• Головна
  • Публікації
  • Інтерв'ю
  • "Бог існує там, де того хоче. Напевно, донедавна був у підвалах Азовсталі", — Олексій Чекаль, автор графічного стилю для ПЦУ...

"Бог існує там, де того хоче. Напевно, донедавна був у підвалах Азовсталі", — Олексій Чекаль, автор графічного стилю для ПЦУ

"Бог існує там, де того хоче. Напевно, донедавна був у підвалах Азовсталі", — Олексій Чекаль, автор графічного стилю для ПЦУ - фото 1
26 травня, 11:40
Інтерв'ю
Олексій Чекаль сам себе називає каліграфом-мандрівником. Географія його замовлень – «світами»: від проєктів для монастирів в Італії до оформлення конференцій в Оксфорді, від роботи в леттерпрес друкарнях Польщі та Угорщини до створення туристичних брендів замків у Німеччині. Утім – головним проєктом вважає роботу над графічним стилем Православної Церкви України. Фактично, він зробив графічний «камертон» та набір декоративних шрифтів, якими користуються у документах під час офіційних заходів й в житті Церкви.

У розмові з ним – чому люди без критичного мислення та внутрішньої свободи не можуть бути творчими, чому шрифтова естетика та смак є лакмусовим папірцем будь-якої культури та що таке філософія серця.

Важливо мати критичне мислення і внутрішню свободу

– Олексію, Ви продовжуєте працювати, маючи різноманітну географію замовлень; читаєте лекції, волонтерите. Що для Вас зараз першочергово?

– Я зрозумів у ці жахливі місяці, що у кожного є свій професійний фронт для допомоги Батьківщині. Коли ворог знищує не тільки наші міста і поля, а й культуру, інфофронт та волонтерство дуже допомагають нашим військовим. Тому, коли різні батальйони просять шеврони, інфографіку, листівки для окупованих територій – із задоволенням роблю. До Львова зараз з’їхалися чимало творчих людей, які можуть чинити культурно-мистецький спротив. Також читаю лекції для семінаристів, науковців, митців — і не тільки в Україні, але й (онлайн) за кордоном, щоб розповісти про українську культуру та боротьбу. Нещодавно великий каліграф Броди Нойеншвандер (Brody Neuenschwander) запросив мене взяти участь у проєкті «A Brush with Silence», де каліграфи з усього світу писатимуть тексти на підтримку України. А в найавторитетнішому дизайнерському товаристві The Typophiles в Америці я скоро робитиму доповідь, де покажу наскільки українське дизайнерське модерне мислення може бути корисним для інших культур та писемностей.

Імпресіоністичні каліграфічні нариси на тему італійських міст: Мілан, Венеція, Флоренція, Неаполь, Рим, Палермо - фото 93845
Імпресіоністичні каліграфічні нариси на тему італійських міст: Мілан, Венеція, Флоренція, Неаполь, Рим, Палермо

Крім того, існують маленькі волонтерські проєкти. Ми з братом зі Слов’янська Донецької області. Тому коли військовим із рідного міста чи із сусіднього Краматорська потрібні бронежилети або тепловізори, відправляємо. Але найбільше влучною та ефективною я вважаю вкладання грошей в снайперів. Мій друг Юрій Чорноморець (провідний філософ й видатний український патролог й богослов) займається разом з Павлом Гайдаєм логістикою снайперських груп. Один постріл — мінус один ворог. Десь 15 євро дорівнює одному патрону для гвинтівки Barett. Дуже зручно виставляти рахунок за дизайн закордонним замовникам в такій специфічній валюті — в кількості знищенних окупантів.

Дизайн шевронів та символіки для харківського батальйону територіальної оборони - фото 93848
Дизайн шевронів та символіки для харківського батальйону територіальної оборони

Дизайн пряжки ременя майстерні Клямра (Львів) та логотип NFT для проєкту ПЦУ - фото 93847
Дизайн пряжки ременя майстерні Клямра (Львів) та логотип NFT для проєкту ПЦУ

– У продовження теми. Якось бачила сюжет із Маріуполя, відзнятий до війни. На питання: чи путін нападе, місцева жителька відповідала, що цього не може бути, а от бандерівців слід боятися… У Харкові, де Ви жили, тому ж Слов’янську, поборників «руского міра» знали чимало?

– Звичайно, на Сході України такі люди були. Й зараз є. Щоправда, їх дедалі меншає. Я теж мав певні ілюзії колись з приводу російської культури та історії. Але в дитинстві ми з батьками часто бували в гостях у в'язня сталінських таборів Петра Буїнцева, який просидів з українськими політв'язнями 25 років. Його розповіді про морок червоної диктатури назавжди дав мені щеплення від російської брехні. Дуже потужний плакат з цього приводу днями зробив мій друг дизайнер Юрко Гуцуляк на замовлення Нью-Йоркського агентства ThoughtMatter «Lesson #1: Russia lied, Russia lies, Russia will lie».

Логотип для міжнародного волонтерського проекту - фото 93850
Логотип для міжнародного волонтерського проекту

Зараз я багато працюю над проєктами, пов’язаними з розповіддю про сталінські репресії й інші радянські жахіття, та намагаюсь показати, що сьогоднішні події нерозривно пов'язані не тільки з СРСР, а взагалі з імперською свідомістю росії. Важливо мати критичне мислення. І внутрішню свободу. Без них зміна світогляду може відбуватися хіба «прильотами» російських ракет у твій дім або, не дай Боже, каліцтвом рідних та близьких або ж втратою їх.

Намагаюсь показати, що сьогоднішні події нерозривно пов'язані не тільки з СРСР, а взагалі з імперською свідомістю росії



І тут брехня йде поряд з крадіжкою. Чому радянський союз багато чого вкрав від наукових та технічних здобутків до пісень та казок? Яскравим прикладом може бути пісня «Священная война» (Вставай, страна огромная…). Виявляється, оригінал має назву «Повстань, народе мій» та з’явився понад 100 років тому, в 1919 році, в лавах криворізьких повстанців УНР. Справа в тім, що люди без критичного мислення та внутрішньої свободи не можуть бути творчими, тому й був плагіат на плагіаті.

У війні росії проти України повторюється не тільки біблейська битва Давида з Голіафом, а й історія з Книги Вихід – у даному випадку вихід українців з дому рабства брехні та крадіжки!

Люди без критичного мислення та внутрішньої свободи не можуть бути творчими, тому й був плагіат на плагіаті


Кожен час, період відображаються також в дизайні та шрифтах

– Ви працювали над багатьма міжнародними проєктами. Між тим, зазначаєте, що робота над графічним стилем Православної Церкви України – одна із найважливіших у вашому житті. Чому?

– Дуже не люблю усілякі тендери та конкурси, в яких принципово не беру участі. Недавно ми бачили, як невдало зробили образ України – з соняхами. («Бренд» української культури з оком соняшника Ukraine Now and Forever – Мінкульт представив і скасував за добу – Н.Т.)

Коли Центральна Рада архітектору та художнику Василю Кричевському замовила герб України, вона знала, що він – професіонал, авторитет в мистецтві та поганого не зробить. Ще приклад: у 1940-х американському дизайнеру Доналу Маклафліну, який працював у галузі інфографіки, запропонували розробити швидко простий значок на міжнародну конференцію – згодом з нього народилася емблема ООН. Хороші великі проєкти народжуються з маленьких випадковостей, зустрічей та поваги до професіоналів, а не через тендери. Божа ласка була, що для такої важливої місії для України, як художній образ ПЦУ, я йшов складною дорогою.

Графічний образ Православної Церкви України - фото 93851
Графічний образ Православної Церкви України

Моя співпраця з Церквою почалася з різних проєктів. Так вийшло, що частина священників, з якими працював, належали до УПЦ МП (згодом вони перейшли до ПЦУ). У певному сенсі вони були учнями Блаженнішого Володимира (Сабодана), який роздумував про автокефалію. Тому я намагався втілити грецько-українські перегукування, виокремити естетику церковного дизайну української Церкви від російської імперської. Багато людей в українській Церкві досі використовують шрифти та естетику часів російських імператриць Катерини II й Єлизавети Петрівни. Проте треба розуміти, що кожен час, кожен період відображаються не тільки в архітектурі, музиці, а й в дизайні, шрифтах. Мені хотілося реалізовувати проєкти, додавши до них нашої ідентичності. Чому це важливо? То була можливість повернутися до історії, пов’язаної із нашою спадщиною, та ментальними та естетичним зв'язкам з грецькою Церквою та Константинополем, і надалі будувати власне духовне життя без впливу агентури НКВС-ФСБ, на що була перетворена Російська Православна Церква за участю Сталіна та патріарха Сергія Старгородського. Власне, створення ПЦУ було не тільки ствердження своїй національної ідентичності, але й певною ментальною зброєю й ударом по російській імперської свідомості. Тим українці сказали, що ми – окремий народ та у нас є окремий шлях в молитвеному спілкуванні з вселенським православ'ям та іншими християнськими Церквами!

Власне, створення ПЦУ було не тільки ствердження своїй національної ідентичності, але й певною ментальною зброєю й ударом по російській імперської свідомості
Емоційна каліграфія - фото 93852
Емоційна каліграфія

– Робота над замовленнями від Церков — а Ви працювали для Константинопольського патріархату, РКЦ, ПЦУ — потребує духовної підготовки?

– Завжди трохи скептично ставився до обрядових формальностей та єрархій, створених людьми — це, мабуть в мене працює дух Сковороди «Світ ловив мене, та не впіймав». Бог існує там, де того хоче. Напевно, донедавна перебував в підвалах Азовсталі. Зараз, можливо, – в Ірпені та Бучі. Він точно не є в храмі збройних сил росії в Москві. Форма не має значення, якщо вона втратила сенс. Тому, мені здається, важливо виробляти в себе рефлекси на чужі страждання, добро, правду… та на естетику. Для роботи з релігійним замовленням треба формувати в собі емпатію, розуміння «Іншого», виходячи з думок Е. Левінаса або Б. Бубера. Треба уважне дослідження культур, історії шрифту, символів та мати духовну чутливість. Тому не випадково до мене звертаються за дизайном католицькі монастирі з Італії, протестанти з Америки, дослідники юдаїзму з Оксфорду, замовники з грецької каліграфії, мусульманські вчені, сирійські священники та Православні Церкви з різних кінців світу. Наприклад, зараз я почав розробляти графічний образ Української Православної Церкви в Америці та продовжую дизайн для окремих єпархій ПЦУ.

Дизайн для обкладинки наукового дослідження присвяченого вивченню взаємовідносин юдаїзму та православ'я (Оксфорд, Кембрідж) - фото 93853
Дизайн для обкладинки наукового дослідження присвяченого вивченню взаємовідносин юдаїзму та православ'я (Оксфорд, Кембрідж)

«Всі звуться православними, однак між нами велика прірва»

– Після подій 2014 року на Донеччині Ви обурювалися, що до церкви в Слов’янську, куди на Великдень ходили з бабусею, священик впускав полковника ФСБ Гіркіна зі зброєю і допомагав захоплювати місто. Ці та подібні історії зумовили Ваш перехід з УПЦ МП в ПЦУ? Зараз місиво на сході країни продовжується. Що Ви відчуваєте у зв’язку з військовими діями там? Війна вкрала Ваш світ під ногами?

– Ще студентом я вчився реставрації ікон та олійного живопису в Харківський Академії Мистецтва та Дизайну — тоді мене захопив світ сакрального мистецтва, написи на іконах. Як студент я спостерігав відродження одного монастиря (монастир Свято-Успенської Святогірської лаври УПЦ МП на Донеччині – Н.Т.). – за радянських часів там був будинок відпочинку. Входячи у світ православ'я, я не розумів, чому монахи читають щоденник Івана Кронштадтського, а щоденник Олександра Шмемана – ні. Дратувала дурня з ідентифікаційними кодами, коли духовенство їх мало, а паства дозволяли себе накручувати темою кінця віків. Якось настоятель подарував книжку про росію перед другим пришестям Христа – таке чорносотенне видання було. І я задумався, що ми – по різні боки. Я відчув що передо мною якась дивна суміш радянських комплексів, вічних пошуків ворога, обрядової черствости та не живого серця з додаванням біблійних цитат. Це якесь інше "християнство", ніж те, яке я бачив в поглядах св. Максима Сповідника, Йосипа Сліпого, Антонія Сурожского чи Григорія Сковороди. Всі звуться православними чи християнами, однак між нами велика прірва. Тому й не був здивований, що тамтешні священнослужителі вітали Гіркіна… Й зараз вони не говорять про те, що росія обстрілює Святогірську Лавру й інші храми УПЦ МП, і продовжують поминати патріарха кірила. Я відмовляю у співпраці з такими людьми, які в орвеллівському примаренні говорять на біле чорне, і не розуміють, що у своєму засліпленні самі принесли горе тій землі, де вони живуть.

Всі звуться православними чи християнами, однак між нами велика прірва. Тому й не був здивований, що тамтешні священнослужителі вітали Гіркіна…
Дизайн для римо-католицького молитовника (Київ) - фото 93855
Дизайн для римо-католицького молитовника (Київ)

– Це теж з Вашого інтерв’ю: «…Католицька Церква не могла залишатися такою, як була, після Бухенвальду, пам’ятаючи, що частина католиків заплющувала очі на нацизм. А протестантська Церква не могла лишатися такою, як була, після досвіду Дітріха Бонгоффера (німецького протестантського пастора, теолога й антинациста ХХ століття). Так і наша українська Церква не може залишатися такою, як була, після Іловайська чи Дебальцевого. А після війни 2022 росії з Україною УПЦ МП має право на існування?

– На мою скромну думку, що після Бучи та Маріуполя є два шляхи для УПЦ МП. Вочевидь, перехід у ПЦУ для тих, хто зрозумів інфернальну сутність російскої церкви та її моральну катастрофу. До речі Собор ПЦУ (25 травня) запропонував УПЦ МП відокремитися від російського патріархату та об'єднатися для розвитку Помісної Церкви і тоді їх примуть з обіймами. Другий шлях, це — покинути Україну, якщо вони не зробили злочин, допомагаючи агресору. Навіщо мучитися, якщо вони не почали любити Україну, розуміти, які зараз в неї культурно-духовні переваги, та в чому сенс нашої перемоги. Крім того, УПЦ МП важко назвати канонічною юрисдикцією з точки зору Вселенського Православ’я. Тобто, Онуфрій – митрополит російської церкви, що знаходиться в нашій країни.

Але ж все ж таки я дизайнер та не дуже маю підстав висловлюватися на загальні гострі церковно-політичні теми. Краще почитати з цього приводу чудові інтерв'ю з Митрополитом Епіфанієм в офіційному часописі ПЦУ. Як говорит Митрополит Епіфаній: «Зло коїться особистостями, а не космічними стихіями» та цих особистостей всім потрібно знати в обличчя. І я погоджуюсь з думками владики в останніх роздумах «Війна вимагає максимальної чесності та відваги», що саме зараз боягузство та несмак є чорною міткою, а сміливість та краса виводить людину до реальності відчуття присутності руки Творця.

«Життя серцем, а не за правилами, встановленими людьми»

– Ви робили дизайн для книжки та виставки про Марію Скобцеву, російську емігрантку у Франції, черницю західноєвропейського екзархату російської традиції Константинопольського патріархату. Вона рятувала євреїв та християн від смерті і сама загинула в нацистському таборі. Зазначаєте, що керуєтеся її словами: або християнство – це вогонь, або його нема. Тобто, це євангельське: «Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був!» (Об’явлення 3:15) Що означає це на практиці?

– Мати Марія – несистемна православна. Вона, можна сказати, така собі православний панк. Про що йдеться? Життя серцем та «ходіння по водах», а не за правилами, встановленими людьми чи священнослужителями.

Дизайн виставки присвяченої Матері Марії Скобцової в Італії (Ріміні) - фото 93856
Дизайн виставки присвяченої Матері Марії Скобцової в Італії (Ріміні)

До речі, у багатьох з російської православної церкви серця стали камінні – не реагують на людські біль, страждання. Показово, що Свято-Михайлівський Золотоверхий чоловічий монастир у Києві не залишався осторонь під час Революції Гідності. Там був влаштований своєрідний лікарняний корпус, куди привозили людей із середніми та легкими пораненнями. В трапезній церкві Апостола Іоана Богослова влаштували хірургічне відділення. А в самому соборі приходили спати та відпочити люди. У той час, як влітку 2019-го в москві під час розгону ОМОНом акції протесту православні церкви зачиняли двері перед мітингувальниками, і лише священник одного храму впустив їх. Він виявився італійцем, який прийняв православ’я і приїхав служити в росію…

У багатьох з російської православної церкви серця стали камінні – не реагують на людські біль, страждання


Повторюсь, мати Марія говорила про філософію серця, що перегукується з думками нашого Григорія Сковороди. Для християн важливо тренувати серце. Й вид молитви-розмови такий є: від Серця Бога – до серця людини й навпаки. Якщо воно духовно неживе, довершено намальовані ікони, глибокі цитати святих отців не мають значення.

Для християн важливо тренувати серце. Й вид молитви-розмови такий є: від Серця Бога – до серця людини й навпаки


«Шрифти Київської Русі – наша основа»

– Олексію, Ви розробляли також логотип, літерацію для Андріївської церкви. Який з київських храмів вам найзатишніший сердечно?

– Андріївська церква – особлива.. Я намагався у логотипі та в літерах, консультуючись з екзархом Вселенської Церкви в Україні єпископом Михаїлом, додати грецьких вкраплень та відчуття українського бароко. У 2021-ому Патріарх Варфоломій відвідав Україну і я мав Божу ласку з вдячності від Української Церкви до Матері-Церкви розробляти дизайн візита Патріарха. До мене прийшла ідея створити сакрально-топографічні образи двох Церков та двох міст Києва та Константинополя, де ікони, храми та топоніми мають молитовну розмову.

Концепція сакрально-топографічного образу зустрічі двох Церков для візиту Патріарха Варфоломія Константинопольського до України - фото 93858
Концепція сакрально-топографічного образу зустрічі двох Церков для візиту Патріарха Варфоломія Константинопольського до України

У дизайнера така доля, що його розробки (логотипи, підписи, брендування…) живуть 5-7 років – далі ребрендинг. А тут у мене вийшло зробити речі, може, навіть на століття.

А щодо церков… Очевидно, для усіх нас важливою є Софія Київська. Я провів дитинство у Києві. Моїм першим вчителем став друг батьків – один з найкращих реставраторів та знавців середньовічного мистецтва Юрій Коренюк. Я приходив до нього в Софію, дивився, як той працює. Кожен визіт до цього храму – це як повернення додому. Тому у своїх роботах багато використовую шрифтів, орнаментів, пов’язаних із Софією Київською. До слова, символ ПЦУ теж зроблено на основі шрифтів та символів цієї церкви.

У Львові відкрив для себе Свято-Воскресенський Ново-Афонський монастир (ПЦУ). Там є маленька церква – буквально на кілька людей, до речі, її розписали мої друзі-львів’яни Ольга, Юрій та Маркіян (Metamorfosis). Для цього монастиря вже встиг зробити логотип та шрифт.

Робота у монастирі у Львові - фото 93857
Робота у монастирі у Львові

Перед війною почав працювати над образом церкви святого Юрія Переможця при військовій частині в Харкові. На жаль, зараз вона трохи зруйнована. Після нашої перемоги будемо робити протилежний наратив, ніж той, що втілений у храмі військових сил рф – наратив гідності, жертовності та любові. А естетика буде на перетині раннього християнського аскетизму, української теплоти і сучасного експериментального мистецтва.

– З цією перемогою ми точно повернемо собі спадкоємство на Київську Русь. Які шрифти притаманні цьому періоду? Чи тепер вони можуть переживати ренесанс?

– Навіть якщо ми вийдемо на кордони 1991 року, звільнивши Донбас і повернувши Крим, а я в це вірю, війна на цьому не закінчиться. Бо це також ментальна війна. Ми воюватимемо доти, доки в російських підручниках з історії росія починатиметься із Х-ХІV століть з наших терен! Росіяни постійно присвоюють собі нашу українську історію. Як висловився нещодавно історик Ярослав Грицак, російсько-український конфлікт нагадує конфлікт між арабами та євреями. «Обидва народи вважають, що Палестина і Єрусалим є ключовими для їхньої ідентичності. Так само Україна і Київ, які є ключовими й для українців, і для росіян». Наша перемога повинна привести до того, щоб росіяни українську спадщину — Софію Київську, Остромирове Євангеліє чи ікону Вишгородської Богородиці (що в росії називають Володимирська ікона) — сприймали, як чудову частку іншої (не їхньої) культури та історії, як Нотр-Дам де Парі чи Мачу-Пікчу.

Ми воюватимемо доти, доки в російських підручниках з історії росія починатиметься із Х-ХІV століть з наших терен!
Дизайн та архітектура (архітектор Юрій Спасов) храму святого Юрія Переможця у Харкові - фото 93864
Дизайн та архітектура (архітектор Юрій Спасов) храму святого Юрія Переможця у Харкові

Але ще важливо зауважити, що ця війна точиться не скільки між двома народами, а скільки між двома світоглядами, де один тільки те й робить, що дивиться в минуле. А ми, українці, пишаємося нашою минувшиною – вона підґрунтя для нас – але прицільно дивимося в майбутнє.

Шрифти Київської Русі – наша основа, в них є важливі стилістичні моменти: пластика, свобода, мультиписемність та мультикультурність. Але на їх основі треба розвивати сучасну енергію та сенси. Літери Остромирова Євангелія XI століття, що писали слов'янин й грек, вийшли з константинопольських скрипторіїв Студійського монастиря. Але в нас є чудове надбання — козацькі скорописи, почерк Григорія Сковороди, не говорячи вже про графічні пошуки Нарбута та Гніздовського, які через призму авангарду дають нам можливість творити та втілювати дизайн ХХІ сторіччя. Як говорив мій земляк, родом із Харкова, великий вчений Юрій Шевельов, що українців світ сприйме тільки модерними.

Шрифти Київської Русі – наша основа, в них є важливі стилістичні моменти: пластика, свобода, мультиписемність та мультикультурність. Але на їх основі треба розвивати сучасну енергію та сенси.
Цитата Юрія Шевельова - фото 93859
Цитата Юрія Шевельова

Людина має робити, як для Бога

– У своїх інтерв’ю Ви говорили, що графічна культура українських міст є доволі низькою, мовляв, нам ще далеко до шрифтової свідомості Польщі чи Британії, проте в Україні дедалі більше цікавляться каліграфією та шрифтом. Тепер при відбудові багатьох з них можна буде це виправити?

– Якось я був на кладовищі в Талліні. Душа милувалася тому, як естетично зроблені пам’ятники, виконані написи. І поряд могили слов’янських, здебільшого російських емігрантів, де переважали металеві хрести, позбавлені художнього смаку.

Естонці та багато європейців вважають, що те, що людина робить, вона має робити як для Бога. Тобто, її робота – своєрідна молитва.

Католицький теолог, священик-єзуїт Ганс Урс фон Бальтазар написав працю «Слава Господа. Богословська естетика», основна ідея якої: у світі, котрий більше не відважується сприймати красу, аргументи на користь добра стають непереконливими… Православні богослови теж розмірковували над тим, що візуальна культура, процес творення – процес творчості — це синергія творіння і Творця. У російсько-імперській, пізніше радянській культурах на це не зверталося уваги, ба більше – навіть дещо викорінювалося. Сіра та узагальнена естетика, не зацікавлення дрібницями та тяга до хаотизації простору. Андрій Синявський, радянський дисидент і мислитель, сказав якось: «У мене з радянською владою суто естетичні розбіжності». Це дуже точно — антилюдський лад не може виглядати красиво. Ми все це побачили в Бучі й Гостомелі, коли російські солдати не тільки гвалтували та вбивали, але і знищували та руйнували все, що люди з любов'ю зробили.

Ми маємо дуже потужну декоративну ужиткову народну традицію, яку підхоплювали художники від Примаченко до українських авангардистів.

Каліграфічний мікс - фото 93866
Каліграфічний мікс

Українцям треба плекати свій побутовий художній смак, звертати увагу на написи, інтер'єри та цуратись несмаку. Дуже важливо додавати вживання історичних та нових форм шрифтів та формувати моду на графічну витонченість. До речі в день слов'янської писемності, 24 травня, ми з друзями з Львівської Національної Академії Мистецтв вирішили відновити Свято Кирилиці, яку я організував з професором Лесенком в Харкові. Весь тиждень будуть події лекції та перформанси, де ми намагаємось звернути увагу на красу літер. В суботу, 28 травня, буде відкриття моєї виставки «Літери та сенси» (галерея "Пори року", вул. Вірменська, 23). Приходьте!

Особливість українського дизайну — це вміння працювати з індивідуальністю і національними або наднаціональними вкрапленнями, завжди залишаючись трохи незвичним, іноді навіть якоюсь мірою дивним. Але завжди треба мати на увазі, що в гонитві за актуальністю і сучасністю можна часом втратити глибину і позачасовість образу, як нам нагадує Сергій Жадан: «Господь симпатизує аутсайдерам».

– Ви зараз перебуваєте в тилу, у Львові, де зустрічаєте українців звідусіль, в тому числі своїх земляків. Можете сказати, що у зв’язку з війною внутрішньоукраїнська інтеграція відбулася? А українці як політична нація?

– Перед війною я випадково прочитав книгу, видану в Нью-Йорку зі свідченнями львів'ян, які опинилися під радянською окупацією в 1939-1941 роках. Це зворушливо зрозуміло для сьогодення, як зустрілися два світи: червона Україна та російське державне мислення і Україна європейська, вільна та кмітлива. Попри радянський попіл та різні впливи з півночі на сході цей «Ген непокори» існував завжди. Вільний птах Сковороди та крик Хвильового «Геть від Москви, Дайош Європу!» вистрибнули, як напружена пружина у творчості Василя Стуса та Сергія Жадана. Починаючи з 2014 року наукове й культурне життя, наприклад, в Харкові, активізувалося та виникло дуже багато потужних українських національних проєктів. Наприклад, українознавче видавництво Олександра Савчука (до якого я роблю багато обкладинок), Опера «Вишиваний. Король України», діяльність Літературного музею та багато іншого. Очевидно, були й такі люди, у кого були пострадянські фантазії про єдиний простір з росією. Та вони розвіялися – з першою російською ракетою у місто.

Світ ловив мене та не впіймав — вислов Григорія Сковороди - фото 93862
Світ ловив мене та не впіймав — вислов Григорія Сковороди

Зараз українці єдині, як ніколи! Складно знайти такі приклади взаємодопомоги, як у нас, коли всі допомагають всім – як можуть – на різних рівнях. Це відчуття єдності буде визначати наше майбутнє як вільних людей. Наші сміливість, боротьба свободи, цінності пронизують Європу. У нас вона пізнає саму себе!

Саме під бомбардуваннями й у стражданнях людей народжується інший тип побудови нашої країни та суспільства, не вертикальний, а горизонтальний, не бюрократичний, а вільний з кмітливістю та гумором, своєрідна нова європейськість без боязливості та нудоти. Кожен українець зараз виконує багато функцій: бізнес, творчість та захист землі. Це мислення нового типу, коли ти не чекаєш ні від кого (ні від держави, ні від інституцій, ні від Церкви) подачок, а сам із друзями допомагаєш країні та людям на славу Божу. Коли ти сам береш на собі повну відповідальність за створення історії. Фігура вільного козака-художника та купця в одній особі вийшла на арену, а коли нас таких багато, таку нову дружню Січ не можна перемогти!

«Нам треба жити далі! Перемігши, Україна буде цікавішою!»

– Попри усвідомлене розуміння, що ми переможемо, ця війна багатьох ламає – через втрату рідних та близьких, майна, переселення всередині країни як результат відсутність поняття дому, тим більше – переїзд за кордон. Що Вам допомагає триматися? Бог? До речі, війна змінила стосунки з Ним?

– Коли почалася війна, син Петро, який вчиться на культуролога в університеті (мав кілька персональних фотовиставок), знімав нашу родину: дружину, бабусю, дідуся, домашніх улюбленців, крім мене. Фотографував під час бомбардування Харкова, нашого переїзду до Львова, читання новин, повітряних тривог і виклав у соцмережі… А що мене знімати: повітряна тривога – я працюю, бомбардування – працюю, що у Харкові, що у Львові – працюю. (Сміється) До слова, ті фото опублікував New York Magazine та була виставка в Дзигі у Львові.

Ескіз іконостасу в храмі святого Юрія Переможця (Харків) - фото 93867
Ескіз іконостасу в храмі святого Юрія Переможця (Харків)

Нас врятує непристайна праця та допоможе боротися з хаосом із півночі. Нині важлива будь-яка робота у професійному окопі: у пекарні за випічкою хліба, у полях за управленням дроном чи в окопі, молитва священника перед боєм разом із солдатами, у дорозі втомленого волонтера чи за комп'ютером дизайнера, що малює мотиваційні плакати чи інфографіку з вратами ворога.

Саме через творчість й творення ми співпрацюємо з Богом, відновлюємо у світі красу і правду та кінець кінцем перемагаємо пітьму та вторимо апостолу Павлу, що через страждання приходимо до терпіння, а через терпіння – до надії!

Нам треба жити далі! Перемігши Україна буде цікавішою! Для себе самої. І світу. Як казав Василь Стус: «Митець потрібен своєму народові та й усьому Світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації».

Нам треба жити далі! Перемігши Україна буде цікавішою! Для себе самої. І світу.
Проект виставки Юрія Хімча, присвячений Соборній Україні - фото 93861
Проект виставки Юрія Хімча, присвячений Соборній Україні