Церковний календар, 19 червня. Апостол Юда, брат Господній
Апостол Юда згаданий серед дванадцятьох. Євангелист Лука говорить про нього як про Юду, сина Якова (пор. Лк. 6, 16; Ді. 1, 13). Йоан закликає не плутати його з Юдою Іскаріотським і, описуючи Тайну Вечерю та довірливу розмову Ісуса з учнями на ній, вкладає в уста цього апостола запитання: “Господи, що таке сталося, що не світові, а нам ти себе об’явиш?” (Йо. 14, 22) Саме після цього Христос дає обітницю спільного житла Отця і Сина в тому, хто Його полюбить, та Зіслання Духа Утішителя.
Євангелист Матей згадує Юду серед братів Ісуса Христа Якова, Йосифа і Симона (Мт. 13, 55). Не вдаючись у різні трактування слова “брат”, та на яку спорідненість воно вказує в кожній з цих конкретних комбінацій, можна зупинитися на тому, що Юда був родичем Христа. Підписуючи своє послання, він ще додасть: “Юда, слуга Ісуса Христа, брат Якова” (Юд. 1), що також не проливає світла на ступінь їхньої спорідненості.
Літургійна традиція радо підхоплює факт спорідненості Юди з Ісусом Христом і, залишаючи словові “брат” широке трактування, часто величає його саме так у богослужіннях 19 червня. До цього додається ще старозавітне пророцтво патріарха Якова, яке він виголосив про кожного зі своїх дванадцяти синів, родоначальників дванадцяти колін Ізраїля. Серед них був тезка цього апостола, з чийого роду згодом вийшов Ісус Христос.
“Юдо, тебе брати твої будуть уславляти” (Бт. 49, 8), — каже пророцтво. А канон Утрені на честь апостола Юди застосовує це і до нього: “Юдо, брати твої тебе вихваляють, явленого і гаданого брата Того, що явився плоттю, — Слова превічного, що возсіяло від присносущного і ненародженого Родителя”. Тут дається взнаки і гра слів — Юда в перекладі давньоєврейської означає “хвала”.
Близьким за значенням є ще одне ім’я цього апостола — Тадей. У своїх переліках дванадцятьох Матей (10, 3) і Марко (3, 18) згадують саме його замість Юди. Тож на сьогодні за апостолом закріпилося подвійне ім’я Юда Тадей.

Передання розповідає, що його місійний шлях після П’ятдесятниці проліг через Галилею, Самарію, Ідумею, Аравію, Сирію, Месопотамію, Едесу. Є версія, що саме він приніс в останнє місто Нерукотворний образ Ісуса Христа, за посередництвом якого зцілився цар Авгар. Тож в іконографії, особливо його часто можна побачити із зображенням Спасителя. Інші його атрибути — палиця, спис, сувій, книга Євангелія, пальмова вітка як символ мучеництва.
Мученицьку смерть апостола Юди здебільшого пов’язують з Вірменією. Там його прив’язали до дерева і стріляли по ньому з луків, поки апостол не помер. Завдяки цьому Вірменська Церква має апостольське приємство. На місці страти апостола постав монастир св. Тадея, який сьогодні є на півночі Ірану. А його тіло перенесли до собору св. Петра в Римі, де святого вшановують як покровителя купців.

Щоправда, в наступних століттях пам’ять апостола Юди Тадея спрофанували. Поширювалися різні приватні об’явлення, в яких чи то він, чи сам Ісус Христос казали вшановувати його як “сильного помічника у безнадійних ситуаціях”. На основі цього вибудовувалися різні набоженства і практики, покликані за заступництвом апостола, чиє ім’я буцімто було скривджене і забуте через співзвучність зі зрадником, досягати певного ефекту в житті християн.
Вдаючись до них, вірні однак забувають справжню заслугу апостола Юди — новозавітне соборне послання. А воно, власне, скероване проти різних гностичних сект, які почали з’являтися після Вознесіння Ісуса Христа на небо, сіючи розбрат та бентежачи уми християн.
Облуду їхньої вдаваної побожності апостол Юда викриває без усяких прикрас: “Вони — підводні скелі на бенкетах ваших, які живляться безсоромно з вами й самих себе випасають; хмари безводні, вітрами гнані; дерева, що пізно восени безплідні, двічі померлі, вирвані з корінням; люті морські хвилі, що власним соромом шумують; зорі блукаючі, яким пречорна темрява збережена повіки” (Юд. 12-13).
Їхнім примарним ідеям Послання Юди протиставляє здорову віру у Пресвяту Трійцю і перспективу християнського покликання: “Ви ж, любі, що будуєтеся вашою найсвятішою вірою і молитесь у Святім Дусі, бережіть себе самих у любові Божій, очікуючи милости Господа нашого Ісуса Христа для вічного життя” (Юд. 20-21). Та нагадує про Того, Хто справді здатен допомогти у цьому: “Тому ж, хто може зберегти вас від занепаду й поставити перед славою своєю непорочними в радості, єдиному Богу, Спасу нашому, через Ісуса Христа, Господа нашого - слава, велич, сила і могутність перед усіма віками і нині й по всі віки! Амінь” (Юд. 24-25).
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##