Церковний календар, 8 травня. Преподобний Арсеній Великий

Арсеній Великий належить до найвідоміших Отців пустелі, котрі, починаючи з ІІІ ст., покидали суспільство, ішли на самоту, де боролися з гріховними помислами, намагаючись берегти чистоту серця та свободу від життєвих турбот, вправлялися у розрізненні духів, каялися в скрусі серця і сльозах, перебували у мовчанні.

Серед них виробилася особлива духовність, одним з плодів якої стали апофтегми — короткі вислови Отців або випадки з їхнього життя. Від VI ст. їх почали записувати, формуючи цілі антології. Апофтегми та інші, більші за обсягом, твори Отців пустелі, відзначаючись універсальністю духовного досвіду, вийшли далеко за межі монашого середовища і здобули популярність також серед мирян. А їхні знання про людину часто перегукуються із результатами сучасних психологічних досліджень.

Арсеній народився в середині IV ст. у Римі. Оскільки походив з християнської сім’ї, то в ній отримав основи виховання у вірі. Окрім того здобув хорошу освіту та прийняв дияконські свячення.

Освіченість юнака привернула увагу візантійського імператора Теодозія І Великого, і він найняв Арсенія навчати двох його синів Аркадія і Гонорія. “Від Риму ти засяяв як сонце велике і до царського граду дійшов ти, преблаженний, словами і ділами твоїми просвічуючи його, всяку темряву нерозуму відганяючи”, — так відобразився цей період життя Арсенія у кондаці на його честь.

Життя при імператорському дворі було сповнене вигод та пошани, однак Арсеній відчував певну пустку. Врешті він сів на корабель і поплив до Олександрії. Прибувши туди, Арсеній віддалився у Скитську пустелю, яка вже була знаним осередком подвижників. Канон Утрені допомагає вірним у цьому чітко побачити Божий провід: “Божественному повелінню владики підкорившись, Арсенію, славу царського багатства ти покинув як Мойсей-законодавець, утікаючи від людей, ти був співмешканцем ангелів, разом з ними радіючи”.

Спершу випробовував його покору та здатність до монашого життя преподобний Йоан Колов, на учнівство до котрого напросився Арсеній. Далі був монастир Ель-Барамос, який попри всі руйнування в ході історії таки зберігся до наших часів. Вправляючись тут у різних духовних практиках, Арсеній все одно відчував певне незадоволення і розчарування, поки не почув внутрішній голос: “Арсенію, втікай, мовчи, віднайди спокій”. Так почалося його затворницьке життя у мовчанні, молитві та фізичній праці. До братії він лише виходив на богослужіння. У такий спосіб преподобний намагався заспокоїти своє серце і ум та звільнити у них місце для Бога: “Утікаючи від турбот, Арсенію, як від джерела гріхів, ти безмовністю язик приборкав. Через те безтурботний ум ти у мовчанні зберіг, бувши Божественного Духа достохвальною оселею” (канон Утрені).

У той час монастир зазнавав набігів кочових племен берберів і бедуїнів. Коли внаслідок одного з них Ель-Барамос був цілковито спустошений, Арсеній переселився до Трої Вавилонської поблизу Олександрії, де продовжив пустельницьке життя. У тій місцевості він і помер близько 445 р.

Хоч св. Арсеній Великий залишив по собі багату творчу спадщину — коментар на Євангеліє від Луки, настанови про чернецтво та численні апофтегми, поміщені у різних збірках, його почитання було спершу локальним і не виходило за межі монашого середовища.

Починаючи з другої половини ХІ ст. він з’являється у літургійному календарі Константинополя під 8 травня, на яке також припадає пам’ять апостола і євангелиста Йоана Богослова, возведена в ранг литійного свята. Окремі тексти на честь св. Арсенія Великого у літургійних книгах доєднуються до служби св. Йоана Богослова, що для бдінних служб є рідкістю. Також з ХІ ст. походять згадки про мощі св. Арсенія у константинопольській церкві Богородиці Перівлепти.

Натомість іконографічні зображення св. Арсенія походять з ранішого періоду, а саме з Х ст. (Каппадокія). На них і на всіх наступних преподобний зображений в монашому одязі. Волосся на голові сиве, викладене в чітко виражені кучері. Схожої форми і довга сива борода — вона також зверху донизу вкрита крученими пасмами. В руках св. Арсеній тримає або книгу Євангелія, або хрест.

Через особливість подвигу св. Арсенія Великого, яка полягала у мовчанні, він став особливо шанованим для течії ісихастів, яка бере свій початок від ХІІІ ст. Вони перейняли його досвід, аби через тишу, самотність, зосередження впорядковувати свою зовнішню поведінку і внутрішній світ так, щоб у своєму серці зустріти Бога.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.