Троїцький собор Чернігова: 330 років історії
Тривалий час його використовувала російська церква, тут же виголошували анафему гетьману Іванові Мазепі – головному меценату собору. Півтора року тому УПЦ МП була змушена покинути архітектурно-історичну пам’ятку, що належить Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній», через недбале ставлення і прострочений договір оренди.
Нещодавно першу авторську екскурсію тут провів завідувач наукового відділу «Троїцький монастир» заповідника Андрій Глухенький.
Спочатку – трапезна церква і келії
Троїцький монастир був започаткований відомим Чернігівським архиєпископом Лазарем Барановичем (1620–1693) і збудований за фінансової підтримки легендарного гетьмана Івана Мазепи.
На території монастиря донині збереглися давні монаші келії, Введенська трапезна церква, будинок архиєрея, дзвіниця – найвища споруда Чернігова. Тут зберігаються мощі трьох святих: Феодосія Чернігівського (30-ті роки XVII століття — 1696), Філарета Гумілевського (Чернігівського) (1805–1866) і Лаврентія Чернігівського (1868–1950). Під собором є усипальниця.
— Троїцький монастир – пам’ятка національного значення, яка має унікальні архітектурні споруди й багату історію, – розпочинає розповідь Андрій Глухенький. – Ми завдячуємо появі цього комплексу постаті легендарного Чернігівського архиєпископа Лазаря Барановича – видатного церковного діяча, письменника, людини, яка багато зробила для Чернігова. Як свідчать документи, будівництво монастиря почалося із Введенської трапезної церкви. Її спорудження тривало з 1677 по 1679 рік. Храм зведений у стилі бароко, вікна оформлені напів колонами з трикутними сандриками. Це – єдина на Лівобережжі двобанна культова споруда, що стала зразком для побудови трапезних в інших монастирях, приміром, у Видубицькому й Михайлівському монастирях Києва. Дослідники також вважають, що ця церква дуже схожа на іншу унікальну пам’ятку архітектури – будинок чернігівського полковника Якова Лизогуба на чернігівському Валу.
Тоді ж, у другій половині XVII століття була споруджена й будівля, де жили монахи, південно-східні келії, що досі збереглися. Однак головною спорудою монастиря став грандіозний Троїцький собор.
Невже конкурувала з лаврською дзвіницею?
Цей собор дійсно унікальний. Він створений за проєктом відомого німецького архітектора XVII століття Йоганна Баптиста Зауера. Збереглися документи про те, що він був запрошений до Чернігова з Речі Посполитої, з Вільно (сучасного Вільнюса) Лазарем Барановичем. Адже архиєпископ свого часу навчався у Вільно і мав там зв’язки. Будівництво почалося в 1679 році, а освятили собор у 1695-му, 16 років тривало будівництво і повне впорядкування головної святині. Проте Лазар Баранович до освячення не дожив.
Звісно, на втілення такого величного задуму були потрібні великі кошти. Духовенство традиційно з цим питанням зверталося до чернігівських полковників і гетьманів. Зокрема, з документів відомо, що велику допомогу надав гетьман України Іван Мазепа – пожертвувавши 10000 золотих (на той час величезна сума), він фактично став основним донатором, меценатом.
Розвиток монастиря не припинився із завершенням будівництва головного собору. Пізніше на його територіє з’явилися й інші споруди. В середині XVIII століття територія монастиря була обгороджена цегляним муром, адже доти огорожа була з дерева. У 1750 році було споруджено двоповерховий будинок архиєрея навпроти західного фасаду собору. Там спочатку проживав архимандрит монастиря, а пізніше, з кінця XVIII століття, була резиденція чернігівських архиєпископів.
Домінантною архітектурною спорудою монастиря, його окрасою і гордістю міста стала 5-ярусна 58-метрова дзвіниця – найвища споруда Чернігова. Її будували з 1770-го по 1775 рік у стилі пізнього бароко і рококо з ініціативи архимандрита монастиря Іоїля Биковського (1706–1798). Особливу цікавість викликають її яруси: останній п’ятий чомусь виглядає непропорційним відносно чотирьох, укороченим. Тому й виникла легенда про те, що начебто цю дзвіницю збиралися зробити вищою, 7-ярусною, щоб вона уподібнилася дзвіниці Києво-Печерської лаври (96,5 метра). Але на якомусь етапі будівництва втрутилося високе церковне керівництво, і вирішили не посягати на першість столичної дзвіниці. Вхід до монастиря тоді був через браму дзвіниці.
Чернігівська традиція меценатства
— Монастирський комплекс нині дає нашим сучасникам розуміння того, якою була козацька держава, коли існувала влада полковників і гетьманів, – продовжує розповідь історик. – Це стало можливим завдяки повстанню гетьмана Богдана Хмельницького – саме тоді, 1648 року, в Чернігові з’явився козацький полк – адміністративно-територіальна і військова одиниця Гетьманщини.
У період Гетьманщини з’явилася традиція ктиторства, тобто меценатства – це коли полковники жертвували кошти на побудову чи відновлення храмів. У Чернігові цю традицію започаткував полковник Степан Подобайло в 1649 році, який пожертвував кошти на відновлення Іллінської церкви, розташованої поруч із Антонієвими печерами на Болдиних горах. Традицію підхопили й інші полковники, зокрема, Яків Лизогуб. Він дав кошти на спорудження Катерининської церкви в Чернігові, яка була освячена 1715 року. На знак пошани, полковник був похований на території Єлецького монастиря в Чернігові, біля Успенського собору княжих часів.
Варто зазначити, що Чернігів вирізнявся потужною традицією ктиторства серед інших міст Гетьманщини. Тут необхідно згадати і полковника Василя Дуніна-Борковського, коштом якого в Чернігові були побудовані чи відреставровані церкви Вознесіння, святих Петра і Павла, трапезна та келії Єлецького монастиря, Спасо-Преображенський і Успенський собори, П’ятницький монастир. Окрім будівництва полковник забезпечував храми й церковним начинням та іконостасами, більшість із них – це були роботи тодішніх європейських майстрів. Не забував він і про сільські церкви у своїх володіннях.
Однак пізніше російська церковна пропаганда всіляко зневажала й очорнювала Дуніна-Борковського, поширюючи серед посполитого люду безглузді чутки про те, що він – сподвижник Івана Мазепи – був упирем…
Архітектура Троїці неповторна
— Архітектура Троїцького собору цікава і неповторна, – наголошує екскурсовод. – Стиль – бароковий, над головним західним фасадом – фронтон, який був відновлений реставратори в 1970–80 роки. Адже в XIX столітті оригінальний фронтон переробили на трикутний. Але завдяки стародрукам (на території монастиря працювала друкарня) було знайдено давні гравюри із зображенням собору в момент освячення. Тож завдяки реставрації ми бачимо фронтон у первісному вигляді.
Спочатку собор був 5-банний, у XIX столітті став 3-банним, але нині він 7-банний. На західному фасаді в два яруси розміщені напів циркульні ніші, над ними – трикутні сандрики, багатопрофільний карниз. Дослідники встановили, що споруда має схожість із костелом святих Петра і Павла у Вільнюсі. Але там у нішах розміщені статуї апостолів Петра і Павла. А на фасаді Троїцького собору в XX столітті в нішах написали православні ікони.
— Над згаданими нішами бачимо великої форми вікно у вигляді православного хреста, – наголошує Андрій Глухенький. – Деякі дослідники вважають, що цей хрест нагадує герб Лазаря Барановича.
У Троїцькому соборі поєднується давня українська архітектурна традиція князівських часів (хрестово-купольна форма) і традиції бароко на фасаді. Тут є впливи і польсько-литовського бароко – по обидва боки західного фасаду виступають квадратні вежі. В архітектурі давньоукраїнських соборів княжої доби – приміром, Спасо-Преображенському соборі Чернігова – вежі напів круглі. Новації ж свідчать про культурний обмін Гетьманщини з сусідніми країнами, зокрема, з Річчю Посполитою і Литвою, вбирання кращих тогочасних традицій.
Для будівництва використовувалася цегла-пальчатка, цегельні були тутешні – зокрема, в містечку Козел (нині Михайло-Коцюбинське). На території Єлецького монастиря полковник Дунін-Борковський також зробив цегельню. Від початку стіни собору були тиньковані й побілені вапном, однак розписів на стінах не було. У давньоукраїнських же соборах стіни не були тинькованими.
На ктиторському портреті – Іван Мазепа?
Посвята найбільшого собору Чернігова відбулася на честь Святої Трійці. Його довжина храму із заходу до східної вівтарної стіни становить 35 метрів, ширина – близько 22 метрів, висота – 30 метрів. Відомо, що будівлю було закладено 30 квітня 1679 року, про це свідчить напис над іконостасом у підкупольному барабані. Тут сказано й про Лазаря Барановича та Івана Мазепу. Згадані й про старання архимандрит Лаврентія Крщоновича (близько 1650–1703) та про освячення споруди архиєпископом Феодосієм Углицьким (Чернігівським). Напис там зберігався до початку XIX століття, потім його зафарбували, і лише у 80-х роках минулого століття реставратори підтвердили існування напису.
У храмах доби Гетьманщини була традиція вшановувати меценатів у вигляді ктиторських портретів або ж ктиторськиї ікон. У Троїцькому соборі вони збереглися не в кращому вигляді, адже це найперші, найдавніші внутрішні розписи. Праворуч при вході в собор, імовірно, зображено Івана Мазепу, а ліворуч, як вважають, – його дружину Ганну.
— Їх зображено в образах їхніх небесних покровителів – Івана Предтечі і святої великомучениці Тетяни, бо у хрещенні дружина гетьмана могла мати ім’я Тетяна, – пояснює екскурсовод. – Є певні сумніви. Але є і підтвердження традиції, зокрема, в Густинському монастирі на Прилуччині як ктитора зображено Івана Самойловича.
Чудотворних чернігівських образів Богородиці – 16
У 1731 рокі в соборі сталася велика пожежа. А у 1770–80-х роках тут були створені розписи в стилі пізнього бароко і рококо. Збереглися два унікальні сюжети на північній стіні, які мали віроповчальну функцію, адже тоді не всі вміли читати і мали книги. На першому зображенні архангел Михаїл в останній битві зі звіром, а на другій – увірування Савла. Тут динамічно й пишно, в бароковому стилі зображені битва архангела зі злом і перетворення Савла на Павла.
На жаль, розписів XVIII століття збереглося мало, бо на початку XIX століття знову сталася пожежа і вони були знищені. Тому стіни розписували заново. І це було зроблено за архиєпископа Михайла Десницького (1761–1821). Від тих розписів, зокрема, в північній наві на склепінні збереглися вісім зображення чернігівських чудотворних ікон Богородиці. Одна з найвідоміших місцевих чудотворних ікон – Охтирська Богородиця (раніше Охтирка належала до Чернігівської губернії). У південній наві собору ще вісім зображень чудотворних чернігівських ікон Богородиці. Всіх їх – 16. Ці розписи нині потребують реставрації.
На підкупольному просторі, на склепінні центральної нави зображена одна з головних християнських молитов – Вірую. До речі, цьогоріч виповнюється 1700 років, як молитва була затверджена Першим Вселенським Нікейським собором. Тож у соборі зображені всі 12 символів віри.
На склепінні вівтарної частини, за іконостасом, зображено сюжети молитви Отче наш.
Також у південній частині склепіння (трансепті) є розписи, присвячені Ісусу Христу, його земному життю і служінню. Зокрема, і Вознесіння Господнє. У північному трансепті розписи присвячені Богородиці.
Іконостас спорудили під час війни, а ікони писала жінка
Зазвичай важливу віроповчальну функцію в храмах виконують іконостаси. На жаль, іконостас доби Гетьманщини не зберігся – був знищений радянською владою у 1920–30-х роках. Але новий іконостас було створено в період Другої світової війни. У 1942 році, коли Чернігів рік жив під окупацією німців, стараннями відомого старця Лаврентія Чернігівського (1868–1950) Троїцький монастир було відновлено. Тоді іконостас із дерева сосни споруджував Пимен Портний – столяр монастиря – зі своїми чотирма синами. Спочатку вони зробили два яруси. А ще два у 1947–49 роках добудував місцевий різьбяр Шапаренко.
Нині іконостас налічує 70 ікон. Це теж важлива пам’ятка українського іконопису XX століття. Зокрема, тут розміщені й зображення князя Михаїла й боярина Федора та Феодосія Чернігівського. На жаль, прізвища всіх іконописців не збереглися. Але відомо, що більше 20 ікон створила матінка Амвросія Іваненко – ігуменя Єлецького Свято-Успенського монастиря, яка була духовною донькою Лаврентія Чернігівського. У неї був дар писати ікони.
Мощі трьох чернігівських святих
Велике значення для вірян мають духовні особистості – люди, що відіграли важливу роль у створенні собору. 330 років тому, 12 травня 1695 року, Феодосій Углицький (Чернігівський) освятив цей собор. Того дня відзначали свято Трійці.
Цей архиєпископ був канонізований через 200 років по смерті. Про нетлінні мощі чудотворця і покровителя Чернігова відомо далеко за межами Чернігівщини. Посвячення Феодосія на архиєпископа було унікальним випадком в історії Церкви – це сталося за наполяганням і за життя архиєпископа Лазаря Барановича в 1692 році. Хоча зазвичай наступного єпископа призначали по смерті попереднього.
У 20-і роки минулого століття радянська влада забрала мощі Феодосія з Чернігова, але в 1946-у повернула. У 1962-у їх розмістили в склепі Троїцького монастиря, а в 1984-у передали вірянам у єдину діючу церкву Чернігова – Воскресенську. Із 1988 року вони покояться в Троїцькому соборі.
Філарет Гумілевський був Чернігівським архиєпископом 7 років (1859–1866). Він заснував церковну газету «Черніговскіє єпархіальниє ізвєстія», цікавився історією і записував її, під його керівництвом створено 7-томну книгу «Історіко-статістіческоє описаниє Черніговской єпархії», заснував Чернігівське єпархіальне жіноче училище, сприяв розвитку парафіяльних шкіл на Чернігівщині. Канонізований як місцево шанований святий у 2009 році.
У час Другої світової війни спадщину предків у Троїцькому монастирі зберіг преподобний старець Лаврентій. У Чернігові ще є люди, які його знали. Він відіграв важливу роль у житті чернігівців у радянський атеїстичний період. Канонізований у 1993 році, мощі з усипальниці були перенесені до собору.
В усипальниці Троїцького собору тривалий час спочивали видатні релігійні діячі Чернігівщини. Можливо, колись і до них матимуть доступ віряни й екскурсанти.
##DONATE_TEXT_BLOCK##