Будувати мости братерства: Інститут релігії та суспільства відзначив 20-річний ювілей

Чи впливають папські енцикліки на сучасне суспільство, найпоширеніші міфи про соціальну доктрину Церкви, як просвітницько-євангелізаційна діяльність духовенства може змінювати хід історії – саме ці теми стали ключовими під час семінару «Будувати мости братерства: соціальні енцикліки Церкви як спосіб реагування на виклики доби» з нагоди святкування 20-річного ювілею Інституту релігії та суспільства, який відбувся 25 жовтня в УКУ.

Ще 20 років тому свою першу подію Інститут релігії та суспільства УКУ розпочав з презентації книги «Соціальна доктрина Церкви». З того часу ця тема постійно в епіцентрі уваги. Попри глобалізацію та секуляризацію суспільства, важко заперечити вплив церковних документів на суспільні виклики та потреби суспільства. Свого часу Митрополит Андрей Шептицький переосмислив і адаптував до галицького контексту першу енцикліку Папи Лева XIII Rerum Novarum, яка лягла в основу соціальної квестії. У цьому посланні Митрополит наділив духовенство великою місією – вивести український народ з соціальної депресії.

«Коли Михайло Драгоманов наприкінці XIX ст. приїздив на Галичину, то у своїх відгуках дуже дивувався з того, що вечорами славетне львівське панство затято грало в карти. Але вже через 20 років після служіння Митрополита Галичина преобразилася і почала активно працювати над соціальною акцією. Величезна церковна машина, охоплена ідеями Митрополита, захопила всі верстви населення. Такі зміни стали можливими завдяки впливу папської енцикліки Rerum Novarum», — зазначає у своєму вітальному  слові директор Інституту релігії та суспільства Мирослав Маринович.

Сьогодні велика криза розуміння Божого Слова і Божого закону, зауважив отець-ректор Богдан Прах: «Бог постійно говорить до нас. Бог дав Мойсеєві 10 законів, а книжники і каноністи мають вже 1000 канонів, як робити те, чого Бог не заповідав. Своєю діяльністю Інститут спонукатиме перш за все до внутрішньої дискусії, яка досягає серця і розуму, яка спрямована до осягнення правди і сенсу життя. Думаю, що за ці роки Інститут виконав це завдання. Якби це не була Божа справа, ми б не святкували зараз цей ювілей. Дякую Богу і дякую вам. Спостерігаю, що з роками запити і виклики лише зростають, і попереду ще багато роботи».

Серед учасників ювілейного семінару – Зиновій Свереда, доктор соціальної економіки, президент Українського Кооперативного Альянсу, Петро Дарморіс, ліценціат богослов'я в галузі суспільної етики та християнського суспільного вчення, голова Центру протидії корупції УГКЦ, Володимир Шеремета, доктор морального богослов'я, професор кафедри богослов'я Івано-Франківського Богословського університету ім. Св. Іоана Золотоустого. До святкування 20-річчя приєдналися працівники університету, науковці, представники інших релігій та організацій, які співпрацюють з Інститутом.

Українське відродження почалося з проголошення Слова Правди

Соціальна доктрина Церкви здатна викорінювати ідеологію і змінювати устрій, переконаний Зиновій Свереда. За його словами, УГКЦ – це єдина Церква у Східній Європі, яка у ХІХ ст. показала, як можна адаптувати соціальну доктрину в суспільному житті.

«У соціально-економічній сфері Україна має багато парадоксів – щороку в бюджеті скорочення витрат на освіту та культуру і збільшення на силові структури, суди і прокуратуру. Чи є велика різниця між умовами життя в ХІХ ст. і ХХІ ст.? У ХІХ ст. були несправедливі розподіли земельних та природніх ресурсів, корупція у судах, клановість, монополії, спекулятивний клас, соціальні хвороби, виборчі маніпуляції та відсутність форм захисту прав народу, монополія капіталів з боку аристократії та спекуляції, доведення до штучного банкрутства селян та ремісників, брак освіти для народу. У середині XVIII ст. народ на Західній Україні зазнав ярма панщини, мистецтво творення якої полягає в оправданні гріха. Аристократи та дворяни, які продавали людей, водночас вважали себе християнами», — наголошує Зиновій Свереда.

Він розповів про вплив кожної із папських енциклік на зміни, які з політичної площини перейшли в соціальну. Особливого значення для українського народу   набула енцикліка Папи Лева ХІІІ, яка стала хартією соціальної дієвості християнства. Українська церква почала робити перші кроки після панщини для народу, провівши Акцію тверезості з 1873 року, заснувавши Товариство «Просвіта» та розпочавши першу хвилю реорганізації священства. Українське відродження почалося зі Слова Правди і людей, які його проголошували. Серед них Митрополит Шептицький, який був послідовником принципів енцикліки Лева ХІІІ і прагнув вивести народ із соціальної депресії. Його найголовнішим засобом проповідувати Слово Правди були пастирські послання, у яких він роз'яснював Христову науку, аби підняти рівень проповідництва священства та вибудувати спільну позицію з вірними щодо діяльності Церкви. Митрополит Шептицький закликав людей позбавлятися від страху, який паралізує творчість народу та віру в себе.

«Імперіалізм, комунізм, фашизм – це все ідеології, які спотворили свідомість людей. Коли ми ставимо ідеологію вище ніж гідність людини, це призводить до знищення людського вкладу і є суспільним гріхом. Щоб проводити суспільну реформу, треба ідея, організовані люди, навчання та капітал. Чому сучасні християни так мало знають про соціальну доктрину Церкви? Треба розвивати місійний рух Церкви. За Шептицького проповідництво стало соціальною реабілітацією проти соціальної депресії», — зауважив доповідач. 

Він нагадав, що соціальна доктрина Церкви вплинула і на Європу, адже ЄС заснований на засадах християнських цінностей, бо серед його творців чимало християн – Альчіде де Гаспері, християнський демократ, Конрад Герман Йозеф Аденауер, співзасновник Християнсько-демократичного союзу, Роберт Шуман, християнський демократ з Франції.

5 найпоширеніших міфів щодо соціального вчення Церкви

Соціальна доктрина Церкви – це місток, який допомагає людям зрозуміти одне одного. Але, на жаль, люди різних вікових груп, різної освіти та з різних регіонів України часто мають певне упередження до соціальної доктрини Церкви, зокрема, папських енциклік, зауважив Петро Дарморіс у своїй доповіді «Християнське суспільне вчення – заклик реалізувати та діяти».

Він перезвав 5 найпоширеніших міфів щодо соціального вчення Церкви:

1. Соціальні енцикліки римських пап – це спосіб нав'язати католицизм, просунути католицьке віровчення, використовуючи суспільну термінологію і є спільною мовою лише для католиків, у кращому випадку для християн.

Однак варто зауважити, що авторами справді є християни, які аж ніяк не нав'язують, а лише намагаються втілити догми своєї віри в повсякденне життя. До того соціальна доктрина базована на загальнолюдських принципах, які є спільними незалежно від християнської конфесії чи будь-якої іншої релігії – солідарність, гідність, спільне благо.

2. Соціальна доктрина не має жодної практичної користі, бо це чиста філософія, ідеальна картинка, утопія, яка не вирішує проблем прикладного характеру. Що цінності, чесноти, про які в ній йдеться – це вищий рівень моральності, який нереально втілити в повсякденному житті.

Однак соціальна доктрина – це цілий комплекс практики і постійний процес, у якому ми вчимося жити згідно з Євангелією. Але як свого часу сказав Папа Іван VI, римський престол не має жодних амбіцій вирішити всі проблеми світу, бо автори не можуть знати про все. Тому завдання вчительського уряду – дати інструментарій чи парадигму, згідно з якою можна вирішувати ці проблеми.

3. Документи соціальної доктрини Церкви — це роздуми римських архиєреїв або вищого духовного оточення, адже усі, хто не належить до вищих щаблів церковної влади, не мають доступу до доктрини і не беруть участь у її створенні.

Але як зауважив Папа Павло VI, суспільний дискурс не може обмежуватися дискусіями церковних авторитетів. До творення соціального вчення покликані всі. Особлива роль локальних єпископів в тому, аби об'єднувати навколо себе людей та заохочувати до діалогу.

4. Документи минулих століть були цінними колись, а сьогодні вони роблять нас в'язнями минулого, бо стосуються колишніх проблем. Ми ж живемо у світі інновацій, і нам це не потрібно.

Це природньо, що суспільство вимагає відповідей на виклики сучасності. З іншого боку не так просто дати відповіді. Однак завдання Церкви – відчитувати знаки часу, події, якими живе суспільство. Щоб зрозуміти цінність папських енциклік, варто вникнути в контекст соціально-економічної епохи їх створення. Так, енцикліка Папи Івана XXIII Pacem in Terris стала запобіжником Третьої світової війни. Відтак, соціальна доктрина Церкви — це добрий посібник з врегулювання як внутрішньодержавних, так і міжнародних конфліктів.

Варто додати, що автори соціальних енциклік були неймовірними соціальними новаторами. Кожна наступна енцикліка нашаровувала якісь нові ідеї та бачення, тому теми соціальної доктрини є постійно актуальними.

5. Соціальні енцикліки залишаються доктринальними, формальними, але не пропонують жодного алгоритму дій для пересічних людей.

Папа Іван XXIII в енцикліці Mater et Magistra використовує принцип, на основі якого заснований Християнський союз молоді в Бельгії – побачити, аналізувати і діяти. Це метод, який відображає три етапи, яких варто дотримуватися, втілюючи соціальні принципи на практиці — розглянути проблему, проаналізувати причини, чинники її розвитку, а тоді приймати кроки до дії. Кожен громадянин повинен знати становище своєї держави і коли ситуація є критичною, брати на себе тягар відповідальності. Такі енцикліки вчать певної інтелектуальної солідарності, вчать вийти за рамки комфорту, побачити виклики і не боятися діяти.

За словами Петра Дарморіса, причинами появи таких міфів про папські енцикліки є особисте небажання пізнавати соціальне вчення Церкви, низький рівень обізнаності серед осіб, які мають суспільний авторитет, пасивна участь і небажання людей активно вливатися у суспільно-політичне життя міста і країни.

Модерні технічні засоби не повинні перетворитися на інструмент самознищення

Для християн питання відповідальності за довкілля є невід'ємною складовою частиною християнської віри – саме про це йдеться в енцикліці Папи Франциска “Laudato si”, яка є відповіддю на соціально-екологічні виклики сучасності. Ключові тези цієї енцикліки розглянув у своїй доповіді Володимир Шеремета.

«Сучасна екологічна криза позначилася такими симптомами, як: виснаження природніх ресурсів, голодом, знищенням різноманіття рослинного і тваринного світу, забрудненням повітря, землі, кліматичними змінами, збільшенням кількості відходів. Екологічні проблеми мають зв'язок з етичними, соціальними та економічними проблемами людства. В основі споживацької культури лежить споживацька ментальність, яка характеризується дефіцитом людської гідності та покликання. Жертвою стає не лише довкілля, але і людина. Ця псевдокультура відкидає усе, в чому не бачить безпосередньої матеріальної вигоди», — зазначив доповідач.

Енцикліка Папи Франциска фокусується на тому, що в основі екологічної кризи лежить криза духовності та моралі, а модерні технічні засоби не повинні перетворитися на інструмент самознищення. Будь-який технологічний розвиток повинен супроводжуватися повагою до гідності та сумління. Папа застерігає від модерного антропоцентризму, коли комфорт стає центром, а все інше стає відносним, що веде до деградації особистості.

«Планета – це наша спільна батьківщина, а людство – це сім'я, яка живе у спільному домі. Життя у відповідності до віри є визначальним фактором збереження навколишнього середовища», — нагадує зміст енцикліки Володимир Шеремета.

Щоб вирішувати екологічні проблеми, треба налагоджувати суспільний діалог між різними екологічними організаціями і дбати про ощадливе використання комунальних послуг, води, сортувати сміття і не марнувати продукти харчування, наголошує він. 

Ми всі відповідальні за світ і кожен покликаний стати інструментом в Божих руках задля спасіння його створіння – таким є ключове послання папської енцикліки.

За словами Володимира Шеремети, навіть у церковних колах екологічні проблеми не сприймаються серйозно: «Це є дефіцитом свідчення того, що людина справді зустрілася з Христом, адже це не підтверджується ставленням до навколишнього світу. Папа закликає до екологічного навернення. Його енцикліка є тією інтегральною цеглинкою соціального вчення Церкви, яка представляє правду про людину і навколишній світ. Мудре використання природніх ресурсів є ознакою піклування про безпомічних та нужденних. Це є інвестицією в мир та безпечне майбутнє».

Підготувала Ірина Наумець

Фото: Данило Тюрін