Церковний календар, 25 березня. Священномученик Омелян Ковч

“Свяченого куля не бере”

Походив Омелян Ковч зі священичої родини. Він народився 20 серпня 1884 р. в Космачі на Косівщині. Закінчивши Львівську гімназію, поїхав на навчання до Риму. Протягом 1905-1910 рр. проходив формацію в колегії свв. Сергія і Вакха та вивчав богослов’я в Урбаніанському університеті.

Повернувшись до України, Омелян Ковч одружився з донькою буковинського священика Марією-Анною Добрянською і сам прийняв єрейські свячення. Близько року служив у Підволочиську, а відтак на чотири роки вирушив до Боснії, в округ Прієдор, опікуватися емігрантами з Галичини.

1916 р. звершує своє служіння в с. Серники-Горішні на Рогатинщині. Триває Перша світова війна, а опісля — боротьба України за незалежність. 1919 р. о. Омелян зголошується до Бережанського коша в лавах Української Галицької Армії капеланом. З нею він переходить на схід, де УГА об’єднується з Дієвою Армією УНР і намагається зупинити більшовиків. Очевидці відзначають мужність, самовідданість та почуття гумору, з якими священик ішов на лінію зіткнення, щоб підтримати українських воїнів. “Свяченого куля не бере!” — віджартовувався він на заклики не йти туди.

Двічі потрапляв у полон до більшовиків і один раз до поляків. Вперше за сприяння вартового о. Омеляну вдалося втекти. Його схопив інший загін червоної армії. Разом з групою полонених їх завели до лісу і наказали копати собі яму. Коли все було готове до розстрілу, о. Омелян прочитав молитву і крикнув усім розбігтися.

Потрапивши до рук поляків, священик пережив важкі умови утримання під вартою, перехворів на тиф і врешті повернувся до Галичини. 1922 р. його призначили парохом у Перемишлянах.

Душпастирювання всупереч режимам

Отець Омелян тут активно зайнявся душпастирською та соціальною працею. Відбудував церкву св. Миколая, заснував читальню “Просвіти”, кооператив у с. Коросні. Допомагав у створенні хорів та молодіжних організацій.

Сім’я Ковчів виховувала шістьох дітей. На другому поверсі їхнього будинку в Перемишлянах мешкали сестри, котрі молилися і готували їжу для потребуючих. Опіка над ними була ще одним із напрямків служіння о. Омеляна.

Його активна діяльність не залишилася непоміченою з боку польської влади. Її представники навідувалися до Ковчів з обшуками. На о. Омеляна накладали штрафи і ненадовго заарештовували.

Однак коли 1939 р. на Галичину прийшла радянська влада і стала заохочувати експропріацію “польських панів”, парох рішуче виступив проти того, аби його вірні долучалися до цих акцій. Різко скартав тих парафіян, котрі вже у такий спосіб “поживилися”, так що ті повернули відібране. З вдячності за це до о. Омеляна прийшла делегація від польської влади і попросила вибачення за попередні кривди.

Не порозумівся священик і з червоними “визволителями”. Радянська влада вже підготувала усе необхідне для його арешту, однак коли прийшли вивозити сім’ю, відбувся наліт німецької авіації, і Ковчам вдалося втекти. Поки більшовики ще були в Перемишлянах, вони шукали їх, навіть пропонували винагороду за о. Омеляна, але це тривало недовго. На зміну одному тоталітарному режиму прийшов інший — нацистський.

В місті, де третину населення становили євреї, почалися погроми. Одного дня нацисти закрили велику їхню кількість у синагозі та підпалили будівлю. Дізнавшись про це, о. Омелян із сином вбігли на подвір’я синагоги. Священик, добре володіючи німецькою, крикнув зупинити це, і організатори підпалу на диво поїхали геть. Отець Омелян розблокував двері палаючого приміщення, і багатьох євреїв йому вдалося врятувати.

Німецька влада на певний час призначила о. Омеляна повітовим старостою. Оскільки ця посада не передбачала насильства, він погодився, але застерігав своїх парафіян від служби у поліції чи каральних загонах. Нерідко засудження дій окупаційного режиму звучало на проповідях священика. Він писав листи Гітлеру, закликаючи зупинити геноцид.

Проте найбільше налаштувало німців проти о. Омеляна Ковча те, що він масово хрестив євреїв і видавав їм документи про це. Переходу їх на християнство сприяла не лише можливість врятувати своє життя, яка згодом до того ж стала дуже примарною, а й людяне ставлення перемишлянського пароха та його авторитет. Тропар канону Утрені 27 червня, де серед Блаженних Новомучеників УГКЦ ХХ ст. вшановується і о. Омелян Ковч, так характеризує його діяльність: “Шестеро хрестив єси дітей своїх, отче, і безліч дітей Ізраїля спасав єси хрещенням; за них же і тіло віддав єси на спалення, Еміліане”.

Під час одного з таких хрещень о. Омеляна затримали. Йому пропонували втекти, але він залишився. 30 грудня 1942 р. його доправили в тюрму на вул. Лонцького у Львові. А 1943 р. — в концентраційний табір “Майданек” біля Любліна. Перебуваючи в ув’язненні та щоденно бачачи масові спалення людей, о. Омелян був поряд і підтримував їх, незалежно від віросповідання та національності. Він сповідав, хрестив, благословляв свяченою водою тих, котрі готувалися до страти, на чорному хлібі, який видавали в’язням, звершував Євхаристію, молився за упокій закатованих.

1944 р. о. Омелян Ковч потрапив до табірної лікарні і 25 березня помер. Тіло його кремували.

“Пам’ять про праведника буде вічна”

Від усіх намагань знайомих звільнити його з ув’язнення о. Омелян завжди відмовлявся, бачачи, наскільки в Майданеку потребують духовної підтримки ті, котрих ведуть на смерть. “Тут я бачу Бога, який однаковий для всіх”, — ці слова о. Омеляна Ковча про місце його останнього перебування на землі згодом викарбував скульптор Володимир Одрехівський на його пам’ятнику в Перемишлянах.

І українці, і євреї, і вся Католицька Церква належно оцінили подвиг о. Омеляна Ковча. 1999 р. Єврейська Рада України проголосила його Праведником України. 2001 р. Папа Іван Павло ІІ під час візиту до України беатифікував о. Омеляна Ковча разом з 27-ма Новомучениками ХХ ст. 2009 р. УГКЦ проголосила його покровителем священиків. 2010 р. встановлено Відзнаку бл. свщмч. Омеляна Ковча, яку присудужують за значний внесок у екуменічний, міжрелігійний, міжнаціональний діалог, а також за активну соціально-харитативну діяльність, особистий приклад жертовності й гуманізму.

У Любліні встановлено пам’ятник о. Омеляну Ковчу та його іменем назване кільце на перехресті вулиць. Вулиці на його честь є у Львові та Перемишлянах. Іменем священномученика названі Перемишлянський опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів, Краєзнавчий музей Підволочиська. Життя і подвиг о. Омеляна висвітлені у фільмі “Парох Майданека”.

Критичний погляд на церковне життя

Залишив по собі о. Омелян Ковч і невелику творчу спадщину у формі книжки “Чому наші від нас утікають”. Написана 1932 р., вона відображає масовий перехід українців з візантійського на латинський обряд. Втрата обрядової ідентичності для о. Омеляна рівнозначна втраті ідентичності національної.

Щоб зарадити лиху, він заглиблюється у його причини і доходить висновку, що це відбувається через неналежний підхід до відправи богослужінь та душпастирювання загалом.

І річ не в тому, що візантійські богослужіння довгі. “Заглиблюватися в сердешній молитві, піднесених розважаннях, в місці усамітненому і тихім не є довго, ані одну, ані дві, ані три години”, — каже о. Омелян. І додає: найгірше слухати верески і писки, до яких зводиться літургійний спів. Це годі стерпіти навіть п’ять хвилин.

Він виступає, щоб богослужіння звершувались народною мовою, без поспіху і виразно. Тоді вірні зможуть оцінити своє, до прикладу, чи то Літургію Передосвячених Дарів — “відправу чудесну, зміст, мелодію неоціненні”, чи Парастас — “недосяглий спосіб побудження, а рівночасно і осмирення жалю по небіжчику”, і не тягнутимуться до чужого, до “Хресної дороги” — “богослуження, що сильно “латинщить” наш обряд”.

Врешті о. Омелян Ковч пропонує виважений підхід до традиції: “Традицію треба шанувати, але не можна нею засліплюватись і, щонайважніше, її треба розуміти”.

Про священномученика о. Омеляна Ковча читайте:

• Омелян Ковч - священик концтабору Майданек
• Він не ділив людей на своїх і чужих…
• Будете і далі вихрещувати євреїв? Буду!
• Проводжав у вічність в’язнів Майданека

Публікація вийшла у рамках проекту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проект.