Різдвяні історії домініканського конвенту в Підкамені

Ігор Букало

«І Слово стало тілом, і оселилося між нами» (Йн 1, 14)

Свою історію Підкамінський монастир виводить з середини ХV ст., коли за фундацією власника містечка Петра Цебровського сюди вперше прийшли ченці та розпочали служіння при місцевій католицькій парафії. На початку 1600-х рр. у містечку фундовано монастир, що офіційно затвердили на капітулі у 1617 р. З того часу святе місце гори «Рожаниці» стало чи не основним в регіоні марійним центром для християн західного обряду. Папські булли започатковували у Підкамені проведення щорічних відпустів, а Підкамінська ікона Богородиці, відома в окрузі своїми чудами, все більше підсилювала духовний потенціал цього святого місця. А її коронація у 1727 р. сприяла утворенню одного з найбільших паломницьких центрів Речі Посполитої.

В період Габсбургів Підкамінський монастир значно зменшився та підлягав закриттю, натомість стараннями місцевих монахів та пріора остаточно скасованим таки не був. Відновлення потуги релігійного центру припадає на міжвоєнний період, коли конвент повноцінно функціонував, а так звана «Друга коронація» 1927 р. стала маркером поновлення паломницького центру. Без перебільшення, непоправних руйнувань зазнали монастирські приміщення після ліквідації конвенту зі встановленням радянської адміністрації, а чернече життя на горі «Рожаниці» було відновлене лише у 1997 р. стараннями монахів-студитів з Унівської лаври.

Від заснування Ордену Проповідників бере свій початок і так звана домініканська Літургія (Sacrum Secretum), що у деяких моментах відрізнялася від загальноприйнятої латинської Меси. Домініканський літургійний обряд зумовлений утворенням жебруючого Ордену, послідовники якого вийшли за межі монастирів і мандрували з проповіддю Слова Божого. Відомо, що Тридентський Собор 1545–1563 рр. уніфікував тогочасні різні форми Літургій. Проте залишилися незмінними Літургії чернечих орденів, що існували понад 200 років. Таким чином, вдалося зберегти і Месу домініканців.

Сьогодні, під час різдвяного циклу, актуальним є питання Різдва у домініканській літургійній традиції та його святкування у Підкамінському конвенті. У працях, присвячених домініканській літургії зустрічаємо невеликі зауваги до різдвяної Меси: «Проповідницький орден зберіг пару секвенцій, які були частково втрачені в римському обряді; це переважно шедеври григоріанської музики, наприклад, незрівнянна секвенція третьої Різдвяної Меси «Laetabundus»». Цікаво, що домініканській Літургії притаманні багаті барокові співи не тільки у різдвяний час, проте вказана секвенція справді звучить захоплююче.

Що ж стосується святкування Різдва у Підкамінському конвенті, то слід зауважити, що свята гора «Рожаниця» найперше була місцем культу Богородиці. Основний монастирський храм був посвячений на честь Внебовзяття Діви Марії. Підсилювала такий образ монастиря уже згадувана чудотворна ікона Богородиці та Її Стопа. У 1719 р. в конвенті встановили коринфську колону з фігурою Богородиці Непорочного Зачаття. Пошанування Діви Марії супроводжувалося відпустами в Богородичні свята. Натомість шанування Господських свят є радше для спільноти самих домініканців. Зрештою, у монастирських хроніках досить мало подано інформації про святкування Різдва, проте окремі фрагментарні згадки таки вдалося відшукати.

Відомий дослідник-домініканець Садок Баронч у своїй праці про конвент у Підкамені занотовував декілька історій святкування Різдва Христового. У 1708 р. між пріором монастиря Анжельмом Слотковським та малярем Станіславом Скритським було укладено угоду про виконання останнім образу Різдва Ісуса Христа на одній із стін костелу. За роботу монастир мав виплатити маляру 100 польських золотих. Угоду уклали документально на половині аркушу з монастирського архіву.

Інша історія про «зцілення» хворої на Різдво походить з 1728 р. На Святий Вечір до Підкаменя прибула Софія, дочка Людвіки Улінської. Дівчина була хворою, проте після молитви на цьому святому місці вона одужала. Від цього ж автора дізнаємося, що під час святкування Різдва у 1742 р. до монастиря прибуло понад тисячу вірян, деякі з них з «далеких країв». Вони тоді подарували 33 воти (прикраси для чудотворної ікони). З Парижа від пані Браткоської було передано золотий перстень з діамантами, від подружжя Хоєцьких – 3 золоті обручки, а також анонімно подаровано одну золоту обручку. Такі приклади дарувань коштовностей свідчать про популярність Підкамінського монастирського осередку далеко за межами краю. Наступного року у Надвечір’я перед Різдвом у монастирі молився місцевий шляхтич Потоцький.

Більше відомими є святкування Різдва у Підкамінському конвенті під час Першої світової війни. Адже вартує зазначити, що з вересня 1915 до липня 1916 року у Підкамені квартирувала 33 дивізія піхоти Австро-Угорської армії, при якій на службі перебував генерал-майор Ян Мунзар. Оскільки він був військовим фотографом, тому залишив близько 2 000 негативів світлин, що сьогодні зберігаються у Народовому Архіві Чехії. Серед надбань Мунзара 157 фотографій стосуються Підкаменя. Цікаво, що генерал-майор увіковічнив також моменти з різдвяних святкувань 24–25 грудня 1915 р. Тоді у трапезній монастиря офіцерський склад мав Святу Вечерю, адже монастирські приміщення були зайняті військовими, що зрештою і призвело до значних руйнувань приміщень та частих обстрілів монастиря з боку російської армії. Зауважу, що монахи святкували Різдво спільно з військовими, про що свідчить різдвяна світлина.

Історії підкамінського конвенту засвідчують, що у найважчі часи народження Ісуса Христа всиляє надію. Різдвяні святкування відбувалися у вирі Першої світової війни, проходять вони і сьогодні теж у час війни. Смерть і ненависть ніколи не матимуть останнього слова у нашому житті. А народжений Спаситель є втіленням милосердя та добра, яке неодмінно переможе!