Блаженніший Любомир умів бачити людей наскрізь

Світлої пам'яті Любомир (Гузар) був дуже відкритий до людей, щирий у спілкуванні.  Не дивно, що довідавшись про його відхід у вічність, сотні людей почали розповідати у соціальних медіа про свої враженнями від знайомства, спілкування чи співпраці з ним. РІСУ запросила своїх читачів поділитися з іншими своїми спогадами про владику. Пропонуємо деякі з них.

Оксана Іванкова-Стецюк,

доктор соціології

Моя особиста зустріч з Блаженнішим Любомиром відбулася наприкінці 2000 р., під час конференції за результатами дослідницького проекту «Духовно-релігійні орієнтації сучасної української молоді: Захід, Центр, Південь, Схід». Проект було реалізовано Лабораторією соціальних досліджень у Львові. Разом зі мною у проекті працювали Ігор Марков (наш керівник), пізніше доєднався Тарас Антошевський; консультування здійснював Віктор Сусак. Ми мали особисту підтримку та благословення Блаженнішого Любомира, який, серед іншого, прагнув розібратися: чи є галицька молодь релігійнішою, ніж молодь інших регіонів, а чи це лише міф?

У цьому проекті я працювала як соціолог. Все було вперше. З висоти свого теперішнього досвіду доктора наук розумію, що написаний він був далеко не досконало. Аналіз – також зроблено дуже хаотично. Але вдалось вийти на цікаві результати та підготувати їх презентацію.

І ось саме в день напередодні конференції ми дізнаємося, що спочив у Бозі кардинал Любачівський. Думали, що захід буде перенесено. Але владика Любомир тоді сказав просто: «Життя триває». Тож віддавши пошану кардиналові, помолившись за його упокій, ми пішли працювати…

Я була неймовірно вражена спілкуванням з владикою Гузаром. Було відчуття, що спілкуюсь з мудрим батьком і професором водночас. І цей професор формулював мої думки, надаючи їм цілісності і завершеності, таким чином, що самооцінка зростала і з’являлося дивовижне відчуття абсолютної підтримки і впевненості…

Через майже 10 років ми зустрілися на круглому столі у Києві, де я уже з іншими колегами представляла свої напрацювання в питаннях соціально-харитативної допомоги українським трудовим мігрантам. І знову було те ж саме відчуття, що ця Людина бачить мене наскрізь і розуміє мене краще, ніж я розумію себе…

Наше останнє особисте спілкування з Блаженнішим відбулося у вересні 2010 р. під час Синоду Єпископів, присвяченого служінню мігрантам. І я доповідала на цьому Синоді разом з моїм колегою Григорієм Селещуком, на той час Головою комісії УГКЦ у справах мігрантів. Отримала благословення владики і безцінний подарунок – аудіокнигу з його роздумами…

Зараз розумію, що мій професійний шлях був таким, а не інакшим, саме завдяки Блаженнішому Любомирові. Я вірю, що він і надалі мені допомагатиме , хоча уже й по-іншому… Нам усім його тут дуже не вистачатиме…

* * *

Максим Кияк, PhD,

співзазновник мережі публічих дипломатів Global Ukrainians

З Блаженнішим доля подарувала нагоду спілкуватися тричі. Щоразу при зустрічі просив у нього благословіння і він ніколи не відмовляв. Коли дізнавався про моє прізвище, то перепитував чи я не з того роду Кияків, що мають у роду священиків. Відповідав, що саме так і є.

Перша зустріч із тоді ще Патріархом відбулась у тісному товаристві в тодішньому офісі УГКЦ на вулиці Інститутській у Києві. Ту зустріч важко було назвати діалогом, а, радше, кількагодинним захопливим монологічним абсорбуванням його мудрості. Вже тоді дізнався, що Блаженніший мав проблеми із зором і не міг читати, а про події дізнавався переважно з радіо. Це мене здивувало, бо не міг зрозуміти як Блаженніший міг так багато знати та дискутувати практично на будь-яку тему.

Вдруге бачились з ним під час зустрічі зі студентами Київського лінгвістичного університету, куди я прийшов у якості гостя. Зала була заповненою вщент, а студенти мабуть ніколи в житті так уважно не слухали когось, як тоді Блаженнішого Любомира. Після заходу вдалося з ним переговорити та поділитися ідеями щодо моїх майбутніх наукових пошуків, а також допомогти спуститися по сходах, адже через мороз вони були слизькими.

Втретє і вже востаннє ми з ним бачились під час зустрічі учасників програми «Молодь змінить Україну», де він бездоганною англійською ділився з молоддю своїми настановами, закликаючи наприкінці виступу нас не боятися і сміливо йти вперед. Тоді я також провів Блаженнішого до авто, не знаючи, що бачимось з ним востаннє.

Коли б мене запитали кого я у першу чергу бачу моральним авторитетом сьогодні, то без вагань вказав би саме на Блаженнішого Любомира Гузара. Неймовірно мудра, по-унікальному велична і, разом із тим, надзвичайно скромна людина, мудрець, Християнин.