Церква у Славському: допомога була близько
Світлини Христини Лев
Церква Пресвятої Богородиці у Славському, збудована за проектом Василя Нагірного
Христина Лев, правнучка архітектора церкви Успіння Пресвятої Богородиці у Славському Василя Нагірного, разом зі сім’єю живе у США. Більше 20 років тому, за збігом обставин, Христина Лев зацікавилась історією своєї родини і з’ясувала, що серед предків було кілька будівничих українських церков.
Нині Христина Лев — засновниця та президентка Фонду збереження сакральної спадщини. Вона об’їздила сотні українських церков, а цього року на травень мала заплановану поїздку у Славське, аби відвідати ще один храм авторства прадіда, де, як вона знала, збереглися, зокрема, розписи Модеста Сосенка та Юліана Буцманюка. З інтер’єрами святині вони розминулися на кілька днів…
«Z» вдалося зустрітися і порозмовляти з Христиною Лев якраз після приїзду зі Славського, де вона провела кілька днів.
Про церкву у Славському, проектовану прадідом
Я — голова фонду, що допомагає зберігати українські церкви. Ми збираємо кошти в Америці на реставрацію храмів в Україні. Цього року в рамках роботи фонду ми організували екскурсію для американських дітей, які цікавляться українською сакральною архітектурою. Вони ходять у приватну школу, де навчається і мій син. І до мене звернулась адміністрація з проханням організувати спеціальний курс із заняттям раз на місяць, на якому діти би вивчали українську сакральну архітектуру: вони вчили теоретичну частину з жовтня, а у травні ми приїхали сюди. Їх шестеро, віком 16–19 років — четверо американців та двоє дітей з Китаю.
Наш приїзд до України був наперед спланований та передбачав кілька локацій: екскурсію Львовом, поїздку в село Вовків, де є збережена дерев’яна церква, і відпочинок у Славському, де планували побачити церкву мого прадіда Василя Нагірного. Я дуже хотіла, щоби діти її відвідали.
13 травня, ще до виїзду з США, мені скинули інформацію, що громада Славського хоче збити інтер’єр церкви. Ми знаємо, що там був Левинський, Сосенко, Буцманюк… Я тоді сказала: «Не переживайте, я їду. І якраз наш фонд дає ґранти, щоби проводити реставрацію. Ми хочемо допомогти». Я отримала інформацію про плани зруйнувати церкву, і тоді дуже швидко, за кілька днів — що вони це зробили…
Церква, збудована 1926 року в Богородчанах за проектом Євгена Нагірного
Ми, звісно, все ж поїхали і подивилися церкву. Вона дуже гарна. Але жодних інтер’єрів ми вже не побачили. Там були лише риштування для ремонту, а біля церкви — купа сміття з розписів.
У 2010-му та 2011 роках я зробила дві подорожі, під час яких фотографувала церкви. Але ніколи не була в Славському до цього року. Шкодую…
Про родину
Історія сім’ї відкрилася нам, коли Наталя Філевич, працівниця Львівської картинної галереї, у 1990 роках звернулася до своїх рідних в Америці, чи знають вони когось із родини Нагірних вбо Левів. Річ у тім, що до неї потрапив наш родинний архів. У 1980 роках, коли померла дружина Євгена Нагірного, з помешкання викидали все. Це побачив Борис Возницький, він фактично витягнув зі смітника цей архів і привіз у картинну галерею.
Церква, збудована 1926 року за проектом Євгена Нагірного у селі Берлин Бродівського району
І якраз так сталося, що її родина, яка мешкає в Америці, — близькі товариші моїх батьків. Це був 1995 рік. Я тоді працювала журналісткою в Києві, і батьки попросили, щоб я приїхала до Львова подивитися, що є. Це був величезний архів: оригінальні проекти вуйка мого батька Євгена Нагірного, роботи мого діда — філолога Василя Лева, дитячі знимки мого батька. У 1997 році батько приїхав до Львова і почав працювати з цим архівом разом із пані Наталею. У 2000 році ми видали книжку про історію родини Нагірних-Левів. У 2010 році я приїхала з сестрою на виставку Євгена Нагірного.
Сам факт, що в нашій родині були архітектори і вони збудували близько 400 церков, мене дуже зацікавив. Які то були цікаві люди, що так старалися відкрити український стиль церкви. Василь Нагірний також був громадським діячем, засновником багатьох організацій, видавав газету.
З того часу почала працювати над збором інформації і відкрила фундацію. Ми видали два альбоми церков Нагірних: 50 церков Василя Нагірного і 50 церков Євгена Нагірного. Перший вийшов друком у 2013-му, а другий — у 2015 році. Я мала дуже добру нагоду їздити Львівщиною, Івано-Франківщиною та Тернопіллям і оглядати церкви Нагірних.
Про фонд
Я — журналіст і фотограф. Під час однієї поїздки побачила, що багато дерев’яних церков зараз покриті пластиком. Мене це шокувало. Я дуже переживала, бо дерево не може дихати за пластиком. І то, напевно, було в 2011 році, коли я приїхала додому і вирішила зробити щось, аби допомогти з реставрацією. Зареєструвала фонд і отримала безподатковий статус від американського уряду.
Перша наша допомога була церкві 1670 року в Старому Яжеві на Львівщині. Це якраз була церква мого прадіда Лева. Громада звернулася до нас, і ми надали ґрант на реставрацію гонту.
Церква, збудована за проектом Євгена Нагірного у 1931 році в селі Ріпне Рожнятівського району
У 2017 році ми допомогли з впорядкуванням колишніх кладовища та дзвіниці у невеликому покинутому бойківському селі Смільниця, що на кордоні Польщі й України. Коли Радянський Союз змінив кордон, людей, які там жили, переселили. На рештки покинутої церкви та цвинтаря випадково натрапили українські прикордонники.
Зараз ми підтримуємо реставрацію дерев’яної церкви у селі Вовків, де роблять водовідведення та міняють ґонт. Церква з 1702 року, тож нині потребує цих робіт.
Коли до нас звертається громада чи отець, ми дивимося, чи можемо їх підтримати. Намагаємося передусім допомагати фаховій реставрації — такій, яка поверне церкву до автентичного стану.
Українські церкви справді унікальні. Вони мають дуже багаті розписи. Їхні творці хотіли дати пошану Богові та святим, але це робили природно. На Заході немає ікон та іконостасу, тому це викликає особливе зацікавлення, зокрема в американських студентів.
Це наша спільна історія, і треба людям нагадувати, що вона важлива.
Наприкінці червня я приїду ще раз — буду шукати нові проекти до співпраці.
Церква у селі Тарасівка на Пустомитівщині. Збудована у 1931 році за проектом Євгена Нагірного
Підготувала Мирослава Іваник
