Церковний календар, 1 листопада. Священномученик Теодор Ромжа

Народився Теодор-Юрій Ромжа 14 квітня 1911 р. в с. Великий Бичків на Закарпатті в сім’ї службовця залізниці. З дев’яти дітей його батьків Павла та Марії вижило п’ятеро. Дитинство Теодора проходило в селянській праці, але поряд з тим з ранніх літ проявлялися його здібності до наук, співу та спорту.

Після чотирьох класів початкової школи у Великому Бичкові Теодор вступив до Хустської державної реальної гімназії, яку 1930 р. закінчив з відзнакою. Під час свого навчання займався футболом, волейболом, танцями, співав у церковному хорі. Гімназійні наставники відзначали його здібності до вивчення іноземних мов та точних наук. Схиляли його обрати кар’єру інженера чи військового, але Теодор вирішив стати священиком.

У цьому його підтримав тодішній ужгородський єпископ Петро Гебей. Він дав рекомендацію на вступ та профінансував навчання хлопця. Тож 1930 р. Теодор Ромжа вступив до Папського Григоріанського університету в Римі та на формацію до колегії Германікум-Гунгарікум.

Після смерті свого покровителя Теодор перевівся до колегіуму Русикум. Тут готувалися хлопці, котрі мали стати католицькими місіонерами на Сході, передусім на Росії. Теодор під час навчання в Русикумі перейнявся місійним духом, який там панував, заглибився у візантійську традицію та плекав мрію вирушити до СССР, щоб навертати тамтешніх мешканців до єдності з Апостольським Престолом.

1935 р. Теодор Ромжа став дияконом, а наступного року — священиком. Свою першу Божественну Літургію він відслужив в одній з римських базилік, знаній як “св. Павло за мурами”. 1937 р. здобув ліценціат з богослов’я і вступив на службу до війська. Обов’язкову однорічну військову підготовку пройшов у Празькому офіцерському училищі.

Дещо розчаровано сприйняв Теодор своє призначення парохом сіл Березово та Нижній Бистрий Хустського району, що не узгоджувалося з його мріями про місіонерство. Однак довго він там не служив — 1938 р. Теодора мобілізували до чехословацької армії.

Священик жив у такий час, коли на його рідному Закарпатті дуже стрімко одна влада замінювала іншу. Чехословаччина відмовилася вступати у війну з нацистською Німеччиною і скоро розпалася. Ненадовго постала незалежна Карпатська Україна. Однак дуже скоро у березні 1939 р. її захопила Угорщина.

Цього ж року о. Теодора Ромжу призначили професором Ужгородської духовної семінарії. Тут він гостро критикує намагання випускників закладу обійняти заможні парафії та плекає у своїх вихованців дух жертвенного служіння.

Саме триває Друга світова війна. Закарпаття активно обстрілюється, тут ведуться бойові дії і невблаганно наближається радянський кордон. Крім того українці зазнавали утисків від угорської влади, яка намагалася поширити свій вплив і на Греко-Католицьку Церкву.

1944 р. помер ужгородський греко-католицький єпископ Олександр Стойка. Угорці вже на його місце готували свою людину, але цьому перешкодив Апостольський Престол. Він спершу назначив тимчасового адміністратора, а згодом рукоположив на єпископа о. Теодора Ромжу.

Незадовго після його призначення Закарпаття захопили радянські війська. Нова влада спершу схиляє єпископа відмовитися від згадування Папи Римського під час богослужінь, а згодом — до переходу на московське православ’я. Владика Теодор відмовився і до такої ж позиції закликав своїх священиків. Деяких з них він відправив за кордон, інших же морально готував до спротиву намовлянням радянських спецслужб та небезпек, які з цього випливали.

Коли 1945 р. радянська влада на Закарпатті утвердилася, то прислала сюди московського православного єпископа. Греко-католиків оголосили поза законом як колаборантів з нацистами та агентів Ватикану. Вийшли заборони на друковані видання та навчання дітей при парафіях.

Усунений владою владика Теодор продовжував відвідувати свої парафії і закликати людей не зрікатися єдності з Римом. Коли в нього забрали автомобіль, єпископ проводив свої візитації, пересуваючись возами. Омріяна в студентські роки місійна діяльність стала дійсністю, хоч і в неочікуваній формі.

27 червня, коли відзначається пам’ять усіх Новомучеників УГКЦ, тропар канону Утрені, присвячений священномученику Теодору Ромжі, так передає його заслугу перед вірними Срібної Землі (Закарпаття): “Дорогою вірности ходив єси по стежках підкарпатських; і єдности з Главою Апостолів не зрікся ти, і страждав благожертвенно. Тож молися, Теодоре, щоб спасався люд Срібної Землі”.

Хоч на Закарпатті вже і утвердилися загарбницькі світська та церковна влади, однак завдяки зусиллям владики Теодора ні духовенство, ні миряни не спішили переходити на православ’я. Навпаки, відпустові місця області, куди приїжджав єпископ, збирали тисячі прочан.

Керівництво УРСР в особах першого секретаря Микити Хрущова та міністра держбезпеки Савченка підготувало операцію з ліквідації Мукачівського єпископа. Теодор Ромжа продовжував візитації ввірених йому парафій. В одну з таких він вирушив 26 жовтня 1947 р. В селі Лавки Мукачівського району саме виникла потреба освятити новозбудований храм. Під час святкувань за селом стояв “Студебекер” з невідомими і стежив за владикою.

Наступного дня після освячення храму єпископ Теодор Ромжа разом з двома священиками, двома семінаристами та кучером підводою вирушили із села. “Студебекер” їхав назирці. Коли підвода спускалася з пагорба, авто ззаду вдарило в неї і тривалий час штовхало перед собою, завдаючи пасажирам важких тілесних ушкоджень. Опісля нападники стали добивати їх палицями.

На ту пору нагодилася поштова машина, і зловмисники втекли. Потерпілих доправили до Мукачівської лікарні. Не зважаючи на те, що доглядати їх прийшли сестри-василіянки, спецслужби під виглядом санітарки підіслали свою співробітницю, яка ввела владиці Теодору отруту кураре. Напередодні 1 листопада мукачівський єпископ відійшов до вічності.

Як не намагалася влада приховати його похорон, їй нічого не вдалося. Тіло владики Теодора Ромжі одягли в єпископські ризи і перевезли до катедрального храму в Ужгороді. Не зважаючи на розпорядження перевозити його уночі, попрощатися зі своїм пастирем вийшли тисячі вірних. Не припинявся доступ до його тіла і протягом кількох наступних днів, коли воно лежало в катедрі. Врешті єпископ знайшов свій вічний спочинок у крипті собору.

З його смертю не припинилася діяльність Греко-Католицької Церкви на Закарпатті. Очолена його наступником Олександром Хірою, вона перейшла у підпілля і продовжувала діяти протягом усіх років радянської окупації.

Як апостол Срібної Землі Теодор Ромжа вшанований тепер Ужгородською богословської академією, названою на його честь. Мукачівський єпископ — один з небагатьох новомучеників ХХ ст., котрому складена служба. Тож 1 листопада в УГКЦ та Мукачівській єпархії відзначається як литійне свято.

Літургійні тексти на честь Теодора Ромжі оспівують його як наслідувача апостолів, вірного носія Христового ярма, доброго пастиря, чесного наставника, стовпа нашої Церкви, відважного Христового воїна, котрий входив до печери розбійників без страху. Тому і здобув за свої труди небесну нагороду та любов вірних своєї землі, котрих закликає стихира Вечірні 1 листопада молитися до свого пастиря про заступництво: “Прийдіть християни землі Карпатської. Віддаймо хвалу прикрасі дивній нашої Церкви. На Небі радість Ангелів і святих ликів; демону лютому засмучення. Бо шлях здійснив добрий і віру нероздільну зберіг непорочно. Вінок перемоги пресвітлий із рук вседержителя Бога прийняв. І в помешкання Небесні, світлі оселився. Тому правдивою вірою, і теплим молінням до тебе прибігаємо Теодоре, молимо випросити у Христа Бога спасіння для душ наших”.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.