Церковний календар, 13 червня. Святий Антоній Падуанський

Полум’яний проповідник та невтомний сповідник

Фернанд народився 1195 р. у знатній родині Лісабону. Формувався в середовищі монахів-августиніанців. У сімнадцятилітньому віці потрапив до монастиря Санта Крус ді Коїмбіра, який славився своїми ґрунтовними богословськими студіями та плеканням високої культури.

1219 р. прийняв священичі свячення. І тоді ж відбулася доленосна зустріч зі св. Франциском. Той зі своїми побратимами, мандруючи, потрапив до Коїмбіри на нічліг. Згодом отець Фернанд став свідком, як до монастиря з Марокко привезли тіла п’яти францисканських місіонерів, котрі віддали своє життя за Христа. Тоді він сам запалав жагою до місійної діяльності.

Навіть вирушив до Африки, однак захворів на малярію і через шторм на морі потрапив до Сицилії. 1221 р. вступив до Ордену францисканців, прийнявши ім’я засновника пустельницького монашества Антонія. Отримав призначення до невеликого скита у Форлі і тут проявив свій хист до проповідницва.

Антонія звідусіль стали запрошувати давати духовні науки, і куди тільки він не приходив, церкви не могли вмістити всіх охочих послухати його проповідь. Антоній заснував богословську францисканську школу в Болоньї. Сам св. Франциск високо цінував його дар як вченого і проповідника, тож 1223 р. номінував його на професора теології.

1227 р. Антоній взяв участь в Генеральній капітулі Ордену в Ассізі у зв’язку зі смертю св. Франциска. Тут його призначили провінційним священиком провінції Емілії та всієї Північної Італії. Відтоді до кінця життя він постійно подорожує, служачи людям як проголошенням Божого слова, так і в Таїнстві Сповіді. По різних місцях відбуваються численні навенення, навіть серед закоренілих єретиків, з котрими священику часто доводиться дискутувати.

Надскладною видається місія Антонія до Падуї 1229 р. Це місто потопало в розкошах, розпусті та міжусобицях. А втім і тут на щоденні великопосні проповіді збираються юрби народу, що заповнюють не тільки храми, а й майдани навколо. І це теж давало свої плоди. Антоній здобував авторитет і серед простих людей, і серед знаті. До його слова прислухалися. Збереглася навіть постанова мера Падуї на прохання “блаженного Антонія, духівника Ордену менших братів” про пом’якшення кари боржникам, котрі потрапили в це становище без злого шахрайського умислу.

Виснажлива праця місіонера підірвала здоров’я Антонія. Аби мати дещицю перепочинку, він оселився в монастирі у місцевості Кампосампієло. Антонію зробили підвісну келію на верхівці великого горіхового дерева, звідки сходив лише на спільні молитви.

13 червня 1231 р. він знепритомнів, а повернувшись до тями, попросив братів відвезти його до Падуї. Дорогою вони зупинилися в монастирі св. Клари в Арчелла, і тут проповідник помер.

Його тіло доставили до Падуї, і над ним згодом звели базиліку св. Антонія, що сьогодні є катедральним собором. Дуже скоро — менш, ніж через рік, — Папа Григорій ІХ канонізував Антонія. 1586 р. встановили його літургійний спомин, а 1946 р. проголосили вчителем Церкви.

Каталізатор уяви наступних поколінь

Св. Антоній Падуанський фактично започаткував системну богословську підготовку Ордену францисканців. Став для них взірцем проповідницького і місійного духу. В різних куточках світу францисканці освячують храми на його честь та виставляють там частички його мощей для почитання. Один з таких ще від початку XVII ст. діє у Львові. А на гербовій печатці м. Турки на Львівщині до середини ХІХ ст. зображали постать св. Антонія як її покровителя.

Набули популярності дві збірки його проповідей, які збереглися дотепер: “Недільні проповіді” та “Проповіді на свята”. Однак ще більшого успіху досягли розповіді про чуда св. Антонія. Важко достовірно визначити, які з них є історично правдивими, а які є побожним переказом з дидактичною метою. Однак вони внесли свою лепту в розвиток європейської культури.

Так Донателло для вже згаданої Базиліки в Падуї створив чотири барельєфи “Чуда св. Антонія”. Одному з цих чуд своєю назвою завдячує і площа Мула в Ріміні. Антоній зумів довести єретику, котрий не визнавав Євхаристії, що перед освяченою гостією прихилить коліна навіть голодний мул, зовсім не подивившись на корм.

Інше чудо, коли св. Антонія відмовилися слухати єретики, зате слухали цілі косяки риб, підпливши до берега, зобразив Паоло Веронезе на картині “Св. Антоній Падуанський проповідує рибам”. А численні художники та іконописці по-різному відображають видіння св. Антонія, яке він мав наприкінці життя, — під час читання Святого Письма йому на книзі з’явилося Дитя Ісус і, обійнявши, засвідчило свою любов.

Сьогодні це — найпоширеніший сюжет в іконографії святого. Поряд з тим зображають галузку білої лілеї як символу чистоти, якою і сам св. Антоній жив, і про яку часто виголошував проповіді. На парафіях зберігся звичай в день пам’яті св. Антонія Падуанського освячувати лілеї.

Ще одним сучасним звичаєм відзначати це свято, який бере свій початок від ХІХ ст., є “хліб св. Антонія”. У храмах освячують хлібці або організовують фінансові збірки на потреби бідних. Це відбувається на згадку про те, як св. Антоній воскресив хлопчика, а його мати мати на знак вдячності пожертвувала борошно на хліб для потребуючих.

“Пошукове бюро” св. Антонія

Врешті найпопулярніший образ св. Антонія як “пошукового бюро” теж пішов з розповіді про чудо, вчинене ним, точніше з ненайвдалішої його інтерпретації. Історія доволі банальна. Співбрат св. Антонія, котрий хотів покинути монастир, вкрав у нього цінну книгу. Святий гаряче помолився, і злодій повернув вкрадене та ще й розкаявся у вчиненому.

Повчань з історії можна вивести безліч: про силу молитви, милосердя до грішника, завжди відкриту можливість його навернення тощо. Але чомусь на її основі постать св. Антонія спримітизували саме до того, хто шукає загублені речі. У молитві до св. Антонія в пошуках загубленої речі, яка є чи не найпоширенішою в мережі, йому безпідставно приписують те, що “Бог удостоїв його особливого дару – допомагати людям у поверненні втраченого”.

Молячись цієї молитвою, люди найчастіше зводять її до окремого прохання: “Прийди нині на допомогу мені і своїм клопотанням допоможи відшукати те, що я шукаю”. І нехтують тим, що звертається вона до св. Антонія як до “проповідника невичерпної доброти” та завершується куди важливішим проханням, ніж повернення згуби: “випроси для мене живу віру, досконале підкорення дії благодаті, відвернення від мирської суєти і незгасне жадання невимовних утіх блаженної вічності”.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.