Боротьба з тоталітарними та деструктивними культами або антисектантська істерія?
Володимир ХМІЛЬ, психолог, магістр християнського служіння, голова ГО “Інститут дослідження тоталітарних релігій та релігієзнавства”
21 січня на "5 каналі" відбулась трансляція програми Катерини Філіппенко „Особливо небезпечно”. Оскільки ця програма не залишила суспільство байдужим, про що свідчить відкритий лист координатора Української Міжцерковної Ради єпископа Володимира Гарбара, керівництво ЛГО „Інститут дослідження тоталітарних релігій та релігієзнавства” вирішило довести свою точку зору на цю та подібні передачі.
Те, що телебачення починає відкрито говорити про подібні проблеми у нашому суспільстві, безумовно, є позитивом. Проте, коли про такі речі говорять не зовсім професійно та анонімно по відношенню до певних релігійних течій, то подібні передачі можуть викликати негативні наслідки, щось на шталт "полювання на відьом". Так, використання терміну "секта" з напіванонімним підтекстом кидає тінь на християнські деномінації, що виникли вже після розколу Церкви на Православ’я та Католицизм. Саме тому Володимир Гарбар так негативно зреагував на цю передачу. Але у самій передачі мова йшла не лише про представників євангельського харизматичному руху: автор наводив також негативні приклади, що пов’язані з діяльністю Церкви Саєнтології та, судячи за ознаками, релігійної організації Свідків Єгови, які не відносяться ані до протестантизму, а ні до євангельського руху зокрема. Слід зазначити, що ця програма містила більше епізодів, що на нашу думку пов’язані з діяльністю інших релігійних напрямків, ніж епізодів, що пов’язані з діяльністю харизматичних рухів, в ряді яких трапляються деструктивно-тоталітарні моменти (яскравим прикладом цього є харизматичний рух на чолі з Олексієм Лєдяєвим, який проголошений у Росії персоною нон-грата). Однак у всіх випадках, де мова йшла на нашу думки про Свідків Єгови (ознаки в передачі: керівники громад названі старійшинами, релігійну громаду називають „Організацією”, з виключеними з „Організації” заборонено спілкуватись, тощо), автор приховував, яка релігійна організація мається на увазі, тому у недостатньо освічених у цьому питанні людей могло скластися враження, що мова так само йде про представників харизматичного руху.
Безумовно, є позитивом висвітлення автором передачі загальних методик, що використовують деструктивні культи. Однак, коли справа доходить до конкретних прикладів, то тут слід розуміти, що кожна релігійна організація має свою специфіку. Так, переглянувши цю передачу, не достатньо освічений глядач може прийти до висновку, ніби всі деструктивні культи мають фінансовий контроль по відношенню до благодійних внесків та пожертв своїх адептів. Насправді це притаманно лише деяким з них. Решта деструктивних культів може використовувати різні психологічні методики та доводити людину до стану, коли вона сама готова віддати останнє і її в цьому не потрібно контролювати.
Також не слід забувати, що психологічні методики, які використовують деструктивні культи, по різному діють на різних осіб. Особи з міцною психікою після використання подібних методик по відношенню до них продовжують зовні залишатись цілком нормальними людьми. Проте, використання тих же самих методик по відношенню до людей з підвищеною психічною чутливістю та пониженим критицизмом може привести до більш трагічних випадків, про що й розповідалось в передачі.
На майбутнє авторам подібних передач слід взяти до уваги наступні моменти.
По-перше, необхідно достатньо чітко усвідомлювати, що далеко не всі новітні культи та секти є деструктивними за своєю сутністю. Якщо передача не зроблена на замовлення тої або іншої традиційної конфесії та претендує на об’єктивність, її автори зазвичай не використовують термін „секта” у загальному (анонімному) значенні. Не слід забувати, що з часів розколу Церкви, представники Католицизму та Православ’я історично називали один одного сектантами. Саме тому, на нашу думку, говорячи про деструктивні культи, доцільно подавати інформацію конкретно, із доказами деструктивності культу, його негативного впливу на фізичне та психічне здоров’я особистості, інституцію сім’ї, суспільство, порушення чинного законодавства, а не використовувати узагальнююче поняття „секта”, без чіткого визначення – про кого ж в цьому фільмі йде мова.
По-друге, непрофесійність (з релігієзнавчої точки зору) постановки фільмів та передач, їх ведучих може поставити під сумнів достовірність поданої в них інформації. В якості прикладу можна привести одну з передач, що демонструвалась на одному з російських каналів. Під час твердження що релігійна організація Свідків Єгови займається залякуванням своїх адептів жахами майбутнього Армагеддону, режисери кілька раз в фільмі повторили думку про те, що адептів також залякують вічними муками їх душ у вогняному пеклі. Подібні твердження зводять до нуля всі попередні досить суттєві на нашу думку висновки про цю Організацію, оскільки Свідки Єгови не вірять а ні в пекло, а ні в існування безсмертної душі.
По-третє, необхідно усвідомлювати здатність слова впливати на світосприйняття людини та суспільства в цілому. Говорячи про методики маніпуляції свідомістю, що використовуються культами з метою залучення та утримання адептів, слід пам’ятати, що в різних культах використовуються різні підходи до людей та методики маніпуляцій. І хоча, між ними існують загально прийняті в більшості культів ознаки маніпуляцій, найдостовірніше було б говорити про них окремо. Слід також пам’ятати, що маніпулятивні практики надзвичайно широко використовуються як в світових масштабах, так і в нашому суспільстві. До них звертаються політики, рекламні агенції, засоби масової інформації, телебачення, їх використовують в маркетингу, рекламі, та т.п. Навіть діти намагаються маніпулювати своїми батьками, вимагаючи цукерок та уваги. Однак, говорячи про деструктивні культи, слід чітко показати різницю між невинною буденною маніпуляцію, та такою, що може привести людину до психологічного рабства. Також, варто звертати увагу на наслідки таких маніпулятивних практик культу, його вплив на психічне та фізичне здоров’я людини, а також юридичні аспекти його існування.
По-четверте, говорячи про ціль України – рухатися до Європи, та розглядаючи питання свободи совісті та віросповідань в Україні, засобам масової інформації варто було б висвітити відмінності американських та європейських стандартів у цій законодавчій галузі. Справа в тому що між європейським та американським законодавством в галузі „свободи слова та свободи віросповідання” існують суттєві відмінності, різні принципи та підходи. Так, суб’єктом свободи совісті в Європі виступає особа, а в США – релігійна організація. Тому в США можуть легально діяти різноманітні релігійні організації, діяльність яких заборонена або обмежена у інших країнах, зокрема у Європі.
По-п’яте, ЗМІ, режисурі та постановникам антисектантських фільмів варто було б час від часу нагадувати Державі та її органам, що до її завдань належить нагляд за дотриманням закону про свободу совісті та віросповідань, в тому числі нагляд за тим, щоб не допускати розпалення міжконфесійної та міжрелігійної ворожнечі, не допускати образу релігійних почуттів віруючих інших релігій та конфесій. Крім цього, було б добре, якби ЗМІ взяли на себе обов’язки відстежувати факти порушення релігійними організаціями принципів добросовісного ведення релігійної конкуренції, та звернули увагу Держави на неприпустимість антагоністичної місіонерської діяльності.
По-шосте, говорячи про деструктивну діяльність культів, необхідно конкретніше наводити приклади шкоди здоров’ю та смертельних випадків у культах. Було б корисним донести до державних органів, щоб медичні заклади були зобов’язані вести подібну статистику, та подавати її в управління статистики. Також, було б корисним, якби подібна статистика в обов’язковому характері велася і в РАГСах, щоб можна було спостерігати долю розлучень та інших асоціальних явищ, що відбуваються в Державі з релігійних мотивів. Як завжди, і в цих питаннях, ЗМІ та працівники документального кінематографу можуть зайняти соціально активну позицію, та послужити соціуму.
Перед нашим суспільством стоїть гостре питання: „Чи буде в нашій Державі елементарна гонитва на відьом, що виразить себе у вигляді антисектантської істерії анонімного характеру, чи навпаки, буде налагоджена реальна боротьба з деструктивними та тоталітарними сектами, культами?”. Вирішення цих питань залежить не лише від законодавців, які мають прийняти відповідні зміни та доповнення до існуючого законодавства, та науковців, які мають обґрунтувати ці зміни та доповнення, але й від активності ЗМІ, авторів „антисектантських фільмів”, тобто від висвітлення на громадському, державному та суспільному рівні реалій діяльності, деструктивних вчень та концепцій кожного з таких культів поіменно.
Завдання спеціалістів у галузі релігієзнавства полягає у вивченні подібних питань, але без їх висвітлення громадськості, ці роботи можуть лишатись непоміченими, тому певною мірою „антисектантські фільми” потрібні, як такі, що звертають увагу на існування проблеми, проте потрібні вони без анонімного відтінку. Краще ж за все було б, якби ці фільми та передачі набули замість антисектантського характеру – „антитоталітарний та антидеструктивний характер”.
