Чернігівський колегіум: унікальній бароковій будівлі – 325 років

На світлині: Чернігівський колегіум, західна сторона. Всі світлини авторки

Про історію, особливості, загадки споруди розповідають директорка Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» Наталія Реброва та наукові співробітники Сергій Сергєєв і Владислава Блохіна.

Споруду зводили в кілька етапів

— Перші відомості про Чернігівський колегіум (Чернігівську колегію) датуються 1705 роком. Про це пише перший префект колегіуму, намісник Борисоглібського монастиря, митрополит Антоній Стаховський (1671–1740 рр.) у творі «Зерцало от Божественного писанія». Унікальність закладу в тому, що він був першим на Лівобережжі і був напів світським і напів церковним одночасно, – починає розповідь науковий співробітник Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» Сергій Сергєєв.

Головну будівлю колегіуму зводили в період Мазепинського бароко. І якщо в Чернігові барокових будівель культового призначення чимало, то цивільних споруд доволі мало. На думку дослідників, будівлю споруджували в кілька етапів.

На думку Маріоніли Говденко (1918–2012 рр.) – однієї з найавторитетніших столичних дослідниць, архітекторки-реставраторки, за чиїми проєктами реставровано понад 40 будівель, у тому числі – Чернігівський колегіум і Спасо-Преображенський собор – перша двоповерхова частина, центр, основа була закладена наприкінці XVI – на початку XVII століття. Чи будували тут єзуїти свої школи, коли Чернігово-Сіверщина була в складі Речі Посполитої – наукових підтверджень немає.

Другий етап будівництва припадає на середину чи другу половину XVII століття. Тоді прибудували одноповерхову трапезну на північно-східному боці.

Єдиної думки дослідників щодо призначення центральної первинної споруди поки немає. Хтось вважає, що спочатку це був будинок архиєрея, оскільки на абрисі Чернігова 1706 року був згаданий будинок архиєрея, а в плані промальовано декілька будівель – можливо, і ця.

Наступний етап будівництва припадає на початок XVIII століття, коли розвитком колегіуму й підтримкою освіти займався гетьман Іван Степанович Мазепа-Колединський (1639–1709 рр.), який закінчив Києво-Могилянську колегію, коли ректором там був Лазар Баранович (1620–1693 рр.). Саме Барановичу й належала ідея збудувати подібний навчальний заклад у Чернігові. Але він не зміг повністю втілити в життя цю ідею. Це сталося лише за фінансової підтримки Івана Степановича.

На думку Маріоніли Говденко, в 1702 році були добудовані другий поверх трапезної і дзвіниця. А на дзвіниці була облаштована церква Івана Предтечі.

Раніше вважали, що церква була названа на честь Івана Богослова, але за останніми дослідженнями – все таки Івана Предтечі. Адже саме він був патрональним святим для Івана Мазепи, тому, найімовірніше, церква отримала назву на честь цього святого.

На північно-східній частині будівля завершувалася двобанною церквою Всіх Святих, яка не збереглася. «З якого матеріалу був дах колегіуму – нині сказати складно, – говорить Сергій Сергєєв. – Можливо, свинцевий, мідний або керамічний. Адже тогочасні споруди на Валу мали саме таке покриття».

У фундаменті будівлі видно 18 великих привозних каменів пісковику

Будівля колегіуму – 49 метрів – орієнтована на захід і схід, має найширшу частину 16 метрів, розташована в тій частині старовинного Валу, де були оборонні стіни. Споруда від початку була потинькована й побілена. В 2005 році археологи знайшли неподалік залишки дерев’яних клітей X століття, середину яких тоді засипали піском і битою плінфою для зміцнення оборонних споруд, що були ефективними навіть проти вогнепальної зброї.

Східна частина будівлі прикрашена найбільше, на відміну від західної, яка виходила на територію фортечних укріплень. Сучасний чернігівський археолог Ігор Ігнатенко вважає, що будівлю колегіуму зводили і з оборонною метою, враховуючи товщину стін із жолобчатої цегли місцями до 3,5 метра.

Зразок барокового стилю

— Остаточний вигляд будівлі став зразком барокової доби: на відміну від середньовічної архітектури, яка несла в собі статику, лаконізм, аскетизм, – бароко уособлює пишність, динамічність, вичурність, – продовжує розповідь Сергій Сергєєв. – Тут використано різні елементи, що створюють ніби «коливання» стіни, вона стає ніби рухомою: на рівні цоколю поребрик, наличники, ніші, аркатурний фриз, багатопрофільний карниз, по боках будівлі – півколони. На рівні формування дзвіниці – невелика балюстрада, а дзвіниця – доволі типовий восьмерик на четверику. І на завершення – потужні циліндричні колони. Також до декору треба віднести рельєф (площинна випукла скульптура) і контррельєф (заглиблене, вдавлене в площину зображення). На центральному фасаді – закладна дошка з гербом Івана Мазепи, а зверху над нею – незвичного вигляду ніша, вона – хрестоподібна.

Увагу привертає унікальний зовнішній елемент фасаду – дві керамічні ікони на стіні дзвіниці. Нині в заповіднику є чотири подібні ікони. Три – Знамення Божої Матері: одна зі Спасо-Преображенського монастиря Новгорода-Сіверського, інша була знайдена на західному фасаді Успенського собору Єлецького монастиря в Чернігові, третя – на східному фасаді дзвіниці. А поруч із нею, трохи далі – ікона Спаса Нерукотворного.

На думку Маріоніли Говденко, дзвіниця була не надбудована над двоповерховою спорудою, а зведена на початку XVIII століття на новому фундаменті. Якщо так, тоді підтверджується інформація про знайдення двох срібних язичницьких ідолів під час копання котловану для фундаменту. Адже якби дзвіницю робили раніше, то знайдені ідоли не могли бути відправлені Іваном Мазепою в Німеччину на експертизу.

Історія про срібних ідолів

Стосовно срібних ідолів існують виключно наративні джерела. Зокрема, від місцевого історика Гетьманщини, громадського діяча, лікаря Опанаса Шафонського (1740 – 1811 рр.).

Можливо, це були скульптури Перуна, бо саме їх у пізній язичницький період робили зі срібла. Адже він був покровителем воїнів, панівного стану тогочасного суспільства. Напевно, срібло було зі східних монет – дирхемів. Напевно, коли вже язичників переслідували, то вони сховали ідолів у землі.

На початку XVIII століття викопних ідолів відвезли до німецького ювеліра Пилипа Якоба Дрентветта в Аусбург. І він зробив із них царські ворота для чернігівського Борисоглібського собору. Своїм тавром пробірного майстра він засвідчив наявність у виробі срібла 875 проби. Вага виробу разом із металевим каркасом – 56 кілограмів, а чистого срібла в них – понад 20 кіло. Мають ворота позолочені елементи (напевно, ідоли були з золотими вусами) і герб Івана Мазепи. В той час в Україні було тільки троє срібних царських воріт – і одні з них у Чернігові, а решта – в Києві.

Усіх – під єдиний зразок

Перші серйозні перебудови колегіуму почалися в 1861 році, коли в архітектурі вже панував класицизм зі своїми законами. Оскільки Україна була в складі Російської імперії, де просували єдиний для всіх зразок, – тому були забілені, а в деяких місцях і знищені контррельєфи на фасаді. Тоді ж дах дзвіниці пофарбували в синій колір, а купол став позолоченим. Остання добудова – ґанок у московському стилі на західному фасаді – відбулася 1891 році.

Щодо радянських часів, то є інформація, ніби в 30-х роках XX століття будівлю використовували як житлові приміщення. З кінця 30-х у глибоких підвалах колегіуму були облаштовані бомбосховища. На початку 40-х, під час Другої світової війни, були складські приміщення міністерства протиповітряної оборони. У 1941–43 роках будівля зазнала пошкоджень. А в 1946-у почалися перші дослідження. Перший етап відновлення припадає на 1951–53 роки. Тут працювали відомі в той час фахівці, зокрема, Микола Холостенко (1902–1978 рр.), який досліджував чи не всі пам’ятки Чернігова, і Маріоніла Говденко. Другий етап відновлення – 1971–73 роки.

Загадкове поховання в підмурку

До розмови підключилася Владислава Блохіна – молодший науковий співробітник Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній».

— Зі східного боку будівлі є особлива цікавинка – закладна плита Грицька Єнька, датована 1768 роком. Але чи є там поховання – невідомо. Наразі ж невідомо, чи є ще подібні гробниці в підмурку колегіуму, – розповідає науковиця.

На гробівці напис: дата – 1768 рік, квітень, 5 число, вензель… Дослідники вважають, що цей чоловік підтримував навчальний заклад і допомагав у його розбудові. Можливо, під час поховання мецената розібрали частину фундаменту й поклали туди тіло, закривши плитою… Єньки були єдиними в той час у Чернігові купцями 1-ї гільдії, які мали право на ведення зовнішньоекономічних відносин. Якщо вони мали пароплави, то могли торгувати з Європою.

Єньки мали зв’язки здебільшого з Німеччиною. Там навчалися їхні діти. Відомо, що у XVIII столітті на території чернігівської фортеці була цегляна Воскресенська церква, яку збудували Єньки. Отож якщо в підмурку колегіуму похований хтось із цієї родини, то можна припустити, що він фінансував колегіум.

Закладна дошка довгий час була замурована, її відкрили лише в 50-х роках XX століття.

Навчалися й студенти з інших країн

Церква, розміщена з північно-східного боку споруди – Всіх Святих – була розібрана на початку XIX століття. Через те, що не збереглися детальні описи, її не відновили в радянський час. У дослідників є версія, що колегіум мав іще прибудови. Неподалік археологи досі знаходять заглиблення в землі, просідання, не суцільний грунт.

Імовірно, якщо навчальні класи в головній будівлі колегіумі й були, то вже вищого порядку – для викладання філософії, поетики, риторики. За інформацією історика Опанаса Шафонського («Опис Чернігівського намісництва» 1783 р.), у центральній будівлі викладали філософію, а решта класів були дерев’яні, тож донині не збереглися. Спочатку в колегіумі вчителями працювали ченці Києво-Печерської лаври. Згодом підготували місцевих монахів, адже багато дисциплін тоді було пов’язано з богослов’ям.

Колегіум належав до Борисоглібського монастиря: навчанням керував префект або ж декан, а господарськими – єпископ. Місцеві студенти жили вдома, приїжджі орендували житло, а студенти з інших країн – Речі Посполитої, Московщини, Болгарії, Сербії – мешкали в бурсі (гуртожитку), яка була дерев’яна і там мешкало близько сотні осіб. Але Борисоглібський монастир був зачинений Катериною ІІ в 1786 році.

— Значна частина архіву нині втрачена, – продовжує оповідь Сергій Сергєєв. – У довоєнну добу тут був третій в СРСР архів за кількістю фондів: два мільйони 400 тисяч справ, а тепер – один мільйон 300 тисяч. Колегіум нині має одну з найкращих збірок ікон професійного іконопису на Лівобережжі. В 1961 році, коли була чергова хвиля конфіскації релігійного майна, ікони передавали до музеїв. Частина з них потрапила до колегіуму, зокрема, це дерев’яні ікони з собору Різдва Богородиці (селище Козелець), збудованого родиною останнього гетьмана Війська Запорозького Кирила Розумовського.

Дзвіницю скоро відкриють для екскурсій

На дзвіниці колегіуму спочатку була церква св. Івана Предтечі, а потім тривалий час – майстерня реставраторів ікон та експозиціонерів. А з самого початку тут розміщувалися дзвони, і сторонні туди не ходили.

Для чого були дзвіниці? Перш за все – для попередження про небезпеку і про початок церковних богослужінь. У сакральному ж сенсі – дзвіниця нагадує форму свічки, тому Творець може бачити її з неба. Під куполом дзвіниці збереглася ікона Богородиці Знамення кінець XVIII – початок XIX століття. Одна з чотирьох, про які йшлося вище.

У XIX столітті тут було все переобладнано, потім – руйнування й відновлення радянської доби, наукові дослідження нашого часу.

— Дзвіницю, яка була закрита з XIX століття, плануємо невдовзі відкрити для екскурсій, – ділиться планами директорка Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» Наталія Реброва. – Невдовзі цей простір можна буде відвідувати. Плануємо, що це станеться в Міжнародний день пам’яток і визначних місць – 18 квітня. Найперше – робимо музеєфікацію простору всередині дзвіниці. Під час екскурсій хочемо показувати історію цієї будівлі, гарний краєвид, якого ні чернігівці, ні гості міста не бачили саме з цієї точки. Адже кожен вид на такій висоті – до певної міри унікальний. Групи екскурсантів будуть невеликі – до семи людей. І тільки екскурсійне обслуговування. Тож запрошую всіх до нас на екскурсії.

P.S. Кореспондентка РІСУ мала унікальну можливість стати першою відвідувачкою дзвіниці, на яку ще не ходили екскурсанти. Гарно, цікаво і пізнавально.