Літургійний календар у більш-менш сучасному розумінні сформувався у Західній Церкві десь в період зрілого Середньовіччя. І подібно до Візантійського календаря, має рухомі та нерухомі свята. Літургійний рік починається з Адвенту, тобто з передріздвяного посту, і закінчується відповідно перед початком наступного Адвенту, тобто під кінець листопада або на початку грудня.
Літургійний календар у більш-менш сучасному розумінні сформувався у Західній Церкві десь в період зрілого Середньовіччя. І подібно до Візантійського календаря, має рухомі та нерухомі свята. Літургійний рік починається з Адвенту, тобто з передріздвяного посту, і закінчується відповідно перед початком наступного Адвенту, тобто під кінець листопада або на початку грудня.
Свята і урочистості латинського календаря найчастіше збігалися з візантійськими, крім деяких свят, притаманних кожній традиції. А до реформи календаря 1582 року навіть відмічалися у ті самі дні. Багато свят було взято з візантійської традиції, рідше візантійська традиція переймала римські свята, як, наприклад, Різдво Христове.
Дні календаря ділилися на «звичайні» (simplex) та «святкові» (duplex). Крім того, свята мали п’ять ступенів, в залежності від їхньої важливості і значення. Тенденція була такою, що з часом свят у календарі ставало все більше, бо нові додавалися, а старі залишалися, згідно з колишнім літургійним стереотипом: додавати до літургії можна, викидати з неї – ні. Якщо в Римському Бревіарії (Молитвослові), виданому 1568 року, було 149 свят, то вже в Бревіарії, виданому на початку ХХ століття, свят було 280 – це понад три четверті всіх днів календарного року.
Після ІІ Ватиканського Собору, що відбувся в 1962-1965 роках, серед багатьох змін і реформ, був реформований також літургійний календар Римо-Католицької Церкви. Інструкції, на яких пізніше базувалися реформи літургійного календаря, містяться в Конституції про Святу Літургію ІІ Ватиканського Собору «Sacrosanctum Concilium», 102-111.
Собор так говорить про реформу календаря: «Літургійний рік треба так переглянути, щоб, зберігаючи або відновлюючи традиційні звичаї та порядок літургійних циклів згідно з вимогами нашої доби, водночас зберегти за ними їхню природну здатність належно живити побожність вірних у святкування таїнств християнського Ізбавління, особливо в пасхальному таїнстві… Серця вірних треба насамперед привертати до Господських свят, що ними упродовж року святкуємо таїнства спасіння. А тому різдвяний і пасхальний цикли свят мають посідати відповідне для себе місце, переважаючи свята святих, щоб належним чином споминати весь цикл таїнств спасіння» (SC 107-108).
Щодо недільного дня, то Собор говорить наступне: «Отже неділя – це основний святковий день, а тому слід пропонувати побожним вірним і наполягати, щоб він був днем радості і відпочинку від праці. Вище за неї можна ставити лише справді важливіші святкування, адже неділя – то основа й осердя всього літургійного року» (SC 106).
Щодо спомину святих: «Для того щоб свята святих не переважали тих свят, які споминають самі таїнства спасіння, більшість із них треба залишити для святкування окремим Церквам, народам, чернечим спільнотам, а на всю Церкву поширювати лише ті, які споминають святих вселенського значення» (SC 111).
І врешті: «Свята Мати-Церква… щотижня споминає Воскресіння Господнє в день, який назвала «Днем Господнім», а раз на рік, у найвищому торжестві Пасхи, – відзначає його разом з його благодатними страстями. В річному циклі вона розгортає все таїнство Христа – від Воплочення й Різдва аж до Вознесіння, до дня П’ятидесятниці й до очікування блаженної надії та Господнього пришестя» (SC 102).
Коротко кажучи, у літургійному календарі центральним місцем є щорічне святкування Пасхи. Це не лише день Воскресіння, але це так зване Пасхальне Тридення (Triduum Paschale) або Святе Тридення (Triduum Sacrum), тобто Великий Четвер, Велика П’ятниця і Велика Субота, яка завершується Пасхальною Вігілією, тобто Службою Воскресіння Христового. Це Тридення – центр і пік літургійного року. Натомість, кожна неділя року – це ніби «мала Пасха».
1969 року на підставі рекомендацій ІІ Ватиканського Собору були опрацьовані «Загальні норми для літургійного року», а також «Загальний Римський Календар», які стали частиною Впровадження до нового Римського Месалу, виданого 1970 року. В Апостольському посланні, яке затверджувало ці «Загальні норми» та «Римський Календар», Папа Павло VI писав: «Реформа літургійного року і норми, які випливають з його віднови, мають на меті ніяку іншу ціль, крім долучення вірних за посередництвом більш ревної віри, надії та любові до цілої тайни Христової, що розкривається впродовж року… Не можна заперечувати, що на протягом віків число свят надмірно зросло. Тому… імена деяких святих були виключені з Загального Календаря…, що дозволило запровадити до нього імена деяких мучеників, які прославилися у тих країнах, куди проповідь Євангелія дійшла пізніше».
Дні в календарі діляться на п’ять основних типів: Урочистості, Свята, обов’язкові спомини, факультативні спомини, звичайні дні. Крім того, є ще літургійні періоди, як, наприклад, Страсний Тиждень, Пасхальний період або теж Звичайний період. До речі, якщо йдеться про Звичайний період, то він триває від Хрещення Господнього, тобто від першої неділі після Богоявлення до Попільної Середи, далі переривається з огляду на Великий пост і Пасхальний період, і продовжується від понеділку після Зіслання Святого Духа до початку Адвенту. Всього є 34 Неділі Звичайного періоду, перша – це власне Хрещення Господнє, а остання – Неділя Христа Царя, після якої ще триває 34-й Звичайний тиждень, яким і завершується літургійний рік і починається Адвент.
Хоча реформа значно спростила літургійний календар, все одно залишилися такі елементи, як «октави», чи то Різдва, чи то Пасхи, або Навечір’я (І Вечірня) деяких урочистостей. Крім того, реформа передбачила, що на місцевому рівні можуть бути свої урочистості, свята чи спомини, що і міститься у локальних Літургічних Календарях.
Якщо говорити про єрархію днів і періодів в літургійному календарі, то вона наступна (починаючи від найважливіших і вниз):
1) Урочистості (лат. Sollemnitas):
Пасхальне Тридення Страстей і Воскресіння Господнього;
Різдво Христове, Богоявлення, Вознесіння та Зіслання Святого Духа;
Неділі: Адвенту, Великого Посту, Пасхального Періоду; Попільна Середа;
Дні Великого (Страсного) Тижня, від понеділку до четверга, а також Дні Пасхального Тижня (октави);
Урочистості: Господські, потім Богородичні та святих, що мають загальноцерковне значення (наприклад, Петра і Павла);
Спомин Всіх померлих вірних;
Власні чи місцеві урочистості.
2) Свята (лат. Festum):
Господні Свята
Неділі Різдвяного періоду та неділі Звичайного періоду;
Свята Богородичні та святих;
Власні свята (наприклад, покровителя дієцезії, річниці посвячення храму, засновника Ордену і т. п.);
Дні в періоді Адвенту від 17 до 24 грудня; дні Різдвяного періоду (октава Різдва); дні Великого посту.
3) Спомини (лат. Memoria) та звичайні дні:
Спомини обов’язкові загальні; Спомини обов’язкові локальні;
Спомини довільні (факультативні);
Дні Адвенту до 16 грудня;
Дні Різдвяного періоду від 2 січня до суботи після Богоявлення;
Дні Пасхального періоду після Пасхальної Октави до суботи перед Зісланням Святого Духа включно;
Дні звичайні.
Варто теж сказати про деякі особливості святкування, які виникають з цієї єрархії днів літургійного календаря. Немає споминів, якщо вони припадають у неділю, урочистості та свята, а також у Попільну Середу, у Великий Тиждень чи в Пасхальний тиждень. Наприклад, якщо урочистість Благовіщення, яка випадає 25 березня, опиниться або у Великому Тижні, або – що буває рідко – у Пасхальному тижні, тоді вона переноситься на період після Пасхального тижня. Так буде, наприклад, 2018 року, коли Пасха припадає 1 квітня, відповідно 25 березня – це Пальмова (Вербна) неділя, початок Великого Тижня. А тому урочистість Благовіщення і переноситься аж після Пасхального тижня.
Взагалі, якщо на один і той же день припадає два або більше урочистостей, свят чи споминів, першість має те, що знаходиться вище в єрархії літургійних днів і лише воно згадується у цей день, решта або не відмічається цього року, або, як у випадку з Благовіщенням, тобто з важливішими урочистостями, переноситься на період, який поданий у таблиці під номером 3. На приклад, у звичайну неділю року можна святкувати лише Господні урочистості чи свята, або інші важливіші урочистості. Натомість в неділі Адвенту, Великого посту чи Пасхального періоду не святкуються жодні інші урочистості чи свята, навіть Господські.
До речі, якщо йдеться про Літургію годин, то є подібна єрархія днів. Якщо на якийсь день припадає урочистість, а наступного дня – також урочистість, то відповідно Вечірня першого дня служиться з тієї урочистості, яка вища рангом: або ІІ Вечірня, якщо урочистість першого дня стоїть вище, або І Вечірня завтрашнього дня, якщо урочистість того другого дня вища.