2 грудня Українська Греко-Католицька Церква відзначає пам’ять одного з новомучеників ХХ ст., беатифікованих 2001 р. Папою Іваном Павлом ІІ, — священномученика Івана Слезюка. Під час найжорстокіших гонінь більшовицького режиму він очолив Станіславівську єпархію.
Народився майбутній єпископ 14 січня 1896 р. у селі Живачів на Станіславівщині. У його родині Бога прославляли у двох обрядах: батько був греко-католиком, а мати — римо-католичкою. З раннього віку хлопець цікавився літургійним життям та читав духовну літературу.
Протягом 1904-1908 рр. навчався у сільській школі. Згодом вступив до Коломийської гімназії, яку закінчив 1917 р. По її завершенні вступив до Станіславівської духовної семінарії. Пройшовши у ній формацію, прийняв єрейські свячення 1923 р. та став сотрудником катедрального собору Воскресіння Христового у Станіславові.
Як священик-катехит о. Іван викладав у різних школах, гімназіях та ліцеях Станіславова, здебільшого польських. Був духівником сестер Милосердя св. Вінкентія. При їхньому монастирі займався вихованням та навчанням дітей. Протягом 1935-1938 рр. обіймав посаду радника у справах шлюбу при церковному суді Станіславівської єпархії.
Під час нацистської окупації продовжував свою душпастирську діяльність при катедральному соборі та катехитичну у Торговій школі. З приходом до Станіславова радянської влади і з посиленням тиску на духовенство тодішній єпарх Григорій Хомишин уділив Іванові Слезюку архиєрейські свячення, щоб той на випадок його арешту зміг очолити єпархію.
У червні 1945 р. проти владики Івана було сфабриковано справу про його співпрацю з нацистами та антирадянську агітацію. Матеріали справи подають перелік речей, знайдених у його помешканні під час обшуку, з чого можна побачити, що єпископ жив надзвичайно скромно.
Владику Івана Слезюка заарештували і через рік йому оголосили вирок — десятилітнє ув’язнення у трудовому таборі та п’ятилітнє заслання з конфіскацією майна. Перебуваючи у воркутинському таборі, єпископ продовжував своє душпастирське служіння, проводячи спільні молитви, звершуючи на Різдво і Пасху святкові богослужіння, підтримуючи розмовою та Сповіддю тих, котрі перебували в нелюдських умовах. З Воркути владику Івана Слезюка згодом перевели в Мордовію, поки 1954 р. він не звільнився і не оселився в Івано-Франківську в будинку сестер Милосердя св. Вінкентія.
Тут душпастир облаштував каплицю і продовжував підпільно священнодіяти. Все це відбувалося під пильним наглядом КДБ. За єпископом стежили, приходили до нього, збирали доноси. Так 1962 р. за намовою спецслужби на нього донесла жінка, якій він охрестив дитину і взяв 25 карбованців. Владику Івана Слезюка повторно заарештували.
Його справу об’єднали разом із справою ще одного ісповідника, згодом визнаного блаженним, Симеона Лукача. Процес над єпископами був показовий і приурочувався до початку ІІ Ватиканського Собору, аби продемонструвати світовій спільноті, що в СРСР з Греко-Католицькою Церквою покінчено.
Суд владиці Івану Слезюку виніс вирок п’яти років ув’язнення та п’яти заслання. Відбував єпископ термін у івано-франківській в’язниці. Через велику кількість ув’язнених, яка значно перевищувала допустимі норми, умови утримання були жахливими. Панувала антисанітарія. Багато в’язнів помирали.
В таких умовах владика Іван Слезюк перебув до кінця терміну свого ув’язнення у 1968 р. Вийшовши з тюрми, він продовжив підпільне служіння владики і одразу висвятив єромонаха-василіянина Софрона Дмитерка на єпископа-коад’ютора, котрий в разі його смерті мав перейняти керування єпархією.
Значну увагу він приділяв розвитку як чоловічого, так і жіночого монашества у своїй єпархії. В Дорі діяла таємна семінарія, яку очолив о. Михайло Косило, а Іван Слезюк викладав у ній. Доводилось зберігати строгу конспірацію. Щоб навчальний процес у закладі здійснювався на належному рівні, владика ціною величезних зусиль шукав викладачів. Випускників семінарії він таємно висвячував на квартирі.
Не зважаючи на всі заходи безпеки, за владикою Іваном Слезюком постійно стежили. Його викликали на допити. Одним із таких допитів був той, який стався в листопаді 1973 р. за два тижні до смерті єпископа. Його посадили на дві години в ізольовану кімнату, після чого випустили. Самопочуття владики Івана значно погіршилося: у нього паморочилася голова, пекла шкіра, почервоніло обличчя. Повернувшись до свого помешкання, єпископ зліг і 2 грудня помер. Спершу його поховали на кладовищі в Івано-Франківську, а коли в часи Незалежності почався його беатифікаційний процес, тіло перенесли до крипти катедрального собору Воскресіння Христового.
Були припущення, що владику Івана під час допиту піддали опроміненню, хоч офіційно ця версія не підтверджена. Тож часто про нього говорять як про ісповідника — того, хто страждав за Христа, але помер природною смертю.
Зокрема як до ісповідника звертається до блаженного Івана Слезюка тропар канону Утрені на честь Новомучеників ХХ століття: “Ісповідник вірний і незламний, малою свічею служіння твого відганяв ти темряву безбожництва і апостольського преємства став єси опорою, тож утішай, Йоане, заступництвом твоїм народ наш”.
Земний шлях владики Івана Слезюка був доволі довгим у порівнянні з іншими мучениками та ісповідниками. Протягом цих літ йому доводилося малими кроками вносити слово Христа в середовище пануючої темряви антигуманного режиму, і це вимагало витривалості, терпеливості, вірності й незламності.
Публікація вийшла у рамках проекту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проект.
##DONATE_TEXT_BLOCK##