Церковний календар, 12 квітня. Воскресіння Христове

З перших століть християнства Воскресіння Христове займало центральне місце у церковному житті. І Вселенський Собор у Нікеї (325 р.) постановив святкувати Пасху в неділю після першої повні місяця по весняному рівноденню. Якщо на цей день припадає юдейська Пасха, то Собор закликає переносити святкування Воскресіння на наступну неділю.

Щороку єпископ Олександрії мав обов’язок проголошувати дату наступної Пасхи. Від 388 р. беруть свій початок Пасхалії, які дозволяють розраховувати дату Великодня вже на кілька років уперед. Першу таку Пасхалію оголосив Олександрійський Патріарх Тимофій. 436 р. один з його наступників св. Кирило Олександрійський склав Пасхалію на 95 наступних років.

1582 р. Папа Григорій ХІІІ запровадив новий, точніший церковний календар. Згідно з ним на 10 днів змістилося весняне рівнодення, а відтак обчислення Пасхалії почали проводити по-новому. Дотепер немає єдності серед християн щодо дати святкування “над празниками празника” та пов’язаного з ним рухомого циклу свят літургійного року.

Адже Великдень відображає не тільки головну суть християнської віри, а й визначає період Великого посту і Страсного тижня, які йому передують, дату деяких дванадесятих свят – Входу Господнього в Єрусалим, Вознесіння, Зіслання Святого Духа. Від Пасхи беруть початок цикли читань Апостола та Євангелія на Божественних Літургіях.

Пасха – осердя рухомого циклу свят. Особливо інтенсивно до неї готує вірних попередній Великий (Страсний) тиждень. Йому притаманні чітко окреслені богословські теми кожного дня, виражені в біблійних, святоотцівських та літургійних текстах під час богослужінь, та плавний перехід між ними. Невиправданим залишається зміщення деяких з них у часі, коли в храмах Утреню служать ввечері, а Вечірню – зранку.

Тому фактично Вечірня з Літургією св. Василія Великого, яку зазвичай служать у Велику суботу зранку, є першим пасхальним богослужінням. Її розпочинають воскресні стихири 1 гласу (кожний наступний день тижня по Великодні матиме свій глас, як це відбувається по тижнях протягом року). Після них з’являються особливі стихири, які виражають плач аду, який прийняв у себе Бога і змушений його разом з іншими померлими відпустити.

На Вечірні з Літургією св. Василія Великого є дві групи старозавітних читань, які виражають прообрази Христового Воскресіння. Розпочинає їх фрагмент з Книги Буття про створення світу, адже Воскресіння стає початком нового творіння. Далі йдуть пророцтва про відновлення вибраного народу; історія пророка Йони, котрий, як Ісус у гробі, був три дні і три ночі в нутрі риби; розповіді про те, як Ілля та Єлисей воскресили синів своїх благодійниць.

Центральна паремія Вечірні з Літургією стосується переходу ізраїльтян через Червоне море, котрий містить найбільше паралелей з Воскресінням Христовим, навіть дав йому свою назву – Пасха (від євр. “песах” – “перехід”). По її прочитанні урочисто співається великий прокімен “Заспіваймо Господеві, славно бо він прославився”, переплетений зі стихами подячної пісні Мойсея.

Так само, коли завершиться друга серія читань розповіддю про трьох отроків у печі з Книги Даниїла, співають прокімен “Господа славте і вихваляйте по всі віки” зі стихами подячної пісні Ананії, Азарії і Мисаїла. Відтак починається власне Літургія, на якій замість Трисвятого співають “Ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися”, адже у давнину Пасха була днем, коли після трирічної підготовки спільнотно охрещували катехуменів. Хрещення стосується і читання Апостола – у ньому апостол Павло громаді Риму розповідає, що, охрестившись, ми беремо участь у смерті та воскресінні Ісуса.

Після читання Апостола священики під спів великого прокімена “Воскресни, Боже, суди землю, бо ти наслідиш усі народи” переодягаються з багряних риз у світлі. Однак Євангеліє про Христове Воскресіння все ще читають перед покладеною у храмі плащаницею. Звучать також піснеспіви, які поєднують в собі теми перебування Ісуса в гробі та передсмаку його перемоги у Воскресінні: “Хай мовчить усяка плоть людська, хай стоїть із страхом і трепетом, і ні про що земне в собі хай не помишляє. Цар бо над царями і Володар над володарями приходить у жертву себе принести і себе дати на поживу вірним”, “Не ридай наді мною, Мати, бачивши в гробі Сина, що його ти в лоні зачала безсіменно, бо воскресну і прославлюся, і вознесу зо славою безупинно, як Бог, тих, що з вірою і любов’ю тебе величають”.

Останній піснеспів є ірмосом канону Єрусалимської Утрені у Велику суботу та Надгробного, яким продовжуються пасхальні богослужіння. Воно фактично є Північною цього дня, яку зазвичай служать або ввечері в суботу, або вдосвіта в неділю. По завершенні Надгробного здійснюють трикратний обхід з плащаницею навколо церкви під звуки дзвонів та спів “Воскресіння твоє, Христе Спасе, ангели оспівують на небесах, і нас на землі сподоби чистим серцем тебе оспівувати і славити”. За той час оздобу храму змінюють з багряної на світлу.

Вкінці процесії священик, котрий очолює службу, встає ззовні замкнених дверей і починає пасхальну Утреню. Після співу тропаря “Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував” зі стихами псалма “Нехай воскресне Бог, і розбіжаться вороги його…” процесія заходить до церкви, де продовжує Утреню. Центральною частиною цього богослужіння є канон Пасхи, складений з уривків проповідей Святих Отців. Цей канон співатимуть на Утрені увесь Світлий тиждень, а також під час поминання померлих у цей період.

Оскільки Христос “тим, що в гробах життя дарував”, Церква в найближчі дні ділиться цією радістю з померлими, проводячи спільнотну молитву на цвинтарях. Це – зазвичай Парастас, складений за особливим уставом для Світлого тижня, де переважає настрій тріумфу Христа над смертю. Священики служать у світлих ризах. Часто звучить тропар “Христос воскрес із мертвих”, зокрема замість звичного “Вічная пам’ять”.

За пасхальним уставом укладені всі богослужіння Світлого тижня, до якого у IV – V ст. поширилося святкування Воскресіння Христового. Більша урочистість святкувань у перші три його дні, що спостерігається і сьогодні, походить з Єрусалиму.

Протягом усього Світлого тижня на тетраподі у храмі стоїть освячений в неділю Пасхи артос (з грецької дослівно “хліб”) з іконою Воскреслого. Усі двері до святилища в цей час відкриті, адже подія Воскресіння відкриває вірним вхід до неба. В Томину неділю артос після особливої молитви роздроблюють та роздають присутнім у храмі.

Щодо іконографії Воскресіння Христового, то вона для візантійської і латинської традицій є відмінною. Перша акцентує не на моменті воскресіння та виходу з гробу, а на зішесті Христа в ад, який в особі старого чоловіка лежить повержений під ногами Переможця, а наші Прародичі та інші старозавітні праведники очікують, що той їх ось-ось виведе до вічного життя.

На окрему увагу заслуговує звичай освячувати на Великдень страви, який часто займає центральне місце у святкуванні Пасхи, витісняючи з народної свідомості самого Воскреслого. Походить він з тих часів, коли постили напередодні Воскресіння значно строгіше – протягом Чотиридесятниці та Страсного тижні відмовлялися і від м’яса, і від набілу. Благословення пасок, яєць, сиру, масла, м’ясних страв означало повернення їх до раціону. Символічні значення кожній із цих страв надали потім.

Сьогодні спільна родинна трапеза освяченими стравами стає додатковим середником єднання рідних і близьких навколо центральної постаті свята – Воскреслого Христа, котрий вийшов з гробу дві тисячі років тому, перебуває сьогодні у своєму містичному Тілі – Церкві та обіцяє загальне воскресіння до вічного життя у майбутньому.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.