Церковний календар, 2 травня. Святий Атанасій Олександрійський

Святого Атанасія, котрого ще звуть Великим, ставлять в один ряд з одним із його наступників на Олександрійській катедрі св. Кирилом. У літургійному календарі візантійської традиції на 18 січня припадає навіть окреме свято на їхню честь. Так Церква намагається підкреслити внесок цих двох представників Олександрійської богословської школи в пояснення фундаментальних аспектів віри.

Атанасій народився близько 295 р. В його формуванні поєдналися класична освіта того часу та аскетичне життя в Тиваїдській пустелі під керівництвом св. Антонія Великого. Згодом, коли Атанасія як єпископа переслідуватимуть, він знаходитиме прихисток у свого наставника та вшанує його пам’ять твором “Житіє Антонія Великого”.

Самому Атанасію присвятить одне зі своїх “Слів” св. Григорій Богослов. Назіанзький святитель відзначить неабияку здібність юного Атанасія до наук, пріоритет, який той віддавав вивченню Святого Письма, та одночасне застосування здобутих знань у спогляданні й моральному житті. “Атанасій рано був напоєний божественними правилами й уроками, витративши небагато часу на вивчення наук загальновживаних… Вивчивши всі книги Старого і Нового Завіту, як інший не вивчав і однієї, він збагачує себе умоспоглядальним пізнанням, збагачує і світлістю життя”.

Здібності Атанасія помітив тодішній Олександрійський єпископ Олександр. Він зробив юнака своїм секретарем. 318 р. висвятив його на диякона. У цьому чині Атанасій брав участь у І Вселенському Соборі в Нікеї 325 р., скликаному через стрімке поширення вчення олександрійського священика Арія, котрий зводив Ісуса Христа до рівня створіння.

Щоб спростувати аріанство, Отці Собору вводять термін “єдиносущний”, аби показати, що Син має таку ж Божу природу, як і Отець. Атанасій відтоді розвиватиме і поглиблюватиме це вчення. Не всі погоджуватимуться з терміном “єдиносущний” навіть в ортодоксальному середовищі, аргументуючи це тим, що такого слова немає у Святому Письмі. Але Атанасій з притаманною йому твердістю обстоюватиме його легітимність, поки 350 р. єдиносущність не стане загальновизнаним поняттям. Зацікавленість Атанасія темою доведення Божества Ісуса Христа посприяє тому, що в наступних століттях йому припишуть один із Символів Віри, так званий “Атанасіївський”, який до сьогодні вживає у своїх богослужіннях Латинська Церква.

Після смерті Олександра Олександрійського 328 р. його наступником на єпископській катедрі стає Атанасій. “Він поставляється на престол Марка наступником його першого предстоятеля, а не менше і благочестя”, — св. Григорій Богослов у своєму “Слові похвальному Атанасію Великому, архиєпископові Олександрійському” порівнює Атанасія з апостолом Марком, від котрого веде свою історію Олександрійська Церква.

Очоливши її, Атанасій навідріз відмовився відновлювати Арія, котрий буцімто покаявся і прийняв постанови Нікейського Собору, у церковному сопричасті. Це обурило його прихильників, і вони стали поширювати проти Олександрійського єпископа хибні чутки. Аби розібратися у звинуваченнях, імператор Костянтин Великий 335 р. скликав у Тирі синод. На нього прибули як аріани, так і Атанасій з 48-ма прихильними до нього єпископами.

Житіє св. Атанасія дотепно описує, як одне за одним спадали з нього на Тирському синоді хибні звинувачення. Жінка, котру підмовили закинути йому її зваблення, сплутала з Атанасієм іншого чоловіка. А священик Арсеній, про котрого казали, що Атанасій вбив його, відтяв руку і став використовувати її в чаклунстві, сам прибув на синод, і у нього виявилося дві руки. “Хіба що він мав третю”, — сказав Атанасій своїм обвинувачувачам.

Незважаючи на це, Костянтин таки затримав звинувачення в тому, що Атанасій погрожував припинити постачання зерна з Єгипту до Константинополя. За це він вислав Олександрійського єпископа на вигнання до Тріру (сучасна Німеччина). Саме тут з’явилося “Житіє Антонія Великого” і перекладене латиною поширилось по всій Європі.

Через два роки, після смерті Костянтина, Атанасій повернувся до свого осідку. Наступник Костянтина Констанцій ІІ, бачачи в ньому загрозу, ще двічі виганяє Атанасія з Олександрії. Єпископ “поселяється у священних і божественних обителях єгипетських пустельників, які, розлучившись зі світом і полюбивши пустелю, живуть для Бога” (св. Григорій Богослов). Серед монахів він здобуває авторитет. Радить у їхньому житті поєднувати “в одне як безмовний подвиг, так і діяльну безмовність..., бачити чернецтво більше у благочинності, ніж у тілесному віддаленні від світу” (св. Григорій Богослов). І вони до нього прислухаються. “Те для них було законом, що він схвалював, і все те знову відкидалося ними, чого він не схвалював” (св. Григорій Богослов).

Повернувся Атанасій до Олександрії після смерті Констанція 361 р. Як описує св. Григорій Богослов, що з великим тріумфом і “радістю він зустрічається жителями міста і ледь не всім Єгиптом”. “Але заздрість не могла терпляче дивитися, що Церква дуже скоро, подібно до тіла, заживила розсічені члени і досягла попередньої слави і давнього добробуту; тому проти Атанасія підбурює царя, подібного до себе відступника, рівного злістю”. Йдеться про Юліана, котрому з огляду на бажання відродити язичництво в імперії поділ між християнами був тільки на руку. Він виганяє Атанасія з Олександрії, і той знаходить прихисток у Тиваїдській пустелі.

363 р. “правосуддя Боже, віддавши злочестивого царя персам, там чинить над ним суд і затягнутого туди марнославством повертає мертвим” (св. Григорій Богослов). Повертається і Атанасій з вигнання. Востаннє, вп’яте, він зазнає переслідування 365 р. від імператора Валента. Протягом чотирьох місяців переховується в батьківському склепі біля Олександрії, поки цар, боячись заворушень народу, не відкликав наказ про його відсторонення. Таким чином Атанасій у вигнанні провів разом 17 років. “В добрій старості”, 373 р., “закінчує він життя і приєднується до своїх отців — патріархів, пророків, апостолів і мучеників, які подвизалися за істину” (св. Григорій Богослов).

Проте навіть будучи за межами свого осідку, Атанасій плідно працював, пишучи догматичні (“Слово проти язичників”, “Про Воплочення”, “Три слова про аріан”), полемічні (“Апологія проти аріан”, “Апологія до Констанція”, “Апологія власної втечі”, “Діяння аріан, написані для монахів”), аскетичні (“Житіє Антонія Великого”), епістолярні (“Великодні листи до єпископів”, “Лист до Серапіона” про Святого Духа) твори.

У них Атанасій покликається на Святе Письмо та Отців Церкви попередніх епох. І він сам стане тим, на кого покликатимуться богослови у подальшому розвитку тринітарного та христологічного вчення, адже Атанасій заклав їхні основи, а саме, що Син Божий народжується від Отця перед віками, що Він має ту саму сутність, що й Отець, що у Ньому перебуває вся повнота Божества, що Святий Дух є Духом і Отця, і Сина. “Він перший, і один або з небагатьма насмілився стати за істину ясно і відкрито, письмово сповідавши єдине Божество і єдину сутність трьох (Осіб)” (св. Григорій Богослов).

Зосереджуючись на Божестві, Атанасій мало приділяє уваги людськості Ісуса Христа, навколо чого у наступних століттях виникнуть нові суперечки. Святитель у своїх творах наголошує на цілковитій відмінності між Богом та сотвореним світом. Бог — “невидимий і неосяжний, перевершує все сотворене буття” (“Слово проти язичників”), а тому не підлягає цілковитому охопленню людським розумом. “Зрозумілий Бог не є Богом”, — каже Атанасій.

Людина може брати участь у Божому житті лише завдяки Воплоченню Слова Божого (Логосу). Він прийняв на себе всю людину, аби через Його людськість ми могли обожуватися. Атанасій одним із перших висловив думку про ключову роль у спасінні людини саме Воплочення Сина Божого. А його вислів “Бог став людиною, щоб людина стала богом” став хрестоматійним.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.