Російські бомби, ракети, снаряди полетіли на Чернігів 26 лютого. 37 днів палали будинки, заклади медицини, освіти, торгівлі. Руйнувань зазнали об’єкти інфраструктури й історичні пам’ятки, загинуло близько 700 людей. А куди ховатися, коли обстріли не вщухають, бомбосховищ недостатньо, мости через Десну підірвані, місто в облозі? Здебільшого чернігівці рятувалися в підвалах і погребах. А от мешканці району ЛіскОвиця пішли… в печери.
Адже поруч, на БОлдиній горі, розташований майже тисячолітній печерний монастир. Цей об’єкт у минулому – духовно-просвітницький центр, нині – пам’ятка архітектури, і завжди – прилисток під час загроз.
Антонієві печери – це всесвітньо відома пам’ятка підземної архітектури та духовна святиня українського народу. Започатковані вони у 1069 році ченцем Антонієм Печерським – уродженцем містечка Любеч – за підтримки чернігівського князя Святослава Ярославича. Так записано в «Повісті минулих літ».
На початку XII століття над печерами була збудована Іллінська церква.
У часи Руси-України ці споруди приваблювали не лише мешканців Чернігова, а й інших регіонів, тому про Антонієві печери з’являлися різні духовні історії, перекази, легенди. На жаль, літописи Чернігова згоріли під час нашестя монголо-татар у 1239 році, тому писемних джерел про той період практично не лишилося.
Але місцеві історики припускають, що вже тоді під час ворожої навали чернігівці ховалися в печерах. Адже підземні ходи були розгалужені, з багатьма входами і виходами, вони могли з’єднувати два монастирі: Єлецький чоловічий (заснований Святославом Ярославичем у 1060 році) і монастир Пресвятої Богородиці на Болдиних горах (1069 р.). Цілком логічно, що люди, коли наставали суворі часи, зверталися до Антонієвих печер у пошуку порятунку для тіла й душі. Бо печери від часу заснування були для чернігівців духовним місцем, де можна було заспокоїти душу і прийняти Божу волю.
А от про Антонієві печери в козацькі часи свідчення є. Зокрема, це видана в Чернігові 1683 року книга Дмитра Ростовського (Дмитра Туптала) «Руно орошенноє» (повна назва «Руно орошєнноє пречистая и преблагословєнная Дѣва Мария от єя же Чудотворнаго иже в монастиру Илинском Чернѣговском образа слєзами иногда росившего Чудодѣйственную Благодати Росу. Благословєнієм и Повєлєнієм Ясне в Бога Преосвященнаго єго мати Гідна Отця»).
«Із 16 квітня 1662 року (за старим стилем) вісім днів плакала ікона Богородиці в Іллінській церкві, а невдовзі після того на Чернігів напали татари, – розповідає Андрій Глухенький, завідувач відділу наукових досліджень печер і пам’яток археології національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній». – Другим чудом було те, що ікона захистила монахів Антонієвих печер від загибелі. Коли татари прийшли на Болдину гору до монастиря, то найперше вони пограбували Іллінську церкву, а потім намагалися проникнути в печери. Загарбники вже дістали зброю для знищення людей, які там ховалися і молилися до ікони Богородиці. І якась невидима сила не дала змоги нападникам увійти в печери. Дмитро Ростовський робить висновок: то сила пресвятої Богородиці. Тобто є зафіксований випадок порятунку чернігівців у печерах 360 років тому».
Загалом же від Іллінської ікони Божої Матері описані 24 чуда. І, очевидно, попри все ця інформація зберігалася в народній пам’яті. Тому в серпні 1941 року, коли німецька авіація атакувала Чернігів, мешканці мікрорайону Лісковиця рятувалися в печерах. Письмових свідчень про це поки що знайти не вдалося, але зафіксовані усні перекази старших людей. Цей факт підтверджував і почесний громадянин Чернігова, краєзнавець Герард Кузнецов у своїй книзі «Розтерзаний Чернігів, або Юність, обпалена війною».
І ось навесні 2022 року, під час російської навали, коли Чернігів перебував 37 днів в облозі, містяни знову пішли рятуватися в печери, хоча вони офіційно не є укриттям чи бомбосховищем, органи влади не надали їм статусу споруди для прихистку людей. Але чернігівці знають, що це – духовна історична святиня, яку громадяни мають право вільно відвідувати. Тому вдень, коли були активні обстріли міста, мешканці Лісковиці приходили в печери цілими сім’ями і просилися у працівників архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» помолилися до чудотворної ікони Троїце-Іллінської Богородиці та побути в церкві Феодосія Тотемського – в найбільшій підземній споруді Східної Європи та України. Ця пам’ятка архітектури кінця XVII століття має висоту близько
Найпотужніший обстріл зусібіч Болдиної гори був 16 березня: російські літаки скинули сюди бомби і ракети, біля підніжжя гори, на вулиці Іллінській згоріло кілька житлових будинків і загинула цивільна людина. Були скинуті бомби і на вершину Болдиної гори, в район пам’ятки архітектури XX століття – царської альтанки, в результаті чого її повністю знищено.
«Ситуація була дуже небезпечна, а повноцінних укриттів у цьому районі немає, – розповідає Андрій Глухенький. – Звісно, ми знали, що печери не є укриттям, але ж життя людей є найбільшою цінністю, і ми не могли їм відмовити, йшли назустріч…»
Після зняття облоги міста 2 квітня працівники архітектурно-історичного заповідника почали відновлювати постраждалу від осколків Іллінську церкву: вставили нове скло у вікна, полагодили третій дерев’яний ярус дзвіниці монастиря. Пошкоджений металевий дах каплички над входом до нижнього ярусу печер іще чекає своєї черги. Всі збитки, завдані історичній пам’ятці, задокументовані.
Працівники печер під обстрілами щодня ходили на роботу, щоб доглядати пам’ятки. Нині екскурсії тут проводять із патріотичним акцентом, із наголосом на те, що печери є безцінним історичним об’єктом, де рятувалися чернігівці в усі часи. І в новітній час це повторилося.
Печери, окрім того, що були духовно-просвітницьким центром, ставали й об’єктом для міфотворення. Неоднозначною, з точки зору Андрія Глухенького, є чернігівська легенда про монаха Тарасія, привид якого нібито й досі блукає коридорами підземель, лякаючи туристів.
Кілька десятиліть тому в одному з підземних ходів на глиняній стіні дослідники знайшли напис XVII століття: «Господи, спаси раба свого Тарасія». «Ми можемо припустити, що тут молився монах із високим духовним авторитетом, – продовжує тему завідувач відділу печер. – І люди зверталися до нього по духовну підтримку навіть після його смерті. В ті часи було природно залишати на стінах храмів подібні написи. Але в атеїстичні часи другої половини XX століття цей напис набув іншого сприйняття. З’явилася легенда, що нібито монах Тарасій, учинивши якісь тяжкі гріхи, пішов під землю молитися, досі його душа не може заспокоїтися, тому його привид блукає печерами. Ця легенда певною мірою приваблює туристів, але… Але, якщо на це подивитися з іншої точки зору, то можна знайти підтвердження того, що печери були центром культури і просвітництва не лише в часи Руси-України, а й у добу Гетьманщини. У 2001 році за
Нині, в час війни, ми розуміємо, що це була спрямована інформаційна робота з метою приниження історії козацької доби. Тому працівники заповідника бачать своїм завданням донесення до сучасників правдивої інформації».
P. S. Більшість пам’яток національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» отримали осколкові ушкодження. Тож, окрім наукових досліджень, попереду на працівників чекають реставрації.