Історія та перспективи розвитку сакральної спадщини українських Карпат: в Івано-Франківську пройшов міжнародний форум

Розпочався захід з благословення від архиєпископа Коломийського і Косівського ПЦУ Юліана та єпископа-помічника Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ Миколи Семенишина.

Опісля, одна за одною відбувалися тематичні панельні дискусії з доповіддями науковців, громадських діячів, мистецтвознавців та представників духовенства різних конфесій.

Теми панельних дискусій стосувалися сакральних традицій та архітектури Карпатського регіону, еволюції сакрального мистецтва та народної творчості. І оскільки регіон представлений трьома головними етносами – гуцулами, бойками та лемками, то саме про них ішла мова.

Як наголошувала більшість доповідачів, гуцули – це той етнос, який заявляє про себе чи не найгучніше і чи не найкраще зберігає усі свої традиції – сакральні і культурно-мистецькі. Присутній на форумі отець Іван Рибарук з Криворівні на Верховинщині - достатній доказ цьому, оскільки і самого отця, і його парафію знають далеко за межами України.

"Я приїхав з села, яке вже давно отримало назву – Українські Атени. Потім Криворівня отримала назву – Літня культурна столиця України, а тепер у зв’язку з подіями минулих років, коли до нас приїздило понад п’ять тисяч людей на Коляду, ми стали такою собі різдвяною, колядницькою столицею, що відображено на спеціальному меморіальному знаку. Хотілося б, щоб кожне село Гуцульщини стало таким, як Криворівня, стало столицею", — сказав отець Іван.

За його словами, люди їдуть і повинні їхати до Криворівні, яка налічує всього півтори тисячі населення, на Різдво і Коляду, бо сьогодні євроатлантична цивілізація є домінуючою в світі, а центр Європи є в закарпатській Гуцульщині, центр Гуцульщини на Верховинщині, а центр Верховинщини – Криворівня і її церква.

"А цінність гуцульської коляди в тому, що ми не граємо ролей, - наголошує отець Рибарук. – Ми такі є. Гуцул вбраний на Коляді в те, в чому ходить на свята. Той одяг, бартка, шапка, трембіта тощо все є у всіх вдома. Це ті сакральні речі, які живуть у нас і це те, що ми показуємо. Але в Коляді головне не колядники, а Христос. Колядники – апостоли, які про нього свідчать. А ми всі маємо стати апостолами. Тому на Святий вечір колядуймо вдома, а на Різдво приїжджаємо до Криворівні".

Про найбільші сакральні святині Бойківщини розповів на форумі ще один священик ПЦУ отець Роман Винник, декан Долинський, який зупинив свою увагу на Лаврівському василіанському монастирі св. Онуфрія на Львівщині, Гошівському василіанському монастирі на Івано-Франківщині, Миколаївському Мукачівському жіночому монастирі. Найцікавіше, зі слів отця Романа, є те, що знаменитий Манявський скит теж зараховують до бойківських святинь.

"Бойківські храми славляться своєю архітектурою, — підкреслює священик. – Вона особлива, дерев’яна, під гонтою і відома на увесь світ. А щодо різдвяних традицій, то від гуцульських і лемківських бойківські відрізняються, перш за все тим, що більший акцент є саме на жінці, господині в родині. Лише у бойків є багато ритуалів, де провідну роль виконувала саме вона".

Історик Михайло Мельникович додав у своїй доповіді, що зміг віднайти і дослідити цікаві бойківські сакральні споруди, церкви не лише на території України, але і сусідньої Польщі.

Як зазначив у своєму виступі на форумі дослідник Лемківщини професор історик Ігор Любчик, представники цього етносу перебували в достатньо непростих умовах, оскільки живуть в пограниччі трьох держав – України, Словаччини, Польщі. Це особливо впливало на ідентифікаційні процеси лемків. І найбільшим викликом для них стала міжвоєнна доба в ХХ столітті. Після війни їх багато депортовували з рідних земель. Але лемки вистояли і зберегли, насамперед, свою ідентичність попри політику тих чи інших держав.

А вже сучасний сакральний релігійний центр, який об’єднує представників різних етносів і який продовжує розбудовуватися на Івано-Франківщині в рідному селі блаженного мученика УГКЦ Симеона Лукача, представили священики отець Володимир Лукашевський і отець Юрій Сидір. Відпустовий центр бл. Симеона Лукача відносно молодий, бо освячений шість років тому. Але, як кажуть, лише в цьому році його відвідало до 50 тисяч паломників не лише з України, а й з-за кордону.

"Це місце, яке буде відображати для майбутніх поколінь нашу культуру, нашу епоху, чим ми сучасні люди жили, - наголошує отець Володимир Лукашевський. – Місія та цінності нашого Відпустового центру, найперше, є поширення духовної спадщини блаженного Симеона Лукача та вшанування українських новомучеників ХХ століття, які постраждали від тих самих ворогів, від яких страждаємо зараз ми. Також це відновлення особистої віри через молитву і Святі Таїнства".

Автор проекту центру Юрій Ковальчук розповів про план побудови нового великого храму в Старуні і інфраструктури на його території.

Окрім доповідей і панельних дискусій на форумі можна було долучитися до цікавих майстер-класів, які провели відомі митці. Майстер-клас з іконопису - художник Лев Скоп, гончарства – Василь Ігошин. Лев Скоп дав завдання зобразити на справжній старовинній дошці з демонтованої покрівлі церкви в селі Ясіня своє бачення ангела, використовуючи стару якісну технологію – так звані, пігменти і акрилову емульсію – матеріали з якими працює сам майстер.

Закордонним гостем заходу став мер угорського міста Загонь Ласло Гельмечі, який розповів про особливості культурного і туристичного розвитку міста і запросив до співпраці колег з України.