«Через моспатріархат кремль десятиліттями створював передумови для поглинання України» – професор Олександр Саган

Сергій Лемеха

Навіть створення справді національної Православної Церкви України не допомогло суттєво змінити ситуацію. Й лише внаслідок широкомасштабного вторгнення зс рф та відкритої підтримки путіна у війні проти нас, позиції російської церкви в українському суспільстві помітно похитнулися. Про роль російської церкви у «спеціальній військовій операції» путіна, її експансію на Захід, та як нам реагувати на антиукраїнську діяльність упц мп, говоримо у другій частині інтерв’ю зі знаним українським релігієзнавцем, завідувачем відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, доктором філософських наук, професором Олександром Саганом (першу частину інтерв’ю читати тут).

— Нині кремлівська верхівка заявляє, що Православна Церква України «неправильна», що українців потрібно «рятувати» від «єресі» силою зброї. Зрозуміло, що в дійсності справа не в питаннях віри, а в тому, що путін запрагнув перетворити свою імперську війну на релігійну, аби вмотивувати чим більше росіян взятися за зброю. Та все ж отримання Томосу в 2018 році й створення ПЦУ в очах росіян таки виглядає реальним приводом до війни. Як Ви вважаєте, чи не запізно ми вибороли свою незалежну церкву? Чи був у нас шанс мирно «розвестися» із московським патріархатом?

— Один шанс був, але 30 років тому. Ще на початках незалежності ми могла б практично безконфліктно для України вийти із юрисдикції московського патріархату — виконавши канонічні вимоги, а саме — 34 апостольське правило («Єпископам усякого народу належить знати першого у них, і визнавати його як главу, і нічого, що перевищує їхню владу, не чинити без погодження з ним»). Але щоб виконати його і здобути незалежність, була потрібна внутрішня єдність Церкви. Та так не сталося. Спочатку на Соборі упц мп, що відбувся 1-3 листопада 1990 року, практично всі єпископи, включаючи нинішнього предстоятеля упц мп Онуфрія, проголосували за автокефалію цієї Церкви (згодом, під впливом певних політичних обставин, деякі із них відмовилися від своїх підписів). Проте була зроблена стратегічна помилка. Прохання про автокефалію направили в московський патріархат (де воно «розглядається» й донині), а не Церкві-матері — Константинопольській ПЦ.

Не сприяла ідеї автокефалії і позиція тодішнього вищого керівництва України (повна байдужість, відпускання ситуації на самоплив). Слабкість позицій СБУ та інертність влади призвели до того, що фсб та інші спецслужби росії у той час зуміли взяти під свій контроль процеси, що відбувалися у православ’ї на теренах України. А в часи правління Леоніда Кучми взагалі ставку було зроблено на розбудову упц мп — з неї планували зробити Помісну Церкву. Тому, наприклад, пріоритет у поверненні культових приміщень надавався саме упц мп — фактично її штучно розбудували навіть у тих регіонах, де її позиції у 90-х роках минулого століття були незначними. Через що нині маємо чимало дошкульних проблем.

— Тобто на початках нашої державної Незалежності був момент, коли й церква мала певну незалежність, але шанс її зберегти ми проґавили?

— Так, на початку 90-х років ХХ століття ми мали невелике «вікно можливостей». Але московська влада дуже швидко оговталася. упц мп була поставлена під жорсткий контроль москви. Насправді ця церква ніколи не була і не є самостійною структурою — це складова московського патріархату, яка у грудні 2017 року (із прийняттям нового статуту рпц) фактично втратила навіть ті формальні елементи «самостійності і незалежності», які до цього були. Відтак із цього часу цю структуру доцільніше і правильніше називати мпву (московський патріархат в Україні), а не упц мп.

Так, факти анексування цілих єпархій (перехід їх у пряме підпорядкування патріархові кіріллу) красномовно засвідчують — митрополит у Києві Онуфрій не має жодних важелів на виправлення ситуації, а тому не може навіть вербально означити проблему. До речі, Собор, скликаний 27 травня 2022 року, відбувся із порушенням статуту Церкви і за своєю суттю є лише бутафорією. Його єдине призначення — зупинення переходів громад із упц мп до ПЦУ.

— Чисто російський підхід — можна сфальшувати будь що, аби тільки лишитися при владі!

­ Подібні речі в упц мп відбувалися не раз. Щоби зберегти вплив на українську паству російська церква, в особі упц мп, вдається до різноманітних маніпуляцій. Нагадаю ось такий характерний приклад: до грудня 2007 року церква мала офіційну назву упц московського патріархату. Поштовхом до зміни назви стала робота російських соціологів, які у квітні-травні 2007 року робили опитування населення у 5 регіонах (південь, північ, захід, схід, центр) з метою виявлення рівня підтримки упц мп. Тоді було з’ясовано, що рівень підтримки значно збільшується, якщо Церква не ідентифікується як московський патріархат. Відтак були внесені зміни до Статуту, які, до речі, були розкритиковані вже наступного року на архієрейському соборі московського патріархату. Тобто 15 років церква мала в офіційній назві означення «Московський патріархат», і нікого то не ображало. Навіть була якась бравада, мовляв, ми — «канонічєскіє». А тепер цей додаток сприймається мало не як порушення православних канонів, хоча насправді відсутність цього додатку у назві є порушенням канонів. Бо ця церква немає жодного статусу, який означений канонами. Їх лише два: автономія або автокефалія. Ніяких «самостійних» і «незалежних» статусів у канонах немає — це видумка московських «каноністів». А тому упц мп має вказувати свою юрисдикційну належність до московського патріархату.

— Раніше Ви згадали про проєкт рпц «Катехон» (детальніше читати тут) як інструмент експансії рф в Європу. Україні в ньому теж знайшлося місце? Чи нам «достатньо» самої лиш «спеціальної військової операції»?

— У реалізації проєкту «Катехон» увагу приділено не стільки Україні, як українцям.

Поясню суть справи: нині для росії реалізація проєкту «Катехон» спрощується, оскільки вона отримує значне кадрове поповнення з України. Адже упц мп активно втягнута у закордонну діяльність московської патріархії, і нині, у зв’язку з переходами громад упц мп у ПЦУ (митрополита Епіфанія), вивільняється велика кількість кліру, тобто людей які в силу свого виховання чи меркантильних інтересів (отримування прямих «стипендій» від олігархів, які матеріально підтримують упц мп), не переходять до ПЦУ разом зі своїми вірянами. Цих кліриків росіяни перенацілюють на ґрунтовну роботу з біженцями із України в Європі, насамперед з тими, хто не приймає і не сприймає кліриків-росіян.

Проте чи тільки «справами божими» зайняті такі отці? На це запитання є відповідь.

Нещодавно Світовий Конгрес Українців, Європейський конгрес українців та пересічні діаспоряни в різних країнах зробили низку заяв про те, що православні клірики займаються «збором персональних даних, агентурною роботою, прямою вербовкою». Україномовні клірики, які знають і можуть маніпулювати контекстом українських подій, є дуже ефективними для московських спецслужб. Таким чином у межах проєкту «Катехон» фактично триває подальше формування російської агентурної мережі у країнах ЄС.

— росія та її церква застосовують проти України доволі несподівані пропагандистські меседжі. Приміром, звинувачення у сатанізмі та інших єресях. Наскільки ефективно це спрацьовує у ХХІ сторіччі?

— На жаль, тривалий час значна частина українських вірян сприймала все, що проголошувалося упц мп за чисту монету. Однак попри всі маніпуляції московського патріархату, його прихильників в Україні меншає з кожним днем. Як засвідчує статистика, через пів року після широкомасштабної війни більш як 50 відсотків наших громадян переконані, що упц мп становить загрозу для нашої країни. Це й не дивно, адже нині українськими правоохоронцями зафіксовано десятки випадків прямої участі кліриків цієї церкви у воєнній агресії зс рф. Крім того, дійсно глибоко віруючих людей від упц мп і рпц відвертають їхні єретичні висловлювання і вчення.

Раніше я вже згадував про найсвіжішу єресь від патріарха кірілла — «про викупну жертву», тобто про «прощення гріхів» за участь у війні проти України. Нагадаю про ще одну дуже популярну в упц мп теорію — православну єресь «царєбожія», себто обожнення російського царя Миколи ІІ (який на час смерті відрікся від престолу, а тому не міг бути канонізований як цар) та нав’язування українцям провини за смерть царської родини.

Через упц мп також поширюються добре нам відомі наративи російської пропаганди, висловлювані буквально цитатами з найодіозніших виступів путіна.

Йдеться насамперед про багаторічне і цілеспрямоване прагнення нав’язати українцям думку, що Голодомор 1933 року — це не геноцид і злочин російської держави, а розплата за гріхи (зокрема, за вбивство царя). Вислів митрополита Онуфрія «катюзі по заслузі» (щодо Голодомору) — свідчення не лише про його сприйняття цієї події, але й контекст, у якому подає Голодомор уся упц мп у своїй діяльності (проповіді, спілкування тощо).

Дуже велика «заслуга» упц мп у формуванні в Україні громадської думки, що війна росії проти України, яка розпочалася у 2014 році, є «братовбивчою війною». Цей меседж є фактично основним і донині. Нагадаю, зокрема, про факти відмов у похованні українських воїнів (які трапляються й у 2022 році), про відмову керівництва упц мп вшанувати героїв України у Верховній Раді України або відмову засудити діяльність отців-колаборантів тощо.

Наголошу — від 2014 року всі подібні публічні й не публічні вчинки кліру упц мп обґрунтовуються саме контекстом «братовбивчої війни».

— Наявність канонічної Православної Церкви України та величезний шлейф антиукраїнських вчинків упц мп роблять цілком логічним запитання: чи не час Україні та українцям попрощатися із російською церквою?

— Я не прихильник радикальних способів вирішення питань, що стосуються свободи совісті. Борючись із «русскім міром» ми не повинні уподібнюватися йому. Проте тут маємо особливий випадок. Держава повинна реагувати і ця реакція має бути жорсткою, але в межах чинного законодавства. А згідно з останнім, ця церква не є юридичною особою. Тому відповідальність має бути адресною.

Ми також повинні розуміти, що люди, які виховані цією церквою, живуть у своєрідній інформаційно-емоційній бульбашці, створеній моспатріархією. І таких людей достатньо багато. Ми повинні витягувати їх із цієї паралельної реальності — давати їм об’єктивну інформацію щодо реальної діяльності упц мп та її ролі в розпалюванні війни.

Шлях прямої законодавчої заборони упц мп, на мій погляд, може бути ефективним лише після потужної роз’яснювальної роботи і реального покарання сотень кліриків-колаборантів із упц мп, які зрадили країну. Відповідний закон слід ухвалювати лише за умов наявності реальних механізмів забезпечення його реалізації та врахування можливого саботажу його виконання з боку чиновників різних рівнів, які є симпатиками цієї церкви.

З іншого боку, законодавча заборона упц мп надасть війні росії проти України нових важливих сенсів. До сумнівної боротьби із «західними сатаністами» буде додана дієва і зрозуміла всім теза про «боротьбу за віру православну», яка зазнає гонінь тощо. Також слід врахувати, що пряма заборона діяльності упц мп призведе до активізації маргіналів і опозиційної діяльності кліриків.

— Про яку часову перспективу розв’язання проблеми російської церкви в Україні може йтися?

— У найближчій перспективі, на мою думку, упц мп в Україні не зникне. Зокрема через те, що тут ще достатньо багато її прихильників. Проте вона має повністю відповідати своїй назві — стати єпархією чи митрополією у складі московського патріархату із чітким розумінням (і контролем) неможливості виконувати будь-які інші функції, окрім релігійних. Бо станом на сьогодні це швидше політична організація із виразними релігійними особливостями, аніж релігійна організація.

— У жовтні-листопаді градус громадського дискурсу щодо діяльності упц мп підігріли декілька доволі зухвалих антиукраїнських акцій, вчинених кліриками упц мп. Вони набули широкого інформаційного розголосу (дуже схожого на ІПСО противника), внаслідок чого громадськість почала вимагати від влади швидких і рішучих дій щодо упц мп. Проте очевидно, що до цієї проблеми слід ставитися з холодною головою, без зайвих емоцій. Якою, на Вашу думку, має бути прагматична дорожня карта дій української держави стосовно упц мп?

— Дійсно, відверто проросійські дії представників упц мп, вчинені останніми тижнями й широко висвітлювані в інформаційному просторі України, більше скидаються на свідому провокацію, аніж на механічні «проколи» пересічних кліриків. Слід сподіватися, що правоохоронці встановлять істину й достеменно дослідять навіщо представники упц мп збурюють суспільство.

На мою думку, в нинішніх умовах війни дії будь якої людини — чи то цілком світської, чи духовної, якщо вони шкодять інтересам держави Україна, не слід залишати без належної правової оцінки та відповідної законної кваліфікації та реакції.

Я б запропонував для влади наступний алгоритм дій, цілком законний і цивілізований:

— Широко висвітлювати у ЗМІ і давати належну оцінку всім фактам колабораціонізму кліриків упц мп, особливо на окупованих територіях.

— Виконати вже діючий закон про внесення змін до статутів релігійних організацій і домогтися внесення змін у ці документи. Це стане доказом для багатьох представників громад щодо належності цієї структури саме до моспатріархії. Нині багато чиновників введені в оману тим, що нібито заблоковано дію Закону України «Про внесення зміни до ст.12 ЗУ „Про свободу совісті та релігійні організації“ щодо назви релігійних організацій (об’єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої розташований за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України»). Проте Київський окружний апеляційний суд призупинив дію закону «для забезпечення позову» лише щодо 266 об’єктів. У всіх інших (а це понад 12 тис.) статус юридичної особи фактично втрачений (через недійсний статут) ще із жовтня 2019 року.

— Негайно розірвати всі договори, які укладені державними та комунальними підприємствами із упц мп на підставі того, що їх статути є не чинними. Йдеться не лише про користування нерухомістю, але й про інші форми співпраці.

— Зупинити всю комерційну діяльність юридичних осіб, у яких не дійсні статути.

— На час воєнного стану визнати право територіальних громад чи військових адміністрацій ухвалювати рішення (яке, до речі, повністю відповідає чинному законодавству) забороняти чи обмежувати діяльність упц мп на їхній території.

— Назавжди позбавитися ситуації, коли священники мають якісь преференції у своїй адміністративній чи кримінальній відповідальності перед нормами чинного законодавства.

— Позбавити можливості офіційно і не офіційно вивозити кошти з України в російські центри, які виготовляють продукцію для церковних потреб (подібна продукція продається і в інших країнах).

— Ухвалити закон, що забороняє будь-яку форму прямого підпорядкування (ставропігія) українських монастирів чи окремих громад закордонному центру, які розташовані на території держави-агресора.

— Провести контррозвідувальну роботу і унеможливити будь-яку роботу спецслужб росії чи інших держав щодо впливу на релігійну ситуацію в Україні.

— Перевірити джерела фінансування упц мп, а також тих кліриків, які залишилися без своїх громад, та дослідити питання законності такого фінансування. Адже деякі «бізнесмени-благодійники» уже визнані російськими агентами (як це сталося із А.Деркачем), деякі ще у процесі цього визнання. Такий стан справ дозволяє говорити навіть про певну «олігархізацію» цієї церкви.

Чинне законодавство України є достатнім для протидії політизації чи антиукраїнської діяльності упц мп або будь-якої іншої релігійної інституції. І ми сподіваємося, що на фоні всіх тих нинішніх жертв й руйнувань, які зазнала Україна, у керівництва держави вистачить політичної волі для приведення діяльності релігійних організацій та біляцерковних структур до вимог діючого законодавства.