Церковний календар, 22 березня. Преподобний Іоан Ліствичник

Щодо самої постаті св. Іоана Ліствичника збереглося доволі мало достовірних даних. Його життя припало на VI ст. З юного віку він здійснював монаший подвиг у Синайській лаврі під керівництвом авви Мартирія. Період цього наставництва тривав 19 років.

Після того почалося 40-літнє самітницьке життя Іоана в Толі за п’ять стадій від лаври. Протягом тижня, як і інші самітники того часу, він проводив у молитві та пості, а в суботу й неділю приходив до лаври на богослужіння і духовні бесіди з братією.

Про високу освіченість Іоана можна зробити висновок вже з його творів. У Житії святого можна знайти епізод про те, як недоброзичливці, слухаючи його розлогі повчання, звинуватили Іоана у багатослів’ї та марнославстві. У відповідь на це подвижник, щоб не стати приводом для падіння інших, присудив себе на цілковите мовчання. І тільки на прохання самих же обвинувачувачів десь через рік продовжив давати духовні науки.

Згодом очолив Синайську лавру. На прохання ігумена обителі в Раїтській пустелі (Єгипет) написав тридцять повчань про сходження до духовної досконалості. Через його поетапність цей процес порівняно з драбиною, яка веде до неба. Звідси й назва — “Ліствиця”.

До цього твору Йоан додав ще “Слово до Пастиря”, в якому йдеться про місію духовного провідника на шляху людини до Бога. Хоча “Ліствиця” часто звертається саме до монахів, акцентує увагу на безшлюбності, убогості й послусі, вдумливий читач може знайти за цими притаманними для середовища її творення та почасти зумовленими цільовою аудиторією “декораціями” сходження до досконалості будь-якої людини.

Воно починається з визнання своїх гріхів, покаяння як переміни способу мислення та життя, подолання пристрастей і звершується у стані безпристрасності (апатеї) як цілковитого єднання з Богом. Варто зазначити, що безпристрасність у св. Іоана Літвичника, як і в багатьох східних Отців, означає не заперечення людських почуттів, а їхнє підпорядкування розуму, просвітленому Божою благодаттю.

Через те “Ліствиця” до сьогодні залишається популярним твором, призначеним для духовного зростання як посвячених осіб, так і мирян по всьому християнському світі. У Великому пості багато храмів та монастирів дотепер зберегли звичай читати її під час різних богослужінь.

Присвята неділі Чотиридесятниці пам’яті подвижника, котрий все життя присвятив посту і боротьбі з пристрастями, може видатися цілком логічною. Св. Іоан Ліствичник міг би бути зразком для наслідування вірним, котрі ведуть духовну боротьбу. Але якщо подивимося уважніше у літургійний календар, то побачимо, що пам’ять цього святого відзначають двічі – згідно з рухомим і нерухомим циклом свят. Перший ставить поминання св. Іоана Ліствичника на четверту неділю Великого посту, а другий – на 30 березня. Цього року — доволі рідкісний випадок, коли ці дні збігаються.

Прив’язка пам’яті св. Іоана Ліствичника до четвертої неділі Великого посту є доволі пізньою. Письмові джерела вперше фіксують її як неділю св. Іоана Ліствичника у XIV ст. Синайський євангелистарій ІХ-Х ст. цій неділі приписує читання притчі про милосердного самарянина на Божественній Літургії.

Звідси і переспіви цієї притчі у сучасній Тріоді на каноні Утрені четвертої неділі Великого посту та на стиховнях Вечірні й Утрені протягом наступного тижня, так як неділя в давнину відкривала постовий тиждень і задавала йому тематичну тональність. Не полишаючи центральної покаянної тематики Великого посту, ці літургійні тексти вбачають у побитому розбійниками чоловікові з притчі кожну людську душу, зранену гріхом, а Ісуса Христа представляють як Самарянина, що вчиняє над нею милосердя.

Інша тема четвертої неділі Великого посту, яка зафіксована у Синайському євангелистарії та до сьогодні збереглася у богослужіннях наступного тижня, це — притча про виноградарів. У ІХ-Х ст. її читали на Утрені.

Витіснення цих тем у четверту неділю Великого посту пам’яттю св. Іоана Ліствичника пов’язане з тим, що ще раніше Лаодикійський собор 364 р. заборонив протягом Чотиридесятниці звершувати Божественну Літургію, за винятком субот і неділь. Пам’ять визначних святих, яка випадала на цей період, відповідно позбавлялася можливості урочистого відзначення, а переважаючі тексти Тріоді узагалі відсували її на задвірки Вечірні та Утрені. Тож з часом виник звичай переносити їхнє святкування на суботи та неділі. Так пам’ять св. Іоана Ліствичника з 30 березня перейшла на четверту неділю Великого посту, а св. Марії Єгипетської з 1 квітня на п’яту неділю цього періоду. І що в одному, що в другому випадку їх почали святкувати двічі.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.