Благовіщенський собор у Харкові
Олег СТЕПАНОВ. – «Українська християнська культура», 26 березня 2008 року
Безліч туристів і прочан приїздить подивитись на незвичайну архітектуру і забарвлення величного собору, де зберігаються відомі усьму православному світу святині.
Храм належить до найдавніших, зведених за межами харківської фортеці. Закладений Благовіщенський собор у районі Залопані, близько 1655 року. Спочатку храм був дерев'яний та триглавий, з окремо збудованою дзвіницею, огородженою тином.
На жаль, у 1738 році цей храм згорів. І лише у 1789 році на його місці заклали за проектом архітектора П.А. Ярославського новий - кам'яний, однобанний, у стилі раннього класицизму. Освятили храм у 1793 році. У 1836-1838 рр. храм розширили - добудували ще два приділи: на честь священномученика Іоана Воїна та святої великомучениці Варвари.
У 1844-1846 рр. був проведений капітальний ремонт храму, встановлений новий коштовний іконостас. Серед інших парафіяльних церков міста, Благовіщенська вирізнялася розмірами та багатством. З часом парафія збільшувалась і в храмі вже не вміщалися всі бажаючі. У 1858 році церкву ще трохи розширили, а у 1887 р. було вирішено збудувати нову. Храм вирішили розташувати поруч із колишнім, щоб старий розібрати після закінчення будівництва. Проект храму створений архітектором Харківського технологічного інституту професором М.І. Ловцовим. Відмінною рисою проекту було поєднання в одній споруді традиційної хрестово-банної системи п'ятиглавого храму у формах русько-візантійського стилю, з приєднаною до нього із західного боку, високою чотириярусною дзвіницею (80 м заввишки), силует якої нагадує готичний стиль. Таке нововведення свого часу викликало чимало непорозумінь. Фасади Благовіщенського собору обробили подібно до візантійських храмів горизонтальними смугами цегляної кладки, які чергувались із отинькованними поясами. Внутрішнє ж оздоблення відзначається особливою пишністю. У центральній вівтарній апсиді розташований головний престол з іконостасом з білого карарського мармуру, прикрашений візантійським орнаментом та позолотою (виготовлений московським майстром В.І. Орловим). Двадцять дев'ять ікон іконостаса написані на цинкових дошках художником А.І. Данилевським. Ікони бічних іконостасів роботи художника М.Д. Михайлова. Стіни розписані художниками І. Святченко та Марченко за мотивами та орнаментом, запозиченими з храму Святої Софії у Константинополі. У бічних апсидах розташовані приділи на честь св. великомучениці Варвари та Іоана Воїна. У нижній церкві, в напівпідвалі, розташований престол на честь усіх Святих. Благовіщенський собор, що вміщає близько чотирьох тисяч віруючих, став найвідомішим та найбагатшим серед усіх харківських церков кінця ХІХ ст. У наш час він є міським кафедральним собором.
У правому (південному) приділі храму почивають чесні мощі святителя патріарха Константинопольського Афанасія, Лубенського чудотворця (†1654 р., день пам'яті - 2 травня за ст. ст), певною особливістю є те, що святитель почиває, сидячи у повному архієрейському вбранні з жезлом, за грецькою традицією.
Ліворуч у скляній раці святителя зроблене невеличке віконце, крізь яке усі бажаючі прочани та віруючі можуть прикластися до великого чудотворця та відчути благодатну силу його мощей...
У лівому (північному) приділі почивають чесні мощі святителя Мелетія, архієпископа Харківського (†1840 р., день пам'яті - 12 червня за ст. ст.), до яких можуть прикластися усі бажаючі. Крім цього, у соборі багато ікон з часточками мощей та чудотворних ікон Спаса та Богородиці.
Собор захоплює своїми архітектурними деталями та масштабами. Тут є і псевдовізантійські капітелі та колони, арки, пишні карнизи, хрестоподібні орнаменти та декоративні смуги. Виникає враження статичності, монументальності, й водночас - легкості та ажурності. Він наче воїн Христовий закликає усіх до молитви серед галасливого міста (поряд траса та центральний ринок) своїм могутнім дзвоном та величним силуетом, наче Архангел несе благу звістку про Христа і призиває наблизитися до нього, увійти величезними дверима і відкрити тайну...
(За матеріалами "Харьков. От крепости до столицы" А.Ю.Лейбфрейд, Ю.Ю. Полякова, Харьков, "Фолио", 2001)
