• Головна
  • Моніторинг
  • "Биття визначає свідомість". Чи позбавилася УПЦ від Московського патріархату...

"Биття визначає свідомість". Чи позбавилася УПЦ від Московського патріархату

31 травня, 14:25
Митрополит Онуфрій (праворуч) 29 травня вперше не пом'янув Кирила як свого патріарха. Це рішучий крок для закріплення незалежного статусу УПЦ - фото 1
Митрополит Онуфрій (праворуч) 29 травня вперше не пом'янув Кирила як свого патріарха. Це рішучий крок для закріплення незалежного статусу УПЦ
Джерело фото: РПЦ
З початком війни з Росією Українська православна церква (до її назви часто додають "Московського патріархату", однак з юридичної точки зору правильніше називати її все ж просто УПЦ) потрапила у складну ситуацію.

Джерело: BBC News Ukraine

Святослав Хоменко, Віталій Червоненко, Анастасія Лотарєва

З одного боку, УПЦ тісно пов'язана з Російською церквою. Більше того, до початку конфлікту на Донбасі вона навіть пишалася цим: мовляв, через свою церкву-матір вона пов'язана зі світовим православ'ям на відміну від "самопроголошеного" і невизнаного Київського патріархату.

Після 2014 року на зв'язках з Москвою в УПЦ зайвий раз не наголошували, проте і міняти у них нічого не намагалися.

З іншого — після початку повномасштабної війни з Росією стало зрозуміло, що далі так тривати не може. Патріарх Московський Кирило, якого в УПЦ поминали як "великого господина и отца нашего", фактично підтримав "спеціальну воєнну операцію" та благословив російське військо на бойові дії в Україні.

Предстоятель УПЦ митрополит Онуфрій засудив війну, назвавши її Каїновим гріхом. Звернення як самого Онуфрія, так і синоду УПЦ до російських колег з проханням вплинути на тамтешню владу і захистити українців залишилися без реакції.

Тривожні процеси розпочалися і на місцях. З початку війни вже близько 400 парафій перейшли до автокефальної Православної церкви України — подекуди це супроводжувалося конфліктами та бійками.

Дарма що десятки єпархій УПЦ розпочали збір допомоги для українських військових та надавали допомогу біженцям — імідж "московської церкви" спонукав небайдужих громадян по всій країні до активних дій проти "кремлівських попів".

У кількох містах західної та центральної України місцева влада ухвалювала рішення — зрештою, незаконні, та все ж показові — про заборону діяльності УПЦ на своїй території. У парламенті реєструвалися законопроєкти про заборону церкви на національному рівні — спостерігачі називали їх "хайповими", проте сам факт їхньої появи нервував УПЦ.

   - фото 94188
 
Джерело фото: УПЦ

У місцевій пресі раз у раз траплялися новини про те, що священників УПЦ обливають зеленкою або штурхають на блокпостах.

"Биття визначає свідомість", — перефразував Карла Маркса (в оригіналі — буття визначає свідомість) один з учасників п'ятничного собору — правлячий архієрей однієї з центральноукраїнських єпархій — у своїй промові. Лише сліпий, мовляв, би не побачив, що церкві потрібно щось робити, аби змінити ставлення до себе.

Однак незадоволення чинним станом справ наростало в церкві і без цього. З початком російських авіабомбардувань Сумської області тамтешній митрополит Євлогій поінформував Московську патріархію про те, що священники його єпархії припиняють поминати патріарха Кирила на своїх богослужіннях — "засуджуючи криваву агресію Росії проти Української держави та українського народу".

Патріарх Кирило заявив, що такі дії є "розколом", але це, схоже, вже нікого в Україні не цікавило. Прикладу Євлогія послідували ще півтора десятка українських єпархій, а ще кілька, за даними ВВС, постановили припинити поминання Кирила без офіційного документального оформлення такого кроку.

Проте і це була лише верхівка айсберга. У низці єпархій почали збирати підписи під зверненнями до митрополита Онуфрія з вимогою негайно оголосити про розрив зв'язку з Російською церквою.

Широкого розголосу набув підписаний чотирма сотнями священників та монахів лист до патріархів древніх східних церков з проханням судити Кирила "церковним трибуналом" за єресь "русского мира" та благословіння війни.

У цих обставинах мовчання вищого керівництва церкви могло сприйматися — і сприймалося — багатьма вірянами УПЦ як бажання перечекати скрутні часи у розрахунку на те, що "якось воно буде".

Однак відцентрові тенденції у церкві посилювались, кількість питань до неї наростала, і от у середині травня синод УПЦ ухвалив рішення провести 27 травня зібрання єпископів, духовенства, монахів та мирян, на якому обговорити актуальні питання буття церкви.

Зібрання УПЦ перетворилось на собор - фото 94189
Зібрання УПЦ перетворилось на собор
Джерело фото: УПЦ

Варіантів кілька, всі погані

У переддень зібрання опцій у його учасників було небагато, і всі їх важко було назвати оптимальними.

Очевидний варіант — залишити все, як є до кінця війни, — мав право на існування. Один з його прибічників, митрополит Запорізький Лука, в розмові з ВВС говорив, що війна — не найкращий час для будь-яких фундаментальних змін у бутті церкви.

Однак ситуація, у якій твій "господин и отец" благословляє солдатів, які вбивають мирних жителів твоєї ж країни, для надто багатьох його собратів по церкві виглядала неприйнятною.

Оголосити про розрив стосунків з Російською церквою? Теж очевидний варіант. Але що далі? "Самопроголосити" власну автокефалію означало б стати невизнаною церквою, "відрізаним куснем" світового православ'я. По суті — повторити долю патріарха Філарета, який десятиліттями керував канонічно ізольованим Київським патріархатом. До цього були готові далеко не всі в УПЦ.

Просити автокефалію? Однак у кого? У патріарха Московського? Шансів на те, що Кирило, який є головним ідеологом доктрини "русского мира" і фактично вважає українців і росіян одним народом, надасть її Українській церкві, немає.

Є думка про те, що Російська церква навіть теоретично не могла б надати українцям автокефалію — це виключне право Вселенського патріархату. Однак з Константинополем УПЦ розірвала стосунки ще восени 2018 року, вслід за РПЦ.

За даними ВВС, в середовищі Української церкви є ієрархи, які були б не проти відновити стосунки з патріархом Варфоломієм — ба, більше, зголосилися б стати переговірниками з Константинополем. Але в церковному середовищі є й інші голоси — які вважають, що спір з Вселенським патріархатом є принциповим, і примирення з ним неможливе.

'Биття визначає свідомість'. Чи позбавилася УПЦ від Московського патріархату - фото 94190

Джерела ВВС у Константинополі кажуть, що Вселенський патріархат не розривав стосунків ані з РПЦ, ані з УПЦ, яку вважає невід'ємною частиною Російської церкви. Проте у разі такого звернення можливість надання УПЦ автокефалії навіть не розглядалася б, адже, з погляду Константинополя, в Україні уже є одна автокефальна церква — утворена в грудні 2018 року ПЦУ.

Власне, приєднання до ПЦУ — гуртом або вроздріб — називали ще одним варіантом подальших дій для УПЦ. Однак цей варіант виглядав найменш ймовірним. Офіційно УПЦ Православну церкву України навіть церквою не вважає.

"Варіант перейти до ПЦУ нереальний. Ми від цього втратимо найголовніше — канонічну істинність нашої церкви. А це — саме те, чого шукає наша паства і що вона знаходить саме у нашій церкві", — говорив ВВС перед зібранням митрополит Ніжинський УПЦ, голова синодального інформаційно-просвітницького відділу цієї церкви Климент.

Не треба забувати і про значний емоційний багаж співіснування УПЦ та ПЦУ на одних і тих самих територіях, часто складні людські стосунки між священниками та вірянами цих двох церков — ці чинники теж не додавали шансів на їхнє безпроблемне возз'єднання.

Нарешті, співрозмовники ВВС в Константинополі вказували на ще один "гібридний" варіант розв'язання проблеми в українському православ'ї. За ним УПЦ могла б звернутися до патріарха Варфоломія з проханням унормувати її статус, аргументувавши, чому саме її представники не хочуть просто приєднатися до ПЦУ. "На практиці завжди можна знайти якусь форму нормалізації", — каже ВВС джерело у Вселенському патріархаті.

Найімовірніше, парафії та єпархії УПЦ, які захотіли б розірвати будь-які зв'язки з РПЦ, проте не були готові приєднатися до ПЦУ, у такому разі як виняток перейшли б на якийсь досить тривалий час у пряме підпорядкування Вселенському патріархові.

Однак, аби запустити цей варіант, УПЦ потрібно було б, знову ж таки, скасувати своє принципове рішення про розрив стосунків з Константинополем.

Отож, ще в квітні резюмували співрозмовники ВВС в УПЦ, всі варіанти подальших дій є неоптимальними, і кожен з них несе ризик розколу церкви. "Жоден з цих варіантів не сприйматиметься як абсолютно легітимний усією повнотою УПЦ, а таке несприйняття означатиме не єднання, а появу чергового розколу, можливо і не одного. Це те, чого ми найбільше хочемо уникнути", — казав ВВС митрополит Климент.

От і вийшло, що аж до кінця травня ієрархи УПЦ обговорювали подальші варіанти дій хіба що у дзвінках та у листуванні між собою. А чого очікувати від скликаного на минулу п'ятницю зібрання, знав хіба що його ініціатор — митрополит Онуфрій.

Зібрання, яке стало собором

Джерела ВВС кажуть, що один з найемоційніших моментів зібрання стався на самому його початку.

Предстоятель УПЦ митрополит Онуфрій приніс з собою дві прості білі папочки для паперів. Звертаючись до присутніх, він сказав, що постійно отримує від вірян звернення з проханнями вирішити долю церкви.

У першій, сказав він, лежать прохання про автокефалію, про повну самостійність Української церкви. У другій — прохання залишити все, як є. Перша — значно більша, сказав Онуфрій.

Є ще й третя папка, продовжив він, втім, не показуючи її. У ній лежали звернення вірян з виразами підтримки йому як предстоятелю: мовляв, як він вирішить, так тому й бути.

А далі — очікувано для одних учасників зібрання, несподівано для інших — зібрання запропонували переформатувати у собор. Різниця між ними принципова. Зібрання — це такий собі дискусійний майданчик, собор — найвищий орган управління церквою, уповноважений приймати найважливіші рішення щодо її існування.

"Рішення перетворити зібрання на собор не було одноголосним. І взагалі легітимність цього собору можна піддати сумніву. Делегатів саме на собор ніхто не обирав. На ньому не було представників духовних шкіл, а згідно зі статутом, це обов'язково. Делегації з непідконтрольних Україні територій включалися по "Зуму", при цьому зв'язок не завжди був стабільним. З іншого боку, звідки ми знаємо, чи не стояли за камерою люди з автоматами? З кількома делегаціями взагалі зв'язку немає", — каже ВВС один з делегатів собору.

Митрополит Климент підтверджує: станом на сьогодні у Києва немає зв'язку з Сєверодонецькою єпархією — "Ми навіть достеменно не знаємо, чи вони живі", — каже він. Крім того, в день собору не вдалося налагодити зв'язок з Херсонською та Новокаховською єпархіями. Однак він можливих проблем з легітимністю собору та прийнятих на ньому рішень не вбачає.

У Києво-Печерській лаврі до 1917 року варили миро - фото 94191
У Києво-Печерській лаврі до 1917 року варили миро
Джерело фото: UNIAN

Геть від Москви?

Одразу після публікації постанови собору ЗМІ підхопили один з його пунктів: "Собор ухвалив відповідні доповнення і зміни до статуту УПЦ, що свідчать про повну самостійність і незалежність УПЦ".

Чимало коментаторів — у першу чергу, в соцмережах — однозначно сприйняли це як свідчення повного розриву УПЦ з Російською церквою.

Текст зміненого статуту УПЦ досі не опублікований. Однак якщо зазирнути до його старої версії, то виявиться, що його перший же пункт звучить, як "УПЦ є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої".

То що ж помінялося у "самостійній і незалежній" церкві, що вона стала "самостійною і незалежною"?

"Ми і раніше були самостійними і незалежними, — каже ВВС митрополит Ніжинський Климент. — Правками до статуту собор усунув ті положення, які могли породжувати неоднозначне трактування норм про незалежність нашої церкви. (У новій редакції статуту) немає жодного слова ані про Росію, ані про РПЦ, ані про Москву. (Крім того, окремо зазначено, що) керівний центр УПЦ перебуває у Києві".

Ще один співрозмовник ВВС з числа учасників собору підтверджує: зі статуту були вилучені усі десять згадок про РПЦ, які там містилися.

Було, мовляв, "УПЦ є самокерованою частиною Руської православної церкви" — стало просто "Українська православна церква є самокерованою". Було положення про те, що митрополит Київський за посадою є постійним членом синоду РПЦ — це положення викреслили. Було положення про те, що новообраний предстоятель УПЦ входить на престол тільки після благословення патріарха Московського — це теж прибрали.

Все б добре, але з цим є щонайменше дві проблеми.

Насамперед, Українська православна церква не входить до диптиху — тобто до повсюдно визнаного списку помісних православних церков.

З іншими церквами — і це було прописано у старій редакції статуту — вона з'єднана через РПЦ. Тобто, наприклад, на міжнародні церковні форуми представники УПЦ їздили саме у складі делегацій Російської церкви.

І в Константинополі існування УПЦ як окремої, повноправної церкви не визнають: у щорічному календарі, який видає Вселенський патріархат, міститься список усього православного духовенства світу. І там, каже співрозмовник ВВС, архієреї УПЦ нині значаться у якості "єпископів Російської церкви, які проживають в Україні".

Як УПЦ поєднана зі світовим православ'ям зараз, після того, як згадка про РПЦ зникла з її статуту?

Делегат собору, з яким поспілкувалася ВВС, пояснює: це питання вирішили тим, що до тексту статуту внесли посилання на Благословенну грамоту патріарха Алексія ІІ від 1990 року — саме цим документом Російська церква перетворила свій Український екзархат на самокеровану Українську церкву. Власне, у цій грамоті так само йдеться про посередництво Російської церкви у спілкуванні УПЦ зі світовим православ'ям.

"Хоч ми і не входимо до диптиху, ми маємо набагато більше прав і можливостей, ніж ті церкви, які до нього входять", — каже ВВС митрополит Климент.

Наприклад, на тому самому соборі УПЦ прийняла рішення відкривати свої парафії за кордон — для того, аби опікуватися сотнями тисяч українців, які втекли за межі батьківщини від війни. Тій самій ПЦУ забороняє відкривати парафії за кордоном її томос про автокефалію, вірянами цієї церкви за кордоном має опікуватися Константинопольський патріархат.

Однак, якщо вже мова зайшла про адміністративні стосунки між Києвом та Москвою, то тут виникає інша колізія.

Адже, попри те, що УПЦ прибрала зі свого статуту пункт про те, що її предстоятель є за посадою постійним членом синоду РПЦ, ідентичне положення зберігається у статуті Російської церкви! Тобто з формальної точки зору митрополит Онуфрій одночасно є і не є членом синоду РПЦ. Так, у останніх його засідання він участі не брав — як казали в Москві, "у зв'язку з міжнародною обстановкою", але питання ніби як залишається відкритим.

Митрополит Климент наполягає, що до синоду Російської церкви відтепер предстоятель УПЦ не входить: "Хто входить до складу синоду РПЦ, визначає статут РПЦ. Але дія цього документу не розповсюджується на УПЦ, бо ми вже три десятиліття маємо свій статут про управління. У ньому про зобов'язання Блаженнішого (предстоятеля УПЦ) бути членом синоду РПЦ відтепер мова не йде".

Уже в неділю, 29 травня, на першому богослужінні після зміни статуту УПЦ митрополит Онуфрій пом'янув патріарха Кирила не як свого патріарха — без ранішого формулювання "великого господина и отца нашего", а просто як одного з предстоятелів церков у диптиху — саме так зазвичай роблять глави помісних церков.

При цьому Вселенський патріарх Варфоломій та ще троє предстоятелів, церкви котрих визнали ПЦУ, пом'януті Онуфрієм не були.

"Фактично ми вчора визначили формат нашої церкви як абсолютно автокефальний", — каже ВВС митрополит Климент. Відмова вживати саме цей термін, за його словами, досить легко пояснюється: "Автокефалію не проголошують, автокефалію отримують. Якби ми вчора проголосили автокефалію, це закінчилося б розколом і глобальною кризою в українському православ'ї".

Співрозмовник ВВС у Константинопольському патріархаті вважає інакше. "Це маскування. Якщо Онуфрій не поминає предстоятелів, які визнали ПЦУ, але при цьому продовжує поминати Кирила, то це просто маскування. Вони не порвали з Москвою".

Свідченням того, що про справжній розрив з РПЦ не йдеться, може вважатися ситуація з миром — спеціальною речовиною, яка використовується у церковних таїнствах. Зараз УПЦ отримує миро з Москви — це прописано у статуті РПЦ.

Проте у рішенні п'ятничного собору міститься формулювання: "Собор мав міркування про відновлення мироваріння в УПЦ". Насправді миро в Києво-Печерській лаврі варили аж до Першої світової війни, всі необхідні "потужності" для цього збереглися.

Зараз, кажуть співрозмовники ВВС, отримувати миро з Москви проблематично через відсутність транспортного сполучення, тож відновлення власного його виробництва виглядає логічним — але воно б у такому разі стало зайвим голосним свідченням того, що УПЦ йде "геть від Москви".

Один з делегатів собору у розмові з ВВС висловив думку про те, що за словами "мали міркування" насправді стоїть звернення до РПЦ за дозволом варити миро самим. Митрополит Климент у розмові з ВВС цього не підтверджує: мовляв, варять його тільки протягом Страсного тижня, тому це питання наразі не на часі, та й певні запаси мира церква ще має.

Ще один аргумент джерела ВВС у Константинополі звучить так: якби справді йшлося про реальний відхід УПЦ від Москви, Російська церква уже б "почала істерику".

"УПЦ ухилилася в розкол"

Реакція з Москви на рішення собору УПЦ справді наразі є досить стриманою.

"Українське питання є настільки болючим для священноначалля, що ніхто й не буде зараз багато слів говорити. Зв'язки зараз розірвані, тож незрозуміло, як діятиме Київ далі. Усі чекають", — ще перед тим, як митрополит Онуфрій пом'янув патріарха Кирила "по-новому", сказав ВВС один із високопоставлених співробітників Московської патріархії.

Він наголосив, що не може говорити від свого імені, тому що всі коментарі дозволено робити лише кільком людям.

Один з них — голова відділу зовнішніх церковних зв'язків РПЦ митрополит Волоколамський Іларіон. У своїй лаконічній заяві з приводу результатів собору УПЦ він згадав про "багато ворожих сил, кинутих на те, щоб знищити церкву", а втім, кілька разів підкреслив, що нічого особливого на соборі не сталося.

По суті, про те саме говорить заступник голови синодального відділу зі взаємин РПЦ зі ЗМІ Володимир Легойда: "Оскільки на адресу РПЦ не надходило звернень від УПЦ, ми не можемо реагувати на інформацію, яку ми отримуємо з преси та з інтернету".

Заступник Легойди Олександр Щипков виявився менш стриманим: "УПЦ МП ухилилася в розкол. Усі канонічні норми порушені... 27 травня 2022 року УПЦ зникла. Замовник — Держдепартамент США; виконавець — митрополит Онуфрій (Березовський)".

Згодом ця заява зникла, проте вона встигла потрапити до стрічок російських державних інформагентств. Натомість з'явився роздратований пост його начальника, вже згаданого Володимира Легойди: "Звертаю вашу увагу на те, що саме слова <митрополита Іларіона>, а також мій вчорашній коментар є сьогодні офіційною позицією РПЦ".

ПІзніше, вже в неділю, на тему змін до статуту УПЦ висловився і сам патріарх Кирило. Він заявив, що в РПЦ "з розумінням" ставляться до необхідності керівництва УПЦ "мудро діяти, аби не ускладнювати життя свого віруючого народу".

Поки всі офіційні спікери РПЦ намагаються не вживати слова "розкол", у цьому собі не відмовляють консервативні ЗМІ, близькі до Російської церкви. Уродженець Львова, надзвичайно активний медійно протоієрей Андрій Ткачов, наприклад, заявив про те, що запоруку єдності Української церкви він бачить у "переможному та якнайшвидшому завершенні Росією Великої Вітчизняної спеціальної військової операції".

У відповідь на питання, як він оцінює реакцію представників РПЦ на рішення собору, митрополит Климент каже: "Для мене ті, хто офіційно представляє суспільству позицію РПЦ — це насамперед вище керівництво церкви. Олександр Щипков чи Андрій Ткачов — це такі самі представники РПЦ, як будь-який батюшка з якогось далекого сибірського села. Право висловлюватись від імені усієї РПЦ, наскільки мені відомо, їм офіційно не делегували. З коментарів тих, хто має право офіційно говорити від імені РПЦ, я розумію, що вони не схильні драматизувати ситуацію".

Митрополит Климент додає, що до Москви зміни до статуту УПЦ спеціально навряд чи надсилали: мовляв, немає в Української церкви такого обов'язку.

Втім, уже в неділю на позачерговому засіданні синод РПЦ відзначив, що зміни до статуту УПЦ "потребують вивчення" на предмет відповідності статуту Російської церкви, "згідно з яким такі доповнення та зміни повинні бути представлені на схвалення патріархові Московському".

Тут слід відзначити, що у статуті УПЦ не міститься згадок про те, що зміни до нього мають схвалюватися у Москві, а отже, не виключено, на нас чекає конфлікт інтерпретацій церковного права.

Церковний сепаратизм і розкол УПЦ?

Утім, можливо, набагато цікавішим є інший пункт постанови собору, яким церква намагалася владнати той широченний плюралізм думок, який зараз у ній панує.

Згідно з ним, на період воєнного стану єпархіальні архієреї отримують право самостійно ухвалювати рішення щодо тих чи інших питань життя своїх єпархій, які у мирний час належать до компетенції синоду або особисто предстоятеля УПЦ.

Йдеться тут, наприклад, про те, що відтепер — після змін до статуту — священники УПЦ мають повне право не поминати патріарха Кирила у своїх богослужіннях. Але така позиція, цілком ймовірно, може дорого коштувати священникам на окупованих територіях.

Отож собор УПЦ дав єпископам на місцях можливість гнучко підходити до вирішення цього і подібних оперативних питань церковного життя на своїх територіях — звичайно, без самодіяльності у принципових питаннях догматичного характеру.

"Собор виходив з того розуміння, що кожна єпархія є помісною церквою, і кожен єпископ — глава своєї помісної церкви", — розповів митрополит Климент. Він каже, що лише така нестандартна форма подальшого існування УПЦ дозволить їй зберегти внутрішню єдність в умовах війни та купи інших проблем: "Вона дає можливість об'єднувати церкву не так директивами, як любов'ю та підтримкою один одного".

Проте уже перші дні існування церкви за новими правилами показали, що на практиці їхнє застосування може виявитися не так вже й безболісним.

Донецька єпархія, яка підключалася до собору по "Зуму" з окупованого Донецька, після собору повідомила, що рішення собору щодо змін до статуту не стосуватимуться їхньої єпархії.

"Більш точно у заяві сказано, що церковне життя у Донецькій єпархії не зазнає змін. Собор надав таку можливість єпархіям на тимчасово непідконтрольних Україні територіях ", — коментує заяву донеччан митрополит Климент.

За кілька годин своє повідомлення для ЗМІ опублікувала і Сімферопольська єпархія УПЦ. У ньому формулювання були ще жорсткіші: "Делегація Сімферопольської і Кримської єпархії одностайно проголосувала проти ухвалення… запропонованих правок до статуту УПЦ. Сімферопольська і Кримська єпархія залишається під омофором Святішого Патріарха Московського і всія Русі".

"Сам факт участі кримських єпархій у соборі УПЦ свідчить про те, що їхній предстоятель церкви — це блаженніший митрополит Онуфрій", — відповідає на це митрополит Климент, і пояснює: кримські єпархії УПЦ вже вісім років функціонують у "середовищі, де панує інша суспільна реальність". Це всі розуміють. Однак, підкреслює він, ці зовнішні обставини не вплинули на церковну єдність УПЦ на півострові.

У будь-якому разі, загроза наростання відцентрових тенденцій в УПЦ після того, як архієреї на місцях перетворяться на "маленьких предстоятелів", видається дуже сильною.

"Скоріше за все, ми побачимо початок процесу дезінтеграції УПЦ. Ми бачимо, що УПЦ і так вже була фактично федерацією, а може перетворитись і на конфедерацію єпархій. Це спекулятивне припущення, але УПЦ цілком може розділитись принаймні на дві частини. Одна буде дрейфувати в бік діалогу з світовим православ'ям і ПЦУ, а інша — у бік Москви: можливо, з перспективою створення екзархату РПЦ в Україні. Хоча, звісно, багато що залежатиме від успіхів ЗСУ з визволення українських земель", — каже ВВС богослов, архімандрит Кирило Говорун.

"Ризик (дезінтеграції церкви) є", — погоджується у розмові з ВВС митрополит Климент.

"Але якби собор просто проігнорував би питання, які часто вимагали діаметрально протилежних рішень, то все закінчилося б скандалом, і на цьому історія УПЦ могла б і завершитися. А я впевнений, що 27 травня історія УПЦ не лише не завершилася, а навпаки — ми, з Божою допомогою, отримали чергову перемогу" — наполягає він.

Інший делегат собору бідкається, що думка східноукраїнських єпархій щодо майбутнього церкви не була почута, і це не віщує нічого доброго майбутньому УПЦ.

У відповідь на питання ВВС про те, чи відкриває собор нову сторінку в історії його церкви, глибоко зітхає: "Я б хотів, щоб це була нова сторінка в історії церкви, але боюсь, як би вона не виявилася останньою".