Церковний календар, 15 листопада. Святий Альберт Великий

Походив Альберт з графської родини. Народився на зламі ХІІ-ХІІІ ст. в Баварії у містечку Лауїнген. Після початкової освіти в батьківському домі вступив на факультет вільних мистецтв Падуанського університету. Також вчився у Болоньї та Парижі. Від 1223 р. належить до Ордену Проповідників (домініканців).

Займається викладацькою та дослідницькою діяльністю. 1245 р. у Парижі здобуває ступінь доктора богослов’я. Тут він навчає ще одного видатного вченого-домініканця св. Тому Аквінського. Альберту вдається розгледіти у цьому мовчазному юнакові непересічний талант, тож він його постійно підтримує, а після смерті свого учня популяризує його праці. З Парижа вони разом вирушають до Кельна. Альберт тривалий час викладає у цьому місті та в деяких інших німецьких містах.

Як тягар сприймав Альберт різні адміністративні служіння, які час від часу йому доручала Церква, адже через них він не мав можливості сповна віддаватися науці. 1254 р. Альберт став настоятелем Німецької провінції домініканців. 1256 р. в Римі обстоює свій Орден від нападок з боку керівництва Сорбонни. Наступного року він склав свої повноваження. Ще одна посада, яку Альберт займав протягом двох років, починаючи з 1260 р., було єпископство Регенсбургу. Відмовившись врешті і від неї, Альберт повернувся до викладання у Кельні.

1274 р. брав участь у ІІ Ліонському Соборі. Дорогою на цей Собор помер його учень св. Тома Аквінський, що стало для Альберта великою втратою. Коли Паризький університет згодом почав критикувати вчення Аквіната, Альберт пішки вирушив туди, щоб обстояти його. 15 листопада 1280 р. Альберт помер і був похований у храмі св. Андрія у Кельні. 1931 р. його канонізували та проголосили Вчителем Церкви.

Попри те, що Альберт і Тома належали до одного Ордену, розвивали схоластичний підхід до науки, відкривали, коментували і популяризовували спадщину арабської та давньогрецької культури (передусім Аристотеля), написали кожен свою “Суму теології”, їхній творчий доробок та система поглядів мають свої особливості.

Особливістю Альберта є його зацікавленість у різних наукових сферах. Через те він знаний як Універсальний Доктор (Doctor Universalis). Він заглиблювався, писав трактати і робив певні відкриття у сферах логіки, етики, метафізики, математики, астрономії, фізики, хімії, біології, механіки, географії, мінералології. Святого через його зацікавлення природничими науками на іконах часто зображають з віткою рослини, книгою, глобусом чи колбою. Широкий кругозір дозволяв св. Альберту Великому при всіх обмеженнях тогочасної науки висувати гіпотези, до підтвердження яких людство ще рухалося століттями.

Задовго до відкриття геліоцентричної системи Миколи Коперника висунув революційне на свій час припущення, що за Британськими островами є ще інші землі. Тверезо оцінюючи природу та властивості металів, спростував намагання алхіміків віднайти філософський камінь, який перетворював би будь-який метал у золото. Винайшов логарифми. Розробив основи методології природничих досліджень та присвоєння наукових ступенів.

Коли сучасна генетика та ембріологія перед закидами різних ідеологічних систем все ще намагаються відстояти те, що людина є особою з моменту її зачаття, св. Альберт Великий ще у ХІІІ ст. частково по-філософськи, а частково інтуїтивно дійшов до цього. Він, хоч і заглиблювався у вчення Аристотеля, але ставився до нього критично, зокрема відкидаючи його теорію про “три душі” (рослинну, тваринну, людську), які в процесі розвитку людини змінюють одна одну.

На відміну від св. Альберта Великого, св. Тома Аквінський Аристотелеве вчення про “три душі” приймав, що дотепер створює замішання серед католицьких богословів щодо початку людського життя. Однак Учительський Уряд Церкви, спираючись на сучасні досягнення генетики та ембріології, таки визнав слушність за св. Альбертом.

Вченому доводилося давати відповіді на виклики свого часу, зокрема ті, які стосувалися сприйняття законів природи. Навколо цього питання велися серйозні дискусії. Багато богословів противилися їхньому відкриттю і вивченню, вважаючи, що вони підважать Божу всемогутність. Св. Альберт Великий виступав проти аверроїстів, котрі відокремлювали істину, об’явлену Богом, та істину, здобуту раціональним шляхом.

Св. Альберт встановив єдність та гармонію між вірою і розумом. Джерелом усіх знань — і записаних у Святому Письмі, і встановлених в експериментальний та раціональний спосіб — визнав одного Бога. А закони природи, дослідженню яких він присвятив більшість свого життя, є встановлені Богом, підпорядковані йому та підтверджують його мудрість та всемогутність.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.