Упродовж останніх кількох тижнів в українських та іноземних соціальних мережах, на політичних і дипломатичних рівнях не вщухає дискусія щодо висловлювання Його Святості Папи Франциска на онлайн-зустрічі з російською католицькою молоддю в рамках X Всеросійської зустрічі католицької молоді 25 серпня 2023 року в Санкт-Петербурзі.
о. Михайло Фетько,
священник МГКЄ, медичний капелан, докторант в галузі соціального вчення церкви при LMU в Мюнхені
У відеозверненні до російської католицької молоді Папа Римський Франциск дослівно у своїй наперед підготовленій промові сказав спочатку таке:
„Таким чином, люди похилого віку мріють про багато речей: демократію, єдність націй..., а молоді люди пророкують, вони покликані бути ремісниками довкілля та миру. [...] Дорога молоде, [...] я запрошую вас будувати мости. Бути будівниками мостів між поколіннями, визнаючи мрії тих, хто був перед вами на цьому шляху. Союз поколінь зберігає історію та культуру народу. Я бажаю вам, молоді росіяни, покликання бути митцями миру посеред такої кількості конфліктів, посеред такої кількості поляризацій, які є скрізь і які вражають наш світ. Я запрошую вас бути сіячами, сіяти зерна примирення, дрібні зерна, які в цей зимовий час війни не проростуть на мить у промерзлій землі, але які розквітнуть майбутньої весни. Як я сказав у Лісабоні: майте мужність замінити страхи мріями. Замініть страхи мріями. [...] Дозвольте собі розкіш мріяти про велике! [...] Будьте знаком надії, знаком миру і радості, як Марія, бо з такою ж «покорою Його слугині» ви також можете змінити історичний момент, в якому живете“.
У рамках цієї онлайн-зустрічі Папа Франциск знайшов час і для живого спілкування в формі запитань та відповідей на різні актуальні теми починаючи від взаємозв’язків Росії та України, екуменізм і закінчуючи футболом. Наприкінці 1,5 годинного діалогу Його Святість звернувся до молодих російських католиків (близько 400 осіб) із наступними спонтанно сформульованими словами:
«Ніколи не забувайте про спадщину. Ви – нащадки великої Росії: великої Росії святих, правителів, великої Росії Петра І, Катерини ІІ, тієї імперії – великої, освіченої, (країни) великої культури та великої людяності. Ніколи не відмовляйтеся від цієї спадщини. Ви – нащадки великої Матінки Росії, крокуйте вперед із цим. І дякую вам – дякую за ваш спосіб бути, за ваш спосіб бути росіянами».
Саме ці слова «від себе» як цілковитий експромт обурили та розчарували українське суспільство та викликали дуже емоційну всеукраїнську дискусію.
Досить цікавим є те, що реакція та сприйняття самої російської католицької молоді була зосереджена якраз на словах Папи про мир, віру, духовність, мрії, турботу Папи, а не на імперіалізмі або історії Росії, однак не було чути і висловлювань про підтримку України. На Youtube каналі „Catholic Surgut“ можна побачити 8 відео з X всеросійської зустрічі католицької молоді та коментарями учасників.
Блискавичною реакцією стали заяви всіх трьох католицьких юрисдикцій в Україні: Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ), Римо-Католицької Церкви в Україні (РКЦ) та Мукачівської греко-католицької єпархії (МГКЄ).
Усі три заяви чітко зазначили, що слова Папи завдали болю українському народу та навели приклади в чому полягає загроза і небезпека імперіалістичних та неоколоніальних ідей. Вони також висловили припущення причин таких висловлювань Понтифіка. До прикладу у МГКЄ бачать причину в некомпетентності папських співробітників та “неналежну роботу інформаційного відділу”. У РКЦвУ вказують на “брак відповідного діалогу між Папою та Україною, на церковному та дипломатичному рівні”. А Глава УГКЦ в свою чергу вказує на відхилення від вчення етики миру Папи Франциска (перед усім маються на увазі дві Енцикліки Папи Франциска: Evangelii Gaudium 2013 та Fratelli tutti 2020), оскільки такі приклади “суперечать його науці про мир, адже він завжди засуджував будь-яку форму вияву імперіалізму в сучасному світі та попереджав про небезпеку крайнього націоналізму.“
Необхідно зазначити, що УГКЦ опублікувала заяву першою. А об’єктивнішою виглядає заява від РКЦ, оскільки в ній звернено увагу не тільки на суперечливий фрагмент, але й на контекст події: „Це звернення в цілому було підтримкою пастиря для своїх вірян, духовного отця – до своїх дітей.“ Також вказано на континуітет позиції Папи та Святої Столиці по відношенню до України з 2014 року: „Беручи до уваги та пам’ятаючи все, що Папа Франциск робив і робить для України, ми не маємо сумнівів щодо його підтримки нашого народу. Цю підтримку він виражає постійно та голосно, не дозволяючи світові забути про стражденний український народ. [...] Закликаємо наших вірян та людей доброї волі не обмежуватися окремими висловлюваннями Святішого Отця, а помічати його солідарність з Україною у його діях.“
Як відповідь на численні заяви та інтерпретації Апостольська Нунціатура в Україні в своєму комюніке заявила, що „Папа Франциск ніколи не закликав до імперіалістичних ідей. Навпаки, він є рішучим противником і критиком будь-якої форми імперіалізму чи колоніалізму, в усіх народів і ситуаціях.“ А прес-центр Ватикану, як повідомив Vatican News, заявив, що Папа бажав наголосити на духовній та культурній спадщині Росії: "Папа мав намір заохотити молодь зберігати і розвивати те позитивне, що є у великій культурній і духовній спадщині Росії, і, звичайно, не звеличувати імперіалістичну логіку і державних діячів, згаданих для позначення певних історичних періодів."
Очікувано, що російська пропаганда і Кремль виступ та наратив Папи Франциска позитивно привітали. Прессекретар Песков заявив, що "понтифік знає російську історію, і це дуже добре. Російська держава постійно працює над тим, щоб нести цю спадщину в нашу молодь. І те, що понтифік, скажімо так, звучить із цими зусиллями в унісон — це дуже і дуже тішить.“
Сам Понтифік під час повернення з Апостольської подорожі з Монголії у літаку розлого прокоментував свою участь у всеросійській зустрічі католицької молоді, в якій він закликав молодих російських католиків „взяти на себе відповідальність за власний спадок, [...] не шукати його деінде. Взяти на себе цей гуманізм, який розвивався в мистецтві та літературі.“ Він також пояснив свої слова стосовно Петра І та Катерини ІІ.: „Говорячи про Велику Росію, можливо не стільки в географічному сенсі, скільки культурному, мені згадалося те, що нас вчили в школі: Петро І, Катерина ІІ. І тут виплив цей третій (елемент — ред.), що, мабуть, не зовсім правильний. Не знаю. Нехай історики скажуть. Але це було доповнення, яке спало мені на думку, бо я вивчав це в школі“.
Паралельно до офіційних заяв Церков українські науковці-богослови і релігієзнавці (о. д-р Кирило Говорун, д-р Анатолій Бабинський, о. д-р Петро Балог, д-р Алла Коваленко о. д-р Юстин Бойко, д-р Людмила Филипович, о. д-р Назар Заторський та інші) вдалися до ретрансляції церковних заяв та пошуків основних причин, які б могли пояснити ці та інші висловлювання Папи Римського. Тут короткий перелік основних тез:
Вищенаведені припущення та рефлексії озвучені українськими богословами та католицькими єрархами щодо висловів Папи, звісно, були вкрай потрібними і дуже допомогли зрозуміти контексти та в певній мірі прояснити ситуацію.
З огляду на те, що на слова Папи бурхливо відреагували не тільки якісь певні особи, чи групи (католики) українського населення, але ціла нація, можна з впевненістю сказати, що зверненнями очільники УГКЦ, РКЦвУ і МГКЄ правильно розпізнали „знаки часу“ і своїми заявами не тільки висловили біль українського народу, але в певній мірі врятували імідж Католицької Церкви в Україні. Це свідчить з одного боку про їх зрілість, глибоке пасторальне чуття своїх вірних та добре розуміння усього українського народу далеко поза конфесійними межами. Цю спроможність адекватно і швидко відреагувати на справжні, часто несподівані для них повороти історії, вони засвідчили вже не раз, особливо під час Помаранчевої революції (2004), Революції гідності (2013/2014) та під час війни, починаючи з 2014 року. З іншого боку — це є доказом їхнього автономного мислення та помісного буття в рамках Вселенської Католицької Церкви. Адже зі слів єпископа РКЦ Віталія Кривицького в інтерв’ю для Credo, всі три єрархи „не спілкувалися спільно на цю тему, не обговорювали спільну позицію, вона народилась у кожного в серці, а потім на письмі“.
Але все ж таки залишається питання, чому Папа Франциск так часто „допускає“ різного роду «протилежності» і «протиріччя» і це стосується не тільки України та Росії, але й інших країн та тематик? Чому тоді він зі свого боку, скажімо, не вибачився перед українцями і тим самим закрив тему, але залишив стояти „протилежності“ пліч-о-пліч? Чому останнім часом українцям здається, що „Папа не розуміє України, а Україна не розуміє Папи“ (Глава УГКЦ)?
Для того, щоб краще зрозуміти Понтифіка, потрібно розкрити ще одну із причин, яка в українському медійному та науковому просторі була мало озвучена і мало відома.
Ця причина полягає в богословському мисленні Папи Франциска і в певній мірі заторкує деякі аргументи обговорювані українськими богословами.
Під час військової диктатури генерала Відели в Аргентині теперішній Папа Франциск (тоді Хорхе Маріо Берґольйо) був провінційним настоятелем єзуїтів. У той непростий час переслідувань, тортур, зникнень людей спільнота монахів єзуїтів була розділена на тих, які були на боці диктатури, і тих, які підтримували збройний рух опору. Завданням молодого настоятеля Берґольйо полягало в утримуванні єдності в Товаристві Ісуса.
Вже тоді він зрозумів, що в житті Церкви та суспільства завжди є та будуть різні „протилежності“ і Церква повинна постійно шукати єдність та гармонію „протилежностей і відмінностей“. Ця доктрина єдності протилежностей є в творах святого Ігнатія Лойоли (засновник єзуїтів). Остаточне завершення історії залежить від Бога, але тут, на землі, нам потрібно мислити категоріями, які охоплюють різні полярності і які цінують те, що об’єднує, а не те, що роз’єднує. У ХХ столітті богословською рефлексією над полярністю Божественної благодаті й вільною волею людини займалися два богослови: італо-німець Романо Ґуардіні та француз Анрі де Любак.
Романо Ґуардіні перебував упродовж життя у різних протилежностях: між італійським корінням (до речі, як і Берґольйо) та німецькою батьківщиною, між богослов’ям та філософією, між різними реальностями, в які він постійно заглиблювався. На основі свого життєвого досвіду та глибокого вивчення філософії, Ґуардіні розробив креативне „вчення протилежностей“ (Gegensätze) як „філософію живого та конкретного“.
Саме про думки Ґуардіні в його книзі „Протилежність. Досвід філософії життєво конкретного“, (1925) Бергольйо розпочав у 1986 році в Франкфурті на Майні (Німеччина) свою докторську працю.
Що ж говорив Ґуардіні в своєму вченні протилежностей? Вчення протилежностей виходить від епістемологічної проблеми: від питання, чи і як можна когнітивно зрозуміти живе та конкретне? Тобто питання про впізнаваність конкретного. Чи можна живе, конкретне, яке стоїть переді мною як одиниця, осягнути когнітивним шляхом? Ґуардіні бажав розвинути богослов’я способом пізнання, який духовно осягає конкретно живе в його індивідуальності та цілісності і це пізнання він називає „спогляданням.“ Це не суто концептуальне чи суто інтуїтивне знання, ані його синтез, а оригінальний акт пізнання. Як конкретне життя, споглядання воно повинно мати ту саму фундаментальну структуру, що й об’єкт. Ця структура є складним конструктом „протилежностей“, але не „протиріч“. Якщо наше життя визначається як реалізація таких протилежностей, то тоді все живе є згідно Ґуардіні водночас: 1) акт і будівництво (структура), 2) повнота і форма, 3) деталі і цілісність, 4) виробництво і планування, 5) оригінальність та правило, 6) іманентність і трансцендентність, 7) подібність і особливість, 8) єдність і різноманіття. Життя — це плинний баланс протилежностей, незавершених і відкритих, прив’язаних до певних кордонів і їх перетину. Лише Бог є „життєва напруга в повному балансі“, бути людиною означає „стояти в протилежностях.“ Це суб’єктивне представлення об’єктивної істини вимагає, щоб кожна лекція, кожна проповідь, кожне рішення проходило через цей процес, стаючи „мистецьким процесом“, „творінням“. Тобто думка не повинна бути тільки об’єктивно схоплена, але має пройти через продуктивний центр, виділитися звідти, притягнути до себе матеріал і таким чином оформитися (сформуватися). Ґуардіні ухилявся від того, щоб давати своїм слухачам „чіткі, тверді результати та вказівки, а радше приєднувався до них у пошуках і запитаннях, щоб знайти разом з ними вихід.“ Він не хотів бути для божого люду „батьківським,“ але „братським“ священником.
Ґуардіні дуже захоплювався такими філософами та мислителями як: Сократ, Платон, Августин, Аристотель, Данте, Паскаль, Кьеркегор, Гельдерлін, Достоєвський, Рільке та перш за все постаттю самого Ісуса Христа. [1]
Папа Франциск присвятив своє докторське дослідження темі “Полярні протилежності як структура щоденного мислення та християнської проповіді.” Його цікавило питання, як можна примирити протилежності, відкрити можливість для нового синтезу у новій перспективі на вищому рівні таким чином, щоб відмінності не розмивались, щоб було збережено все добре і вартісне обох позицій і напруга не скасовувалася. Декілька місяців у 1986 році він вивчав мову, збирав матеріал та працював над дисертацією у Франкфурті на Майні. Пізніше під час вигнання в Кордобі (Córdoba) з 1990 по 1992 рік він зумів дописати працю, однак не встиг її захистити та опублікувати. У 2011 році, коли йому виповнилося 75 років, він гідно з канонічним правом подав прохання про відставку і планував на пенсії підготувати свою дисертацію до опублікування, але з відомих причин цього не сталося.
У своїх доповідях та статтях (до прикладу: „Служіння віри та сприяння справедливості“ (1988); „Про необхідність політичної антропології“ (1989); “Ми як громадяни, ми як народ“ (2011);) Берґольйо використовував вчення протилежностей Ґуардіні насамперед до соціальних та суспільних питань. Упродовж багатьох років він на основі восьми пар протилежностей Ґуардіні розробив три пари та чотири принципи свого мислення. Їх можна знайти в його програмній Енцикліці „Evangelii Gaudium“ (2013). Весь розділ про соціальні принципи (Глава IV. Соціальний вимір євангелізації, EG 176-258) базується чи взятий із його дисертації. У підрозділі III про “спільне благо і соціальний мир” знаходяться розроблені і описані особисто ним чотири принципи протилежностей:
В одному з інтерв’ю з Антоніо Cпадаро в 2017 році Папа зізнався, що „я люблю протилежності. Тут мені допоміг Романо Ґуардіні зі своєю книжною про „Протилежності“, яка для мене є дуже важливою.“ В Енцикліці “Laudato Si” (2015) Ґуардіні є, зрештою, найбільш цитованим мислителем. Тому стає зрозуміло, що ідея полярності життя домінує в усій структурі думки Папи та є „герменевтичним ключем“ до його мислення.
Понтифік є справді мислителем протилежностей, але також діалогу, і це є ключем до способу його мислення і методологією прийняття рішень. Він не є прихильником простих відповідей. Протилежності створюють плідну і творчу напругу, яка присутня в самому творінні. Вони роблять життя динамічним і творчим. Він переконаний, що компроміси та відносна більшість не вирішують протиріч та конфліктів. Для нього вони є тимчасовими рішеннями, поки ситуація не дозріє до точки, коли її можна буде вирішити через духовне розпізнавання в „пошуках Божої волі.“ Це вимагає багато часу і великого терпіння, тому він часто дозволяє, щоб протилежності стояли пліч-о-пліч. Він віддає перевагу „незавершеному мисленню“. Лише таке мислення, на його погляд, є плідним та залишає простір для дії Святого Духа. „Ґуардіні навчив мене не вимагати абсолютної ясності у всьому, бо це є ознакою радше тривожного духу. Його мудрість дозволила мені розв’язувати складні проблеми, які неможливо вирішити простим зверненням до норм, а застосовувати натомість такий тип мислення, який дозволяє проходити через конфлікти, не потрапляючи в їхню пастку” – сказав Папа Франциск у своїй книзі “Давайте мріяти: шлях до кращого майбутнього.” [2]
У цьому способі його мислення ключову роль відіграє також класична методологія соціального вчення Церкви, а саме так званий триетапний процес сприйняття суспільної дійсності: «бачити – оцінити – діяти». Ці три кроки були розроблені в 1920-х роках бельгійським священником Йозефом Кардійном (Joseph Cardijn), а потім перейняті Папою Іваном XXIII в Енцикліці “Mater et Magistra“ (1961), а також у пасторальній конституції Другого Ватиканського Собору „Gaudium et Spes“ (1965) та Енцикліці „Populorum progressio“ (1967). Саме цей триетапний процес «бачити – оцінити – діяти» як спосіб зрозуміти „знаки часу“ Папа Павло VI порадив використовувати Конференції католицьких латиноамериканських єпископів (CELAM) на їхньому синоді в Меделіні (Medelin) в 1968 році. З того часу цей метод активно практикується в усіх латиноамериканських парафіях, єпархіях та синодах (Синод в Пуебла 1979, Синод в Санто-Домінго 1992, Синод в Апересиді 2007). З початку понтифікату Франциска ця методологія присутня практично в усіх Енцикліках та синодах. Вона набрала щоправда більше ігнатіанського характеру, оскільки Папа Франциск інтегрував у неї ще декілька мотивів: «чути і бачити – розпізнавати – вибирати і діяти», щоб краще розгледіти реальний стан справ у світі та церкві. Папа Франциск як єзуїт дивиться на конкретну ситуацію і приймає рішення шляхом духовного розпізнання.
Нещодавно Державний Секретар Святого Престолу кардинад Паролін, коментуючи візит Його Святості до Монголії, наголосив, що “Папа Франциск часто наголошує на важливості пошуку гармонії. Цим висловом він має намір запропонувати глобальне, тотальне зростання, тобто людське, соціальне і духовне зростання, яке тримається подалі від ризиків гомологізації, знаючи натомість, як інтегрувати відмінності і зміни як фактори зростання, щоб зустріч протилежностей і відмінностей переважала над зіткненням і протистоянням”.
Толеруючи перебування „протилежностей“ пліч-о-пліч у просторі Понтифік намагається шукати гармонію між протилежностями через діалог. В апостольській конституції “Veritatis Gaudium“ (2017) про церковні університети та факультети він пропагує діалог як центральний метод в богослов’ї. В особистих зустрічах з Патріархом Вартоломієм, пПатріархом Кирилом, імамом каірського університету Ахмедом ат-Тайебом, Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій, представниками громадянського суспільства, економіки, науки і політики та в своїх посланнях (Evangelii Gaudium 162-258; Laudato Si 163-201) він про це часто наголошує. В питання діалогу він континуітивно продовжує лінію багатьох своїх попередників. Досить згадати лише двох останніх Понтифіків Йоанна Павла II та Бенедикта XVI в їх намаганні налагодити діалог богослов’я та філософії (Енцикліка “Fides et ratio“), екуменічний та міжрелігійний діалог через зустрічі представників різних християнських конфесій та світових релігій в Ассізі починаючи з 1986 року та примирення з Братством святого Пія Х.
Виходячи з логіки та вчення Папи про протилежності, залишається відкритим питання, чи він своїми висловлюваннями про культуру та історію Росії захотів так би мовити запросити українців до пошуку й окреслення протилежностей, щоб тим самим краще збагнути реальність чи ні? Зрештою не варто і перебільшувати його вчення про протилежності, оскільки він часто і сам його забуває. Тому важко припустити його послідовне застосування. Але ми можемо його, безумовно, з його власним вченням (4 принципи в Evangelii Gaudium: Час дорожчий за простір. Єдність переважує над конфліктом. Реальність важливіша за ідею. Ціле вище за частину) “конфронтувати” і з цієї точки зору ставити йому уточнюючі питання, особливо коли він говорить про складні теми.
Для кращого розуміння своїх принципів про протилежності Папа Франциск, як хімік за першою освітою, любитель символів та футболу (рух), розробив відповідну модель. У “Evangelii Gaudium” (2013), 236 та в “Fratelli Tutti“ (2020), 145, 190, 215 він говорить, що ця модель не є куля, а багатогранник. Куля є свого роду вираженням абсолютної симетрії, гармонії і внутрішнього спокою. На відміну від кулі багатогранник потрібно приводити в рух з більшою силою. І випадковість, а не вправність визначає, куди він приземлиться і яка поверхня опиниться зверху. “Багатогранник уособлює суспільство, в якому відмінності живуть разом, доповнюючи, збагачуючи та висвітлюючи одна одну, хоча й суперечками та підозрою. Тому, що від кожного можна щось навчитися, ніхто не марним. Це означає, що периферія повинна бути включена. Ті, хто живе в ній, мають іншу перспективу і бачать аспекти реальності, які неможливо побачити з центрів влади, в яких приймаються вирішальні рішення.” (FT 215) І далі: “Як душпастирська, так і політична діяльність прагнуть зібрати найкраще від кожної людини в цьому багатограннику. [...] Це союз народів, які зберігають свою самобутність у світовому порядку: це сукупність людей у суспільстві, яке прагне спільного блага, яке дійсно включає кожного.“ (EG 236)
Люксембурський етик та богослов др. Ерні Ґіллен (Dr. Erny Gillen засновник Moral Factory) детально вивчивши цю модель (4 принципи та модель багатогранника) Папи Франциска, відкрив/винайшов так званий “Pope Francis Formula“ [3] (Pope Francis Leaderchip Formel, Pope Francis Octahedron). Символом його формули (методу) є восьмигранний правильний Октаедр. На кожній стороні зображена літера: “Т” означає Time (Час), „s“ означає space (простір); „U“ означає Unity (Єдність), „c“ conflict (конфлікт); „R“ означає Realities (Реальність), „i“ означає ideals (ідея); „W“ означає Whole (Ціле), “p“ означає part (частина); Слова з великої літери завжди стоять вище за слова з малої літери. Саме так, як Папа Франциск описав це у свої формулі.
Такий Октаедр дають наприклад пацієнтам в лікарні, щоб пацієнти могли свідомо думати про “Час” і дивитись, як вони можуть використовувати його найбільш розумно і корисно під час перебування в лікарні.
У чому ж полягає причина такої емоційно переповненої та, напевно, найгарячішої реакції католиків та українського суспільства загалом?
Тезово (вибірково) причин є декілька:
Що говорить нам “Богослов’я після Маріуполя”, “Богослов’я після Бучі”? Про що кричить каміння Бучі, Маріуполя, Гостомеля, Бородянки, Херсона та Ірпеня? Буча та Маріуполь означають, що перед масовими вбивствами, спочатку відбулось руйнування стосунків між людьми. Українці були оголошені неонацистами, фашистами, нелюдськими істотами та позбавлені ідентичності. І після того, як людські стосунки були зруйновані, можна було вбивати з чистим сумлінням. Християни почали вбивати християн. Буча та Маріуполь стали лише вершиною айсберга: внутрішня віддаленість людини від людини, людини від Бога призводить завжди до нелюдяності та презирства. Тому зцілення після Бучі та Маріуполя може означати лише зцілення стосунків. Унікальним є те, що після всіх цих потрясінь українці залишаються Л-Ю-Д-Ь-М-И. Людьми для людей, людьми для Бога. Ця війна нагадала про цінність людини, за яку Христос віддав своє життя.
1764 р.— Катерина ІІ своїм указом ліквідувала гетьманство, а 1775 року наказала ліквідувати й Запорізьку Січ.
1784 р. — Наказ Катерини II по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російську мову запроваджено в усіх школах України.
Якби Папа пригадав російським католикам про спадок Соловйова, Бердяєва, російських мучеників чи Сергія Радонежського або Серафима Саровського, а не Петра I та Катерину II, це було б зрозуміло і сприймалось би інакше. Взагалі при інших обставинах слова Папи сприймались би інакше. Російська війна проти України — це по суті імплементація тих імперських ідей, які аплікував і Петро I і Катерина II.
УГКЦ та Катерина ІІ: У 1795 році Катерина ІІ, незважаючи на всі договори та запевнення про зберігання католицького віровизнання, скасувала всі єпархії «католиків східного обряду», окрім Полоцької.
Це той первий, що розпинав
Нашу Україну,
А Вторая доконала
Вдову сиротину.
Кати! кати! людоїди!
Наїлись обоє,
Накралися; а що взяли
На той світ з собою?
Тяжко, тяжко мені стало,
Так, мов я читаю
Історію України…
Отже, можна сказати, що двозначні висловлювання Папи Франциска, які були необережно сказані, порушили багато різним вразливих тем та травм не тільки католицької спільноти, але й України в цілому. Своєю реакцією українці вербалізували свій біль. Цей біль є не від 24 лютого і не від 2014 року. Цей біль є столітній, знаходиться в ДНК пост-геноцидного українського суспільства (соціалізм, комунізм, голодомор, нацизм, комунізм, чорнобиль).
Однак, не дивлячись на ці події, більшість експертів та населення є твердо переконані, що це не зрада. Папа Франциск залишається повністю на боці України і засуджує воєнну агресію Росії проти України. З 2014 року він свою позицію та батьківську турботу підтвердив не один раз і словом, і ділом. У 2016 році Папа закликав усі католицькі парафії Європи взяти участь у спеціальній гуманітарній акції "Папа для України", метою якої була допомога всім жителям України, які постраждали від воєнних дій на Сході. Тоді було зібрано майже 16 мільйонів євро, з яких 11 мільйонів — у католицьких парафіях Європи, а ще 5 — із власного фонду Папи. Це була колосальна мобілізація уваги усієї Західної Європи до проблеми війни в Україні. Ця особлива гуманітарна акція ініційована Римським Папою була мабуть першою в історії Європи. Від 24 лютого 2022 року допомога Ватикану і Святійшого Отця набрала ще більших масштабів. Одразу 25 лютого 2022 року Папа Римський вирушив пішки до російського посольства при Ватикані, щоб "виразити свою стурбованість війною", яку РФ веде проти України і тим самим безпрецедентно відхилився від дипломатичних протоколів. У своєму листі до українського народу від 24 листопада 2022 року Папа запевнив: „Єднаю мої сльози з вашими і хочу вам сказати, що немає дня, коли б я не був поруч з вами і не носив би вас у моєму серці, і в моїй молитві. Ваш біль — це мій біль. [...] Я є з вами, молюся за вас і прошу молитися за мене.“ Я є з вами означає серед іншого:
На нашій дорозі до свободи і гідності Апостольська Столиця є надійним і хорошим партнером. А роль самого Святійшого Отця є надзвичайно потрібною і корисною в просуванні інтересів України, найперше в південній частині світу, де він має великий авторитет. Тому українцям потрібно дійсно цінувати і бути вдячними за всі ці очевидні речі. Було б несправедливо ставити під сумнів прихильність Святійшого Отця до українського народу і всі його зусилля, спрямовані на сприяння закінченню цієї трагедії для України і цілої Європи. На даному етапі нам потрібно перейти від емоційних до раціональних дискусій, оскільки „непорозуміння“ України з Апостольською Столицею вигідне найперше агресору, але не Україні. На раціональному рівні ми вспромозі донести йому “протилежності” і “протиріччя” України та Росії і таким чином разом шукати гармонію і так потрібний нам мир.
Примітки:
1. Пор. Metzlaff Paul (2022): Romano Gurdini und Papst Franziskus: Denker des Gegensatzes;
Пор. також: Gurdini Romano (52019): Der Gegensatz. Versuche zu einer Philosophie des Lebendig-Konkreten, Mainz;
Honnefelder Ludger (1985): Weltanschauung und Glaube. Zur Romano Gurdinis Leben und Werk. In: Berliner Theologisches Zeitschrift. Heft 2, Berlin, ст. 333-347.
2. Бабинський Анатолій: Запрошення від Франциска: гортаючи нову книгу Папи
3. Pope Francis Octahedron English. Пояснення від Dr. Erny Gillen
4. Пор. Микола Галів (1997): Незмінна ватиканська остполітік; Пор. також: Бабинський (2022): Дещо про Ostpolitik; Петро Балог (2022): Ватикан, витоки східної політики та війна в Україні