Черниці "у миру"
У 1867 р. ліквідували автономію Польського королівства в складі Російської імперії. Царський уряд здійснював репресії щодо Римо-Католицької Церкви, закрив Вищі духовні семінарії, провів майже повну ліквідацію монастирів та обмежив новіціат (перший етап формації послушників і послушниць у Католицькій Церкві). Водночас у другій половині XІX ст. Католицька Церква переживала період відновлення. Папа Пій IX готувався проголосити догмат про непорочне зачаття Діви Марії в надії надихнути відродження побожності в світі, який дедалі більше секуляризувався.
Надзвичайно важливим кроком у цей час стало створення польським священиком-капуцином блаж. Гоноратом Козьмінським (1829-1916) так званих безгабітових конґреґацій черниць.
Монастир капуцинів у Варшаві, в якому перебував о. Гонорат, закрили, а ченців перевезли до Закрочим’я над Віслою. Під час перебування у вигнанні священик утвердився у переконанні, що чернече життя є справою Бога, та винайшов його нову модель на заміну традиційному. Сестри-монахині жили в подібних, як всі, суспільних умовах і не носили габітів (чернече вбрання, звідти їхня популярна назва — «безгабітові»), тобто не мали зовнішніх ознак, але давали чернечі обітниці.
В основі нового виду чернецтва було покладено приклад Ісуса, який впродовж довгих років вів у Назареті невідоме нікому життя як син тесляра та Марії, яка жила простим життям, приховуючи свою богообраність. О. Гонорат, звертаючись до сестер, підкреслював: «Вашим монастирем нехай будуть Пресвяті Серця Ісуса і Марії; келією – зосередженість і внутрішня тиша; ґратами, що охороняють від світу, – омертвлення та дух самопожертвування; оздобою – чернечі чесноти; а усім багатством – сам Бог».
Основу прихованого виду чернецтва становило ІІІ Правило св. Франциска Асизького. Власне Франциск Асизький був тим, хто свого часу реформував латинське чернецтво, вийшовши поза мури монастирів у світ для проповіді. То ж прихована форма чернечого життя – це нова форма розвитку францисканської духовності. Примітним є також елемент культу Пресвятого Серця, який виник у XVII ст. як реакція на абстрактне розуміння віри і підкреслення людяності Христа, а розвинувся під час переслідувань Церкви і заборони чернечих орденів Французькою революцією.
Гонорат Козьмінський як відомий проповідник і сповідник, до якого за духовної порадою прибували також з Литви і України, особливо закликав до нового шляху вчителів. Вони мали діяти в освітньому середовищі, впливаючи на молодь і родини, зокрема бідних і знехтуваних, й тим самим відбудовувати суспільство у християнському дусі.
Серед найвідоміших чернечих спільнот (всього о. Гонорат ініціював 23 спільноти, з яких до сьогодні діє 16) є Конґреґація Дочок найчистішого серця Пресвятої Діви Марії (популярна назва — «серціанки»). ЇЇ співзаснувала 1885 р. мати Паула Малецька. Апостольська Столиця затвердила Конґрегацію в 1930 р. декретом Папи Пія Х.
Спершу її апостольська діяльність була зосереджувалася на території Російської імперії, аж до Сибіру, а потім — у Польщі. Сестри працювали з дітьми і молоддю, зокрема в школах, засновували сирітські доми та кравецькі заклади. Під час Другої світової війни під їхньою опікою перебувало понад 3 тисячі осіб. У центрі діяльності серціанок була віра, що сучасний їм час є ерою серця Марії та його великого культу, а світ переміниться з допомогою молоді, яка житиме Богом.
Другу найвідомішу Конґреґацію прихованих черниць – Малих сестер непорочного серця Марії (популярна назва — «гоноратки»), співзаснувала 1888 р. Анєля Ружа Ґодецька, вчителька, яка працювала в Росії. Вона розпочала працю серед робітниць фабрик — найбільш незахищеної групи тодішнього суспільства. Промислова революція другої половини XІX ст. спричинила раптовий зріст серед міського населення кількості тих, хто працював на фабриках та інших подібних установах. Працівники повністю залежали від власника, який часто нестерпно експлуатував їх. Крім чоловіків, працювали також жінки і діти. Особливо важким було становище молодих дівчат.
Спосіб благовіщення через вихід до людей, перебування з ними в різних закладах праці і співпереживання з ними виявився діяльним способом євангелізації, своєрідним «Євангелієм праці». У його підвалин лежало переконання, що чернече життя має проникати скрізь у суспільство — й тільки тоді воно (суспільство) зможе змінитися. Засновниця твердила, що «сестра повинна бути, наче промінь сонця, однаковий для всіх, який світить там, куди потрапляє, освітлюючи і зігріваючи лише самою своєю присутністю, завжди з’єднаний із Сонцем – Христом».
Ці конгрегації добре привились в сьогоденній Україні, cкладна соціальна ситуація якої виявилась великим полем для благодійної і виховної праці, а сестри перейняли на себе завдання виховання молоді і ведення будинків для дітей-сиріт сімейного типу.
У світі існують також інші безгабітові чернечі спільноти, зокрема конґреґація святого Домініка — «Місії Матері Божої Марії» з Гранади в Іспанії, сестри якої працюють з дітьми-сиротами і молоддю в Києві і Коломиї. Розвинулась також більш радикальна форма прихованого богопосвяченого життя – так звані світські інститути, члени яких дають чернечі обітниці, живуть самотньо або невеличкими спільнотами і працюють як звичайні миряни.
Світлини зі сайту польських сестер серцанок
