка раніше була систематизована Абхінаваґуптою як естетична категорія в індійському драматичному мистецтві. Конкретна раса проявляється відповідно до домінуючого ментального стану (бгави) та набуває цілої палітри присмаків через поєднання різних збудників. Мовою расичних переживань Рупа і його послідовники описують найглибші виміри і найтонші відтінки станів духовної любові, які лише відомі в історії релігії. На їх вершині – еротична према, яка проходячи 6 стадій, сягає свого піку в магабгаві. Найвідомішою сценою її прояву є расліла – танець Крішни з дівчатами-пастушками в осінньому лісі Вріндавана.

Модифікації преми порівнюють з відчуттям солодкого, смак якого змінюється від цукрової тростини, до її соку, патоки, цукру-сирця, очищеного цукру, карамелі та цукерки. (Чайтан’я Чарітамріта, Мадг’я, 23.42-44). І цукор, і поняття рас походять з Індії, але тепер доступні кожному. Відмінність в тому, що духовну расу не купиш за гроші, її ціна – бгакті, а валюта – Святе Ім’я.

Філософію бгакті-йоґи розкрив світові ровесник Т.Крішнамачар’ї Бгактіведанта Свамі Прабгупада (1896-1977), який на піку руху гіппі заснував у Нью-Йорку в 1966 році Міжнародне товариство свідомості Крішни. Рух набув значної популярності по всій планеті, з великою кількістю осередків в Україні.

ІV

Постуральна гатха-йоґа завоювала прихильність людей через нове відкриття тіла, яке здійснив Крішнамачар’я. Тіла, яке постає засобом власного зцілення та інструментом самопізнання. Алхімічною Землею, «роботою в Чорному», завдяки якій має бути виявлено безсмертне Золото душі. Глибоко віруючий вайшнав, Крішнамачар’я вважав йоґу доступною для кожного, незалежно від релігійної приналежності. Наставляючи учнів медитаційному зосередженню з заплющеними очима на просторі між бровами, він казав: «Думайте про Бога. Якщо не про Бога, то про сонце. Якщо не про сонце, то про своїх батьків».

Мати і батько є нашими першими ґуру – вчителями любові. Чоловік і дружина – відображена модель космосу пуруша – пракриті, шактіман – шакті. Світ виростає з безсмертного, наче волосся з тіла людини (Мундака упанішада 1.1.7). Так само любов природним чином виростає з сім’ї. Вона – та космічна обсерваторія емпатії, в якій через телескоп серця можна поступово фокусуватися на планетах родичів, зірці свого народу, сузір’ї раси, галактиці людства та всесвіті всіх живих істотах. Через цей інструмент ми здатні відчути і біль людини, яка втратила найдорожче, і страх тварини, яку ведуть на забій, та зробити хоч щось, аби полегшити їх страждання. Любов вимагає дії і не бачить недоліків.

Що сильніше за любов матері, яка безумовна? Суспільство має оберігати жінку як Рим священний вогонь Вести.

Для ортодоксальних християн Діва Марія займає найвище становище поруч з Сином не через міру знання, а через міру любові, найбільшої і незалежної. Коли найближчі учні, охоплені страхом за своє життя, відвертаються від Ісуса, Вона залишається з ним до кінця.

У Південній Кореї, де християнство є тепер найпоширенішою релігією, кажуть не «моя мати», а «наша мати», мати, для якої кожен є дитям. Загадкове поняття корейської ментальності – чонґ (jeong, слово дотичне до кореня йоґи – юдж; для порівняння – аналогічне латинському iugum грецьке zygon) – почуття прихильності, любові та турботи, яке найсильніше проявлене між членами сім’ї, є тканиною, що об’єднує все корейське суспільство.

Так само, як в фокусі постуральної гатха-йоги перебуває тіло – найдоступніший інструмент самопізнання, бгакті-йоґа звертається до універсальної психічної основи людини – притаманних їй бажанню і потребі любити. Ставши альтруїстичною силою вона веде на небеса Сведенборга, загортаючись в самозадоволення – до пекла егоїзму. Сила Ероса і з’єднує, і роз’єднує, веде до перемоги Священний загін Фів, але й дарує смерть з отруйних вуст вішакан’ї. Наче вогонь, вона здатна і зігріти, і спалити все навкруги. Кама-лібідо є перевернутим духовним бажанням, яке, хоч і в протилежності, з’єднане з ним єдиними вузами пристрасті.

Прагнення розуму в соціальному масштабі накинути пута на чуттєве веде лише до насильства та утопії. Жодні -ізми не принесуть порятунку людству. Спокуса цифрової нірвани штучного інтелекту, сингулярного нуля, що нарешті розв’яже рівняння людської природи, не принесе бажаного щастя. Всесвітній уряд-комп’ютер з «Суми технологій» Лема не позбавить нас клопотів і не приведе до раю. Людям потрібні не так високі технологій, як високі стани, про які писав Валерій Курінський.

Смак духовного є початком шляху. Щоб це маленьке, зранене серце стало великим, обійняло весь світ, воно має торкнутися Великого. Йоґа, допомагаючи людям в усьому світі стати на шлях внутрішньої трансформації, з одного боку, вже стала складовою формування сучасної homo globalis, з іншого – є глибоко інтимним явищем, що веде до глибин Традиції.