Дорогичин – місто коронації короля Данила. Яким він був у той час?
Археологічні розкопки у Дорогичині почались з кінця ХІХ століття і з того часу зібрано багато матеріалів, котрі дають змогу відтворити вигляд міста у період його золотої доби у XII–XIII століттях. Не дивлячись на це, однак, досі, не було спроб здійснити його візуальну реконструкцію, котра б давала уявлення про масштаб та характер ландшафту, оборонних структур і сакральних будівель, а також різних дільниць міста розташованого над вигином русла Бугу. За допомогою сучасних програм моделювання та імітації реальності перша така спроба дала можливість відносно правдоподібно відтворити стан міста в період правління короля Данила та за допомогою як засобів віртуальної реальності так і простої візуалізації здійснити мандрівку його основними частинами.
Центром та ядром Дорогичина того часу був дитинець–акрополь, розташований на високому пагорбі, котрий звисав над рікою. Тут знаходилась і церква Богородиці де, найправдоподібніше, відбулась коронація Данила. На жаль, води Бугу впродовж століть підмивали пагорб, так що він поступово руйнувався, через що найцінніші археологічні шари, в тому числі фундаменти церкви Богородиці були безповоротно втрачені, а вигляд міста зазнав суттєвих змін. Знайдені архітектурні елементи, однак, дають підстави вважати, що втрачений храм був мурованим і, найімовірніше відновився до волинсько-київської традиції, котра була властива також для сусіднього Гродненського князівства. До її характерних рис відноситься використання цегли з фрагментарним використанням каменю та декору.
Оскільки у збереженій північній частині пагорба знайдено артефакти, котрі пов’язують з храмом, але не самі його фундаменти, гіпотетично він може бути локалізований південніше у середній частині східної половини дитинця. Це давало б можливість розташувати вхід в церкву з боку вулиці, оскільки в іншому випадку, він був би розміщений впритул до оборонних валів західного прясла. Дитинець-акрополь, як місце перебування світського та духовного авторитету, складався також з будівель адміністративно-військової та, ймовірно, торгівельної еліти міста, поверховість яких могла сягати двох поверхів, а характер планувальної структури був більш ускладнений та масштабний.
На північ від дитинця знаходилось підгороддя з кількома церквами, котре з заходу продовжувалось добре укріпленою дільницею умовно названою Троїцькою, за іменем храму який тут знаходився. Згодом, після зникнення руського Дорогичина, наприкінці XIV ст. тут виник кафедральний костел, котрий був змінений на цегляний у добу пізнього середньовіччя.
Ключовим елементом містобудівельної структури Дорогичина часів короля Данила був порт, з розвиненою торгівельною та складською інфраструктурою, про що свідчать численні знахідки так званих «дорогичинських пломб». Місто відігравало ключову роль у торгівлі Руського королівства з країнами басейну Балтійського моря. Хоча зміна русла Бугу знищила південну частину колишнього порту, наявні знахідки з збереженої північної частини дають змогу говорити про активне та багатоманітне життя мешканців, багато з яких, були грамотними, вміли писати і робили записи в тому числі на побутові теми. Ймовірність паводків ускладнювала сталу заселеність портової зони, через що, заможні представники торгівельної аристократії постійно проживали на території умовної Троїцької дільниці, котра займала пагорби над портом.
Крім так званого окольного города, який оточував з півночі підгороддя, до структури міста варто віднести два монастирські комплекси. Один із них – Спаський знаходився на протилежному березі Бугу, який згодом отримав назву «Руської сторони». Хоча зараз про його існування свідчать лише археологічні розкопки, монастир надовго пережив період Галицько-Волинського князівства та існував ще у добу пізнього середньовіччя. Розміщена на незначному підвищенні рельєфу Спаська обитель, ймовірно мала свою невелику пристань з півночі, оскільки тодішнє русло Бугу проходила південніше. Звідси відкривалась широка панорама на все місто, яка відбивалась у водах річки.
Із Сходу, на сучасній Крамчевській горі розташовувався Троїцький монастир, сліди якого вдалось простежити археологам. Хоча про його архітектурний вигляд та планувальну структури важко говорити з певністю, рельєф місцевості свідчить, що це, ймовірно було єдине найближче місце не підвищенні убезпечене від паводків із східного боку, яке могло також відігравати роль спостережного чи оборонного форпосту.
Хоча від того міста яке існувало в часи коронації Данила Романовича не залишилось жодних збережених архітектурних пам’яток, його сліди, все ж таки, можна спостерігати в деяких елементах урбаністичного укладу. Наприклад сучасна концентрична форма вулиць, довкола зниклого дитинця-акрополя, вказує на колишні межі підгороддя та окольного города. Досі, помітною є витягнена в бік давно не існуючого порту західна частина міста (умовна Троїцька дільниця), котра відігравала роль сполучної ланки між торгівельно ремісницьким посадом коло берега Бугу та дитинцем-акрополем.
Про автора: Роман Франків, кандидат архітектури, доцент кафедри Дизайну та основ архітектури НУ «Львівська політехніка»
