Богословські аспекти в творчості Нестора-літописця

Продовження. Початок.

Щоправда, «Повість…» писалася протягом тривалого часу – майже ста років. І звісно, писалася різними людьми. Можна говорити, що «Повість…» стала текстом, універсальним за своїм характером. Це не лише систематизація української історії від найдавніших часів до початку ХІІ ст., а й своєрідна антологія епічних сказань чи уривків із них, водночас це один з перших давньоруських творів богословського характеру, оскільки в ньому подано чимало розмислів про світ і життя, витриманих у дусі християнського віровчення.

Окрім світського літописання, Нестор займався літописанням релігійним, точніше написанням житій святих. Йому приписують авторство низки агіографічних творів, вважаючи одним із творців Києво-Печерського патерика. Саме в цьому творі є згадка про Нестора як про літописця. Жив Нестор орієнтовно в другій половині ХІ – на початку ХІІ ст.

Одним із Несторових творів є «Житіє Бориса і Гліба». Це перший створений у Київській Русі агіографічний твір, що відповідав класичним візантійським зразкам. Починався він з короткого викладу історії людства з часів «створення світу» аж до початку хрещення Русі. Автор намагався вписати історію русів у контекст світової історії. Щось подібне бачимо і в «Повісті минулих літ». У інтерпретації Нестора, завдяки хрещенню, русичі опинилися в колі історичних народів, стали суб’єктом історії.

У «Житії…» протиставляються християнські цінності язичницьким. У цьому плані показовим є вибір теми. Язичник-русич не міг сприймати смерть убитих Бориса та Гліба як героїчну дію. Мученицька смерть (а не героїчна на полі брані) – це суто християнська цінність, оспівування якої стало викликом язичницькому світові.

Ще одним твором, у якому моменти протиставлення християнських цінностей язичницьким відігравали не останню роль, було Несторове «Житіє Феодосія Печерського». У ньому відображено на рівні особистісному конфлікт між давньоруським суспільством, яке формально вважалося християнським, але за своєю суттю залишалося язичницьким, і світом християнським, найвищим уособленням якого виступало чернецтво. Руський, багато в чому ще язичницький світ представляє у «Житії…» мати Феодосія. Вона вважає, що її син повинен бути подібний до інших дітей, для яких на першому місці стоять звичайні земні цінності. Потяг Феодосія до християнського благочестя, особливо аскетизму, викликає в неї нерозуміння й обурення. Вона напучує сина, намагаючись відвернути від аскетичного життя, навіть вдається до силових дій.

У другій половині ХІ – на початку ХІІ ст. спостерігається розквіт давньоруської культури. Це час появи такого відомого твору, як «Повість минулих літ».

У «Повісті» осмислюється місце й роль Русі в контексті світової історії. Остання подається як лінійний процес, започаткований творенням світу. Таке розуміння відповідало християнській традиції і, схоже, суперечило язичницьким поглядам, які виходили із циклічних моделей розвитку.

Літописці й укладачі «Повісті…» високо цінували богословську думку, звертаючись до образів авторитетних її представників. Такими для них, зокрема, був «учитель слов’ян» Кирило, в уста якого вкладалася апологетична «Промова філософа». У «Повісті…» не просто фіксуються події, а є намагання давати оцінку. Для літопису важливим було релігійно-етичне осмислення в дусі християнства історичних реалій. Така християнська етизація пронизує увесь твір.