Бий сектантів!
Два місяці тому відбувся майже непомітний українським істеблішментом та суспільством випадок – народний депутат Партії регіонів Інна Богословська у прямому ефірі передачі «Шустер live» дозволила собі ксенофобські висловлювання, за які у цивілізованих країнах державний діяч припиняє існувати у політичному просторі
Назвавши одного з лідерів опозиції Олександра Турчинова «лідером секти» (тобто протестантів-баптистів), вона вкотре продемонструвала печерну невихованість української політичної «еліти» та понизила рейтинг України серед країн з високим рівнем релігійної свободи і толерантності (що було справжнім досягненням за часів президентства Віктора Ющенка). Популярна боротьба із сектантами вкотре засвідчила брак здорового прагматизму та мислення категоріями історичної перспективи у керманичів країни.
Напевно, масштабна соціальна робота протестантських церков не є вагомим аргументом на їхній захист. Зокрема, згідно з дослідженням «Аналіз спектру послуг, які надаються релігійними організаціями різних конфесій у сфері профілактики та контролю з ВІЛ/СНІД» об’єднання баптистів та п’ятидесятників першими серед усіх конфесій почали працювати із ВІЛ-позитивними людьми. А лише одна маріупольська церква «Добрих змін» збудувала найпотужніший реабілітаційний центр «Республіка «Пілігрим», в якому за десять років пройшли лікування близько 2 700 дітей і підлітків-наркоманів.
Можливо, саме взаємозв’язок геополітичної ваги та розвиток релігійних громад змусить інакше подивитися на «нетрадиційні» церкви. Останні 20 років провідні західні політологи-міжнародники ретельно досліджують релігійний компонент у глобальних процесах. На найвищому рівні вже відмовляються від теорії про смерть віри та сміливо стверджують про «повернення Бога до глобальної політики». Професор Гарвардського університету Джозеф Най у своїй революційній концепції «гнучкої влади» (soft power) надавав релігії вагомий дипломатичний потенціал, що давав змогу не лише вирішувати конфлікти та протиріччя без військового втручання, а й домагатися домінування у міжнародній торгівлі, гуманітарній галузі, дипломатії тощо.
Протестантські місіонери, писала у своїй книзі The Mighty and the Almighty: Reflections on America, God, and World Affairs (відома у російському перекладі під назвою «Религия и мировая политика»)колишня держсекретар СШАМадлен Олбрайт, неабияк сприяли поширенню ідей американської демократії, прав людини у різних куточках світу. Саме вони, на думку дипломата, були кращими послами своєї батьківщини.
Цього року у світ вийшла колективна монографія авторитетних американських релігієзнавців під назвою «Боже століття: відроджена релігія і глобальна політика» (God’s Century: Resurgent Religion and Global Politics). Автори наголосили на зростанні політичного впливу релігії за останні 40 років. Тепер віруючі не задовольняються лише щонедільним відвідуванням богослужінь, а прагнуть впливати на міжнародні політичні процеси: сприяти покращенню релігійної свободи, допомагати в боротьбі з епідемією СНІДу тощо.
Дослідник Лондонського університету Скотт Томас надрукував в авторитетнішому журналі Foreign Affairsстаттю «Глобалізований Бог: зростання релігійного впливу в міжнародній політиці»(A Globalized God: Religion’s Growing Influence in International Politics). Пан Томас, аналізуючи глобалізацію релігії, вказав на підвищення ролі діаспор, які відстоювали свою віру, лобіювали інтереси батьківщини в країні перебування. А отже, кардинально змінювали геополітичну ситуацію. Особлива увага у статті приділялася протестантизму. Він називає поширення євангельського протестантизму найефектнішим релігійним вибухом. Разом зі своїми колегами Томас каже, що американська зовнішня політика йде рука об руку з діяльністю християнських міжнародних організації і місій, штаб-квартири яких розміщені у США.
Чому, власне, українські політики, особливо з правлячої партії, мають звернути увагу на вищезгадані дослідження? Протестанти в Україні вже давно не є релігійною меншиною. Якщо брати до уваги кількість практикуючих вірян, які щотижня відвідують богослужіння, моляться та читають Святе Письмо, протестанти – домінуюча релігійна спільнота в нашій державі. У так званій канонічній православній Донецькій області кількість зареєстрованих протестантських громад перевищує православні.
На початку 1990-х українські землі були місцем для діяльності іноземних місіонерів. Тепер все навпаки: Україна є центром з підготовки та поширення протестантських служителів в інші країни. Українці-протестанти несуть служіння не лише в Росії, Центральній Азії, Закавказзі. Вони збільшують свою присутність у країнах Африки (в першу чергу, Кенії) та Азії, зокрема Індії. А з кінця нульових років почали діяти українські протестантські місії в європейських країнах. Місцеві католицькі та протестантські церкви та місії з радістю допомагають нашим служителям уцерковляти українських трудових мігрантів та разом повертають до християнських храмів місцеве населення.
Розумна влада має врахувати західні передові дослідження та стрімкий розвиток протестантизму задля зміцнення геополітичного потенціалу України. Тим паче, що українські протестанти не хочуть бути калькою американських єдиновірців і активно шукають своє національне коріння. Вони наразі асоціюють себе з Україною, інтереси якої готові поширювати, а імідж покращувати у різних куточках світу. Проте нинішні керівники держави мало того, що не бажають використовувати великі можливості, а намагаються перетворити не один мільйон українців на людей другого сорту, яких треба знищити з «канонічної території».
Микола МАЛУХА
