Будинок престарілих з європейськими стандартами облаштувала релігійна громада на Вінниччині
У Жмеринці розмістився Духовний-благодійний центр «Преображення», який включає в себе молитовно-місіонерський відділ, де є молитовні зали, їдальня та готель; центр реабілітації для нарко- та алкоголезалежних людей; християнський табір відпочинку, в якому щоліта оздоровлюється близько 100 дітей та молоді; будинок милосердя для людей похилого віку.
Свого часу при храмах завжди діяли притулки для неповнолітніх і для престарілих. Але за часів войовничого атеїзму священнослужителів за це безжалісно карали, прирівнюючи до злодіїв.
Однією з перших у Вінницькій області відновити цю давню і добру традицію взялася релігійна громада християнської церкви «Джерело надії», яка діє у м. Жмеринка понад 10 років.
Зусиллями віруючих релігійної громади та всебічної допомоги «Північної християнської місії жнив» (Норвегія) у 2008 році придбано в с. Олексіївка Жмеринського району занедбане приміщення колишньої лікарні (в ХІХ — початку ХХ століття це був панський маєток). Нині новозбудовані та відреставровані будівлі комплексу значно вирізняються серед загальної архітектури села і є його своєрідною прикрасою.
Саме тут розмістився Духовний-благодійний центр «Преображення», який включає в себе молитовно-місіонерський відділ, де є молитовні зали, їдальня та готель; центр реабілітації для нарко- та алкоголезалежних людей; християнський табір відпочинку, в якому щоліта оздоровлюється близько 100 дітей та молоді; будинок милосердя для людей похилого віку.
Будинок милосердя став притулком для 34-х літніх людей. На жаль, за певних обставин вони не можуть знаходитись біля своїх рідних. Хтось з дітей проживає за межами України, хтось знаходиться на заробітках за кордоном, хтось сам важко хворіє і не може доглядати немічних батьків. Є інші, досить різні, в кожній родині ситуації.
Державні установи соціального спрямування не приймають людей похилого віку, в яких є рідні.
Більшість мешканців будинку мають вік понад 80 років, найстаршій бабусі — 96 років. Серед них є православні, католики та протестанти різних церков. Для задоволення їх духовних потреб в будинок милосердя на їх прохання приїздять священики різних конфесій, які здійснюють Святі Таїнства сповіді та причастя, а також, за їх заповітом, хоронять за своїми обрядами.
В кожній кімнаті гарні меблі, зроблений ремонт, є туалет і душ. Чистота, гарна їжа, привітний обслуговуючий персонал, медична допомога створюють домашній затишок для літніх людей. Біля приміщення є ліс, сад та город. Мешканці будинку люблять проводити час на природі, спостерігаючи процес дозрівання врожаю в літній період. У раціоні харчування щодня свіжі молочні продукти та м’ясо, які постачає місцевий фермер – віруючий церкви «Джерело надії».
Пастор церкви Ю.Нартовський розповідає, що з кожним мешканцем будинку за всі ці роки встигли душевно зблизитися. І проживаючі, і працівники – це як велика родина. «Вони нас вважають своїми дітьми, тому діляться усім наболілим, радісними звістками, незгодами та недугами, — розповідає пастор. — Доглядаємо їх, як своїх рідних, спілкуємося, читаємо Біблію, разом співаємо пісень, ділимось різними історіями свого життя. Важливим напрямком цієї праці є постійний зв'язок завідуючої будинку милосердя з дітьми, або онуками щодо здоров`я та самопочуття підопічних».
Духовно-благодійний центр сьогодні популярний серед місцевого населення та протестантських церков. Влітку тут чути дитячий гомін, а в інші пори року проводяться міжконфесійні семінари, богослужіння та християнські конференції. 25-26 лютого 2016 року відбулася одна із таких подій. Це був місіонерський форум, який зібрав біля ста учасників з різних областей України, а тому мав статус «всеукраїнський».
«Разом з тим, — поділився думкою пастор церкви Ю.Нартовський, з великою надією ми очікуємо змін у вітчизняному законодавстві, коли держава спільно з церквою у правовому полі будуть разом реалізовувати соціальні проекти, вирішувати болючі питання суспільства. Релігійні громади бачать цей напрямок роботи (соціальна робота, милосердя, допомога ближньому та покращення життя) – як справжнє відображення духовних цінностей. А співпраця двох потужних інституцій – Церкви і держави дасть більш плідний результат, ніж маємо сьогодні».
Юлія САВЧУК
