Доля однієї «молодіжки» мп та окремих її членів: від русміру до роботи поліцаєм рф на Донбасі
Від редакції «УП»
Текст, який ми друкуємо, написаний випускником Київської духовної академії (МПвУ – ред.), Олександром Бойком, який переосмислив свій шлях та вирішив поділитися ним з нами.
Він належав до громади Іонінського монастиря МП в Україні, і нам цікавий його погляд на те, як розвивалася молодіжна організація громади колись м’яко проросійської.
ЯК РОЗПОЧИНАЛАСЯ ТА НА ЩО ПЕРЕТВОРИЛАСЯ «МОЛОДІЖКА» ІОНІНСЬКОГО
Іонінська молодіжка зараз численна та широко відома. Але був час, коли там збиралося щонайбільше 12-20 осіб. То був такий гурток «любомудрів». Людей, яким православне християнство цікавіше далі за проповідь для бабусь.
На кожну зустріч обирали одного спікера, який готував доповідь на різні теми з біблеїстики, богослов’я, релігійної філософії, психології та ін. Після цього відбувалося зазвичай жваве та дуже цікаве обговорення.
Завданням було створити середовище, де допитливі віруючі, міркуючи та дискутуючи, використовували ці нагоди для особистісного зростання. Ти розумів, що ти не один у своєму бажанні зрозуміти християнство далі, ніж написано у «Законі Божому». Але потім відбулося стрімке зростання аудиторії «Молодіжки». Це добре, але разом із цим теми стали пласкими: далі запитань «як віруючим познайомиться та створити сім’ю?» обговорення не заходило. Безперечно, ці питання теж важливі, але це переродило початковий задум до іншого клубу з інших інтересів.
ВІД М’ЯКО ПРОРОСІЙСЬКОЇ ДО ДУЖЕ ПРОРОСІЙСЬКОЇ
Коли я спостерігаю за змінами у риториці керівництва Іонінського, то мені складно повірити, що воно різко полюбило Україну.
Співпрацюючи з ними в окремих проєктах, там весь час простежувалося прагнення навіть у якихось дрібницях не відходити від «московського» канону. Наприклад, банальний фандрайзинг.
Прийняти гроші від не чистих на руку олігархів – без проблем, а ось гроші від представництва Євросоюзу у Києві – це зло.
Саме на це я отримав жорстку заборону від тоді отця Іони, коли займався фандрейзинг для кінофестивалю «Покров». Це показує, наскільки боялися функціонери УПЦ (МП – ред.) здатися нелояльними до Москви, навіть у таких дрібницях.
Тобто роками дресирувалась звичка озиратися на те, як подивиться «московський папа».
На жаль, вона в’їлася в плоть і кров УПЦ (МП – ред.), яка нічого не робить, щоб позбутися цієї залежності не на словах, а на ділі. Банальний приклад: повне мовчання УПЦ (МП – ред.) на захоплення її єпархій на окупованих територіях.
Керівництво УПЦ (МП – ред.) часів влади Партії Регіонів жило одним днем, тоді у них було все: і влада і гроші, і вони могли робити та говорити все, що завгодно. Яскравий показник такої поведінки – це владика Павло (Лебідь). Але ще керівництво УПЦ (МП – ред.) обзаводилося «молодою гвардією» своїх комсомольців. Це був соціально-молодіжний актив «тітушок», які можуть взяти на себе всю брудну роботу у разі потреби. Ці рухи паразитували у молодіжних зібраннях УПЦ (МП – ред.).
І, на жаль, не без прикриття самого керівництва УПЦ (МП – ред.).
Тобто виникали т. зв. «молодіжки», зібрання молоді при храмах УПЦ (МП – ред.), де священники говорили молодим людям щось добре, вони спілкувалися між собою. Саме по собі це добре, коли люди мають простір спілкування. Але як і в будь-якій субспільноті, коли вона розростається, з’являються різні течії, такі підкружки, окремі компанії за інтересами.
І серед них – маргінали, які просували майже фашистську повістку. І керівництво УПЦ (мається на увазі МП в Україні – ред.) не зупиняло таких, а навіть брало під крило і дозволяло бути у своїй теплиці, зростати. Але потім, коли був Майдан, і країна не пішла у бік Росії, а далі повномасштабна війна – усі ці козачки зірвали маски і тепер вся УПЦ (МП – ред.) вигрібає всю агресію суспільства за те, що виростили такий актив паразитів.
ЯК В МП СПОЧАТКУ ПРИГОДОВУВАЛИ, А ПОТІМ ВИГАНЯЛИ МАРГІНАЛІВ, ЯКІ ЗРЕШТОЮ СТАЛИ ПОЛІЦАЯМИ-КОЛОБАРАНТАМИ НА ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ
Наприклад, жив собі такий Олексій Селіванов, суміщав любов до «русміру» із майже фашистським світоглядом. Цілком серйозно вважав, що потрібно законодавчо заборонити українським дівчатам одружуватися з людьми не білої раси.
Коли трапився майдан 2004 року, він був проти Ющенка і писав на парканах «Ні Ющенку!», потім він став шукати гостріших відчуттів, а також слави та уваги. Отець Іона на той час зумів добре конвертувати успішність соціальних проєктів монастиря в особистий PR та стати головою синодального відділу УПЦ (МП – ред.). Куди він протяг цілу плеяду таких «достйників»: Олексій Селіванов, Юрій Друзь (про нього пізніше) та інші.
І там вони почали також протягувати імперські наративи, і робили це відкрито і по-тупому. Що викликало кілька медійних скандалів. Бачачи таке, керівництво УПЦ (МП – ред.) вигнало цю гоп-компанію зі своїх структур. Мовляв, «діти, хочете грати в геополітику – будь ласка, не за наш рахунок, бо ви нам імідж псуєте».
Але публічно ніхто не відхрестився від таких младоімперців, а дарма. Потім Селіванов з 2014 року став публічно підтримувати «ДНР-ЛНР», перебуваючи в Києві (вистачило розуму!) був побитий і потім став «головою МДБ ЛНР», де вирішував, хто з військовополонених і місцевих жителів буде підданий тортурам, потім поїхав до Москви.
З початком повномасштабної війни він повернувся і почав працювати поліцаєм на окупованих територіях.
Потім його посадили у в’язницю свої колеги-поліцаї за співжиття з неповнолітньою, що за нього навіть Гіркін вступався (поки його самого не посадили). Зараз десь знаходиться в Москві і намагається грати на іміджі «героя Новоросії». Все це я пишу, щоб показати кого брали під крило функціонери УПЦ (МП – ред.).
Так, люди можуть змінюватися, але вже тоді було зрозуміло, що Селіванов – махровий фашист, і навпаки від нього потрібно відхреститься відразу ж, а не всюди його пропихати, давати йому трибуну у вигляді статей у журналі «Отрок», і давати слово під час візиту патріарха Кирила у 2010 році в Іонінський.
ЯК МАЙБУТНІЙ КОЛАБОРАНТ З ІОНІНСЬКОГО ПОБИВ СПІВРОБІТНИКІВ БОТСАДУ
Про те, що керівництво МП не гребувало ані маргіналами, ані брудними методами можу підтвердити особистим сюжетом.
Десь 2007-го чи близько того біля Іонінського монастиря та ботсаду ім. Гришка була адміністративна війна. Ботсад збирав підписи, щоб виселити ченців із будівель, а будівлі назад віддати ботсаду. І отець Іона сказав нам, мені та ще двом хлопцям піти та забрати ці папери з підписами. Ми спробували це зробити, нам не давали, були штовханина та бодання з цими співробітниками, але в нас нічого не вийшло. Підписи сховали та ми зрозуміли що не вдаючись до жорсткого насильства їх було не дістати. Тож ми просто пішли. Потім, через два дні була неділя отець Іона послав туди Селіванова. Він зібрав команду чоловік десять і влаштував мордобій. У цих розборках я вже участі не брав. За свідченнями очевидців, він прибіг до монастиря з руками в крові. Потім на його руках крові побільшало…
У мене питання – навіщо це потрібно було робити? Тому що хтось не може домовитись із ботсадом? А чи не думали що буде якщо до вас ваші опоненти таких тітушок надішлють? Все це отець Іона так робив, щоб залишитися осторонь та не понести відповідальності. Послав: раптом вийде у хлопців, а якби вийшло зовсім інше? Якби хтось із нас потрапив у в’язницю у цій справі, то увімкнув би отець Іона свої зв’язки, щоб витягти нас звідти? Питання риторичне.
ЯК МП ПРИГОДУВАЛА ГОПНІКА ДРУЗЯ
Наступний такий «козачок» – це Ігор Друзь. Якщо Селіванов у якомусь сенсі романтик, білогвардієць – бали, «господа офіцери» і таке інше (а-ля Лермонтов на мінімалках) який хоч у якусь свою версію честі, але вірить, то Друзь – просто гопник-сектант під православним лейблом, який вирішив, що якщо він прочитав щось у духовних книгах, то він єдиний це зрозумів правильно і назавжди.
А те, що до нього ці книги теж читали – це не важливо. Він входив у жорстку опозицію до єпископів УПЦ (МП – ред.), які не просували російську повістку (єпископ Олександр Драбинко) робив різні імперські перформанси й багато чого такого каламутив. Взагалі Ігор Друзь – це українська версія Кирила Фролова (В Одесі був інший такий агресивний імперець – це Валерій Кауров). Друзь – людина неймовірної агресивної тупості з бажанням поставити до розстрілу, хто з ним не згоден. Наприклад, він намагався зірвати нам показ фільму «Паломник» про Польщу та кричав мені: «Ось! Ви поляків показуєте людяними, людьми, а згадайте що вони робили коли вирізали православних!». Ну, тобто, на його думку, ми живемо не у 21-му, а в 18 столітті, і потрібно весь час підігрівати й розчісувати в собі образи та мститися полякам зараз, за те, що було 200 років тому… Ось на грі у такі образи він і вирощував свою картину світу. Ну і природно ФСБ не могло не взяти їх в оборот для вже свого «окормлення» навіть грошового напевно.
ЧИ ВАРТО РОСТИТИ МОРАЛЬНИХ ШАХІДІВ ВІД РУСМІРУ, ЯКЩО ТИ НЕ ЗДАТЕН ЇХ ПРОКОНТРОЛЮВАТИ
Ось таку чи схожу гоп-компанію приваблювала УПЦ (МП – ред.) багато років, цілих 20 років. І приваблювала вона їх не для того, щоб за допомогою освіти та виховання зробити з них нормальних, розсудливих та інтелігентних людей, інтелектуалів духу. А для того, щоб обігрівати у них усю цю «імперську закваску». Щоб виховувати таких «моральних шахідів», лицарів без страху і кропу. Які вважатимуть вищим та моральним те, що скаже священновладдя. Початок молодіжного руху УПЦ (МП – ред.) був із 2000-х років. Я був на Іонінській «молодіжці», коли там було 15 людей. І ось за 20 років УПЦ (МП – ред.) змогла не показати плеяду вчених, філософів, богословів, перекладачів, дослідників, а показала лише маргіналів, які ненавидять Україну. І ось тому зараз у суспільстві страшне роздратування на УПЦ (МП – ред.).
Взагалі в УПЦ (МП – ред.) на молодих людей, які приходять туди, часто цинічно дивляться як ресурс, який можна перемолоти і кинути в топку задоволення своїх бажань, будь-яких бажань. І штовхають їх щоб вони витрачали своє життя, честь та репутацію для досягнення нагальних корпоративних цілей. Примушують вляпатися в багнюку і досить розумних хлопців. Наприклад, Антоній Паканич використав свого розумного і освіченого помічника Ігоря Базаринського, щоб той написав мерзенний і гидкий лист-претензію отцю Георгію Коваленко за організацію «Відкритого університету Св. Софії». Тобто у картині світу Антонія Паканича ніхто в Україні не може говорити про богословські питання без «його особистого благословення». На що досвідчений отець Георгій відповів, що позацерковна діяльність (наприклад, щоб люди зібралися та лекції послухали) не потребує жодної санкції церковного начальства.
Існує чимало інших прикладів. Наприклад, виявився засланим козачком в інформаційному відділі УПЦ (мається на увазі МП – ред.) Дмитро Марченко. Усіх не перелічиш. Це говорить про абсолютно недалекоглядну політику всього керівництва УПЦ (МП – ред.) і в Києві, і в єпархіях на місцях. Так, ці хунвейбіни-комсомольці зроблять за вас брудну роботу, але потім цей бруд полетить на ваші чисті ряси та білі клобуки. І зараз у суспільства з’являється зрозуміла агресія та питання: а як так вийшло, що ви взяли під крило тих, хто люто ненавидів Україну і все українське? Ви куди дивилися? Керівництво УПЦ (МП – ред.) намагається слабко відбріхуватись, мовляв, «ми не знали, що вони такі». Але цей аргумент не витримує жодної критики – ці хлопці, просто відморозки, які прикриваються православ’ям, і це було й так зрозуміло одразу ж – і ви не знали? Чи не помічали? 20 років наполегливо не помічали? УПЦ (МП – ред.) треба відхрещуватися від людожерів і не словом, а ділом. Краще нічого не робити, ніж щось робити разом із сумнівними особистостями.
Олександр Бойко, колишній працівник УПЦ (МП – ред.), у минулому прессекретар, контент-менеджер, блогер у Агенції соціальних проєктів «Покров»
