Церковний календар, 16 травня. Блаженні священномученики Северіан Бараник, Яким Сеньківський та Віталій Байрак

Священномученики Северіан, Яким та Віталій належать до плеяди новомучеників УГКЦ ХХ ст., проголошених блаженними св. Папою Іваном Павлом ІІ під час його візиту до України 2001 р. Попри всю унікальність життєвої дороги кожного з них, Церква, вшановуючи їхню пам’ять, знаходить вагомі спільні риси подвигу Дрогобицьких мучеників і об’єднує їх.

Северіан (Стефан), Яким (Іван) та Віталій (Володимир) народилися в різний час і в різний час відчули покликання до монашества й священства. Усі вони вступили до Чину св. Василія Великого (оо. Василіян). Пройшли необхідні сходинки свого чернечого становлення — новіціат у Крехові, тимчасові й вічні обіти, стали священиками. Після різних служінь у різних василіянських монастирях опинилися в Дрогобичі. І тут потрапили під пильне око радянської репресивної машини. Відмовилися покидати свою паству і врешті загинули (оо. Северіан і Яким навіть в один день).

Лагідний дітей вихователь і добрий наставник молоді

Найстаршим з трьох священномучеників був о. Северіан Бараник. Він народився 18 липня 1889 р. в с. Угневі на Львівщині. Навчався у Перемиській гімназії, по різних василіянських монастирях та в Загребі.

Як священика його направили до Жовкви. Тут о. Северіан служить як катехит, дає науки для монахів, проводить реколекції, редагує дитячий часопис “Наш приятель”, очолює сиротинець, духовно супроводжує Товариство апостольської молитви й Марійське товариство для молоді та ремісників.

1932 р. о. Северіана призначили ігуменом василіянського монастиря в Дрогобичі та адміністратором храму Святої Трійці. Звідси ще одна назва, яка закріпилася за Дрогобицькими священномучениками, — Святотроїцькі. Її зокрема можемо побачити в Акафісті Дрогобицьким Святотроїцьким священномученикам разом з паралелями щодо їхньої кількості.

У Дрогобичі о. Северіан не тільки віддавався душпастирській праці, а й займав активну громадську позицію. Протягом 1932-1939 рр. був заступником голови “Просвіти” Дрогобиччини. Коли з-за Збруча доходили звістки про Голодомор, він публічно вшановував його жертв. Входив до Міської ради.

26 червня 1941 р. його разом з о. Якимом Сеньківським заарештували радянські війська. Через кілька днів, коли ті під натиском нацистів відступили з Дрогобича, у приміщенні суду знайшли Часослов о. Северіана. Як стверджують очевидці, його тіло внаслідок катувань було дуже понівеченим, а на грудях кати вирізали хрест. Поховали священномученика, імовірно, разом з іншими в’язнями у братській могилі по вул. Грушевського.

“Почувши звістку про мученицьку кончину твою, мужній Северіяне, затужив Дрогобич, множество добрих діл твоїх згадуючи”, — каже Акафіст Дрогобицьким Святотроїцьким священномученикам, називаючи його “лагідним дітей вихователем”, “добрим наставником молоді”, “сиріт обороною” через служіння, які о. Северіан виконував за життя. А тропар канону Утрені 27 червня на честь блаженних новомучеників ХХ ст. підсумовує його шлях такими словами: “Був світлом для людей і світлом душі вознісся у Нетлінне Світло Северіан-ігумен із темниці катувань”.

Мудрий податель науки Божої

Сподвижник о. Северіана о. Яким Сеньківський походив з багатодітної сім’ї зі села Гаї Великі на Тернопільщині, де він народився 2 травня 1896 р. По закінчення Тернопільської гімназії здобував богословські студії у Львові. 1921 р. став священиком. В Інсбруку здобув ступінь доктора богослов’я. Аж тоді вступив до Чину св. Василія Великого.

Душпастирював о. Яким в с. Краснопуща на Тернопіллі. Протягом 1927-1931 рр. викладав українознавство, латину, історію та інші гуманітарні предмети в окружній вищій духовній школі при Свято-Онуфріївському монастирі в Лаврові. Також проводив катехизацію в місцевій школі та в с. Лінина. “Мудрим подателем науки Божої” називає його Акафіст.

Отримавши призначення до Львова, о. Яким духовно опікується Марійським товариством та Третім Василіянським Чином, пише хроніку Львівського монастиря. 1939 р. став ігуменом Дрогобицького монастиря та сотрудником церкви Святої Трійці.

26 червня 1941 р. о. Яким з о. Северіаном потрапили до в’язниці. Тіла першого після масових катувань та страт так і не знайшли. Очевидці розповідають, що його зварили в казані і дали їсти в’язням. “Облечений високим богослов’ям, а потім чернецтвом, Йоакиме, хрещення мук прийняв єси в котлі”, — відзначає вірність Христові о. Якима Сеньківського у всьому аж до смерті канон Утрені блаженним новомученикам ХХ ст.

Горливий пастир та свідок перемоги Незнищенного

Володимир Байрак народився 24 лютого 1907 р. в с. Швайківці Чортківського повіту на Тернопільщині. Навчався в Чортківській гімназії, по закінченні якої у сімнадцятирічному віці вступив до Чину св. Василія Великого. Прийняв ім’я Віталій. Пройшовши новіціат, служив у монастирях Лаврова, Добромиля, Кристинополя.

Ставши священиком, душпастирював у Жовкві. Основні напрямки його діяльності тут: ведення парафіяльної канцелярії, духовний провід Марійської дружини, Товариства апостольства молитви гідної смерті. Також обіймав посаду заступника ігумена.

Коли 1941 р. більшовики замучили о. Якима, Чин призначив о. Віталія ігуменом монастиря в Дрогобичі. Він опікувався тут тими ж товариствами, що й у Жовкві. Прославився як проповідник та реколектант. З наближенням лінії фронту відмовився покидати ввірену йому паству, за що прославляє священномученика Акафіст: “Бажаючи чашу терпіння до каплі випити, не покинув ти рідної землі, отче Віталіє, Бога благаючи, щоб додав сили й мужності”.

Коли до Дрогобича повернулися радянські війська і відновили репресії, під них потрапив і о. Віталій. Восени 1945 р. його заарештували і ухвалили присуд — 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Ще майже півроку священика тримали в Дрогобицькій тюрмі, піддавали тортурам так, що його напівживого на простирадлі приносили з допитів до камери. І після одного з таких катувань 16 травня 1946 р. о. Віталій помер. Похований на території в’язниці.

Але за всіма цими жахіттями, як каже тропар канону Утрені блаженним новомученикам ХХ ст., стоїть остаточна перемога о. Віталія та його сподвижників, закорінена в Христі: “Горливий пастирю, коли нищили тіло твоє побиттям, Віталію, — духом ти свідчив перемогу Незнищенного”.

Після проголошення Северіана, Якима та Віталія блаженними у 2001 р. Церква тепер постійно споминає їх разом. До всіх трьох звертається у літургійній та паралітургійній молитві, встановивши спільний день святкування — 16 травня — той, коли загинув останній з мучеників о. Віталій Байрак.

Їх зображають на іконах, Іларіон Паньків написав про них книжку “Сіль землі”, Анатолій Цимбал зняв документальний фільм “Дрогобицькі Святотроїцькі мученики”. А ще їхні імена прославилися в одному з храмів Дрогобича та Дрогобицькій духовній семінарії, посвячених на їхню честь.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.