Церковний календар, 30 червня. Собор дванадцятьох апостолів
На початку своєї публічної діяльності Ісус Христос “призначив дванадцятьох, щоб були при ньому, та щоб їх посилати із проповіддю; і дав їм владу виганяти бісів” (Мр. 3, 14-15). Вони протягом наступних трьох років постійно перебували з Ним, слухали навчання, спостерігали чуда і самі вчилися нести Добру Новину людям.
Перелік дванадцятьох найближчих Христових учнів подають усі чотири євангелисти та Книга Діянь апостолів. Більшість імен у них збігається. Тому й не становить труднощів ідентифікація тих, котрі дещо відрізняються. А відмінності можуть бути викликані тим, що декому Ісус міг разом з покликанням дати нове ім’я, як-от Симонові-Петрові. Крім того одні автори могли подавати ім’я арамейською, а інші те саме грецькою.
Ісус “призначив дванадцятьох: Симона, якому дав ім’я Петро; Якова, сина Заведея, та Йоана, брата Якова, й дав їм ім’я Воанергес, у перекладі - сини грому; Андрія, Филипа, Вартоломея, Матея, Тому, Якова, сина Алфея, Тадея, Симона Кананія, та Юду Іскаріота, що його і зрадив” (Мр. 3, 16 - 19). Останній відпав через зраду, і на його місце обрали Матія (пор. Ді. 1, 26). Таким чином збереглося число дванадцять, яке у Старому Завіті означало повноту вибраного народу, який складався з дванадцяти колін Ізраїля.
Після Зіслання Святого Духа кожен з них, наповнений силою третьої Божої Особи, вирушив в землі інших народів проповідувати Євангеліє. Більшість з дванадцятьох закінчила життя мученицькою смертю.
З IV ст. в Константинополі відомо про церкву Святих Апостолів, другу за значенням після Святої Софії. Первісний її задум полягав у тому, щоб зібрати туди мощі всіх дванадцятьох. Однак вдалося це лише частково. Туди згодом поклали і тіло рівноапостольного Костянтина.
Церква віддавна вшановує апостолів як безпосередніх посланців Христа з Доброю Новиною. У візантійській традиції кожен четвер є присвячений їхньому вшануванню. Літургійні тексти і четверга, і Собору дванадцятьох апостолів, і днів пам’яті кожного з них зокрема подають Христових посланців як другі світила, що запалилися світлом від Світила першого, а відтак несуть його на спасіння іншим людям. Вони цим світлом розганяють темряву поганства, пристрастей, омани, гріхів, насаджують в серцях слухачів богорозуміння, зостаючись вірними Євангелію аж до смерті.
Крім взірця їхньої проповіді, богослужіння на честь апостолів часто звертаються до них як до заступників. Похвала і довірливе прохання переплетені у таких молитовних текстах, як хвалитна стихира на Утрені 30 червня: “Петре і Павле, працівники Слова, Андрію, Якове і Іване премудрі, Вартоломею і Пилипе, Томо і Матею, Симоне, Юдо, божественний Якове, всесвітніх дванадцять чесних учеників, що в світі проповідували Святу Тройцю, єством Бога вічного, Церкви воістину непорушні стіни, і непохитні стовпи, до Владики всіх моліться, щоб спастися нам”. Тут не тільки ще раз перераховуються дванадцять і один з первоверховних Павло, а й підкреслюється значення апостолів — розбудова спільноти християн та їхнє утвердження в Істині.
