Церковний календар, 8 березня. Григорій Палама, святий єретик

У візантійській традиції суботи та неділі є своєрідними острівками посеред Великого посту. У них послаблюються обмеження щодо їжі, не творять поклонів, звершується Євхаристія. А ще кожна з них має свою тему і деколи не одну. Формування літургійного року не відбувалося лінійно. На одні й ті самі дні накладалися різні приводи для святкування, а іноді новіші традиції витісняли давні.

Так джерела ІХ-Х ст. центральною темою другої неділі Великого посту визначають притчу про блудного сина. Культ Григорія Палами виник значно пізніше. Святий для Константинополя та єретик для Риму — так коротко можна охарактеризувати сприйняття Григорія Палами різними Церквами до ІІ Ватиканського Собору. Щойно після 1965 року почалося переосмислення значення його богослов’я як для Сходу, так і для Заходу.

Життя ж Григорія Палами припало між 1296 та 1359 роками. А свято на його честь встановили незадовго після його смерті. Походив він з Малої Азії. У цей час спиналася на ноги Османська імперія. Сім’ї Григорія довелось покинути батьківщину. Згодом вони оселилися в Константинополі, і батько хлопця отримав службу при дворі імператора Андроніка ІІ Палеолога. Після смерті батька сам імператор заопікувався Григорієм, допоміг йому у здобутті освіти.

Пройшовши перший рівень середньовічної освіти — тривіум (граматика, риторика, діалектика) та квадривіум (арифметика, геометрія, астрономія, музика), Григорій добре опанував філософію Аристотеля, однак на наступний рівень, де вивчали Платона, переходити відмовився. Якщо творчість першого античного мислителя він сприймав просто як вправу для розуму, то другого визнав відверто шкідливим для християнина.

Богослов’я на той час як у східній, так і в західній частині Римської імперії все більше замикалося у стінах університетів. Вивчення Святого Письма поєднувалося з античною філософією задля його тлумачення Причому, Схід віддавав перевагу Платонові, тоді як Захід — Аристотелю. У своєрідній опозиції до такого академічного богослов’я була течія ісихазму. Вона охоплювала монахів і мирян, які віддавалися постійному творення Ісусової молитви, через що намагалися осягнути участь у Божественному житті, просвічення надприродним світлом, мир, цілісність, зосередження на Бозі, теозис (обоження).

Практикою ісихазму захопився і Григорій Палама. Він вирушив на Афон, прийняв монаший постриг і подвизався у різних обителях цієї місцевості. Мав намір відвідати Святу Землю, але ситуація з османською експансією, яка все більше ускладнювалась, не дозволила цього зробити. Григорій осів в Солуні, де був рукоположений на пресвітера, заснував скит поблизу Верії. Ним він керував впродовж п’яти років, однак через набіги на ці землі сербів змушений був повернутися на Афон.

Тут Григорій самітницьке життя у будні дні поєднує зі священичим служінням у свята. Влада Афону наставляє його ігуменом монастиря Есфігмен, однак через спротив монахів його реформам його уряд не тривав довго. Повернувшись до скита св. Сави, Григорій не зміг довго насолоджуватися молитовним спогляданням, бо потрібно було давати відповіді на закиди, які ісихастам робив монах-грек з Калабрії (півд. Італія) Варлаам. Їхні практики він називав язичницькими.

Деякі претензії щодо вчення Варлаама виникли і в Григорія Палами. Варлаам прибув із Риму з метою укладення унії з Константинополем. На той час офіційною доктриною Римської Церкви було вчення, розроблене Томою Аквінським, в якому значна увага приділялася пізнанню Бога за посередництвом інтелекту. В опозиції до томізму стояв гуманізм, який схилявся більше до непізнаваності Бога, чим перейнявся й Варлаам.

Прибувши до Константинополя, він методами Аристотелевої логіки тлумачив твори Псевдо-Діонісія Ареопагіта, що викладав у імператорському університеті. Отримав підтримку імператора Андріана ІІІ. Непізнаваність Бога він вважав передумовою для об’єднання Церков: якщо про Бога нічого певного не можна сказати, то й відмінності у богослов’ї, які розділяють, не мають жодного значення.

Однак саме проти тверджень про непізнаваність Бога виступив Григорій Палама. Він розрізняє сутність та енергію. Сутність Бога справді неможливо пізнати, але пізнанню піддаються нетварні Божественні енергії (Таворське світло), через які Творець діє і об’являється у світі. Людина здатна приймати це світло і переображуватись у ньому, стаючи подібною до Бога. У цьому світлі вона передусім пізнає Ісуса Христа як Бога та людину.

Григорій критикує трактат Варлаама про Трійцю, пише “Тріади на захист святих ісихастів”. Варлаам же викликає Григорія на дебати до Константинополя.

Григорій Палама доволі добре аргументував вчення про Божественні енергії, не цураючись і філософських методів, однак вирішальна роль тут належала тому, хто головував в імперії. Коли це був Андріан ІІІ, перевага віддавалася Варлааму, а Григорія на певний час навіть відлучили від Церкви та ув’язнили. Андріану ІІІ протистояв Йоан Кантакузин. Він намагався захопити владу, і після смерті Андріана ІІІ йому це вдалося. Григорія Паламу було виправдано, його вчення визнано істинним, а Варлаам, зазнавши поразки, повернувся до Калабрії. Хоча дискусії ісихастів та варлаамітів все ще тривали.

1347 р. Григорій Палама був рукоположений на архиєпископа Солунського. 1351 р. на Влахернському Соборі його вчення офіційно визнано ортодоксальним та підкреслено важливість проведеного ним патристичного синтезу. Григорій Палама побудував своє богослов’я не на екстатичних особистих відчуттях, як закидали йому опоненти, а на вченні Отців Церкви, зібрав його, осмислив, систематизував та передав наступним поколінням християн.

Помер Григорій Палама 14 листопада 1359 року. На цей день у візантійській традиції припадає і його літургійне поминання. Через полеміку з варлаамітами Константинопольський Патріарх Філотей вже 1368 р. проголосив його святим, а 1376 р. для його почитання виділив другу неділю Великого посту, яка в календарі є наступною після неділі Торжества православ’я, чим символічно підкреслив істинність того, чому навчав Солунський святитель.

Римська ж Церква натомість дивилася на постать Григорія Палами крізь окуляри Варлаама Калабрійського. Західне богослов’я прийняло його звинувачення Григорія Палами у месаліанстві, яке задля особистого зв’язку з Богом відкидало Святі Таїнства та вдавалося до язичницьких практик. Рим на кілька століть проголосив його єретиком, що накидав і Східним Церквам, які прийняли з ним унію. Літургійне почитання Григорія Палами передувало їхньому поєднанню з Апостольським Престолом і було частиною їхньої традиції. Заборони на його почитання, прийняті на помісних соборах, часто спричинювали напруження серед вірних.

Після ІІ Ватиканського Собору ситуація змінилася. І Західна Церква, і Східні Церкви в єдності з нею визнали цінність вчення Григорія Палами про Божественні енергії, його орієнтацію на спадщину Святих Отців. 1984 р. Папа Йоан Павло ІІ на спільній зустрічі католиків та православних, доповідаючи про важливість творчої спадщини Григорія Палами для єдності християн, назвав його “святим Григорієм”. Відтоді щоразу частіше богослови вдаються до дослідження його доробку, а єрархи як Риму, так і Східних Католицьких Церков (наприклад, Патріарх Йосиф Сліпий в Українській Греко-Католицькій Церкві) закликають до відновлення літургійного почитання в них Григорія Палами.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.