Чим завинив довоєнний єпископ УГКЦ Коциловський у Перемишлі?
Міська рада Перемишля 28 листопада ухвалила рішення змінити назву вулиці імені єпископа Української греко-католицької церкви Йосафата Коциловського, приєднавши її до прилеглої вулиці Яна Снігурського. До цього рішення причетні місцеві польські політики, яких складно запідозрити у палкій любові до України.
Назва невеликої вулиці довжиною 70 метрів, на якій розташовано всього кілька будинків, і яка є важливими місцем для української спільноти міста, стала черговим “каменем спотикання” між поляками та українцями. Чи можна було цього уникнути?
ДИВНЕ ГОЛОСУВАННЯ
Це голосування було доволі дивним. За перейменування проголосувало всього шість місцевих депутатів із 23-х, тобто лише четверта частина міськради. Решта – або не голосували, або утрималися. Утім, і ніхто не був проти.
Голоси “за” віддали п’ять представників депутатської групи “Спільно для Перемишля” (раніше руху Kukiz’15), а також один представник “Громадянської коаліції” (KО). Власне, не дивує, що за рішення проголосували депутати “Спільно для Перемишля” – правоконсервативного об’єднання, яке, м’яко кажучи, має досить специфічне бачення співпраці Польщі з Україною. Зрештою, саме ця сила ініціювала перейменування вулиці, а ще торік, на етапі проведення виборчої кампанії, її нинішні члени не приховували своїх намірів винести такий пункт на голосування у міськраді. Тобто, пообіцяли виборцям – зробили.
Запитання викликає позиція тих, хто вирішив залишитися осторонь під час голосування, яке є наскільки дивним, настільки ж і суперечливим. Чомусь, політичні групи, які ще в такому недалекому 2013 році радо голосували в міськраді Перемишля за перейменування фрагменту вулиці Снігурського у вулицю Коциловського, зараз не змогли (не захотіли, побоялися?..) підтримати своє ж рішення шестирічної давнини. А це не одна сила, а цілих три, які як тоді, так і зараз присутні в міськраді Перемишля – “Громадянська платформа” (PO), “Союз демократичної лівиці” (SLD) та “Товариство для Перемишля” (Regia Civitas). Якби ці сили зайняли не “страусячу” позицію, а проголосували б проти, або хоча б за відкладення цього голосування, що було б логічно і послідовно, – то перейменування не відбулося б. Але вирішено чомусь іншим чином. До питання “чому так?”, “що змінилося за останні шість років?” повернімося згодом.
ТРАГІЧНА ПОСТАТЬ МУЧЕНИКА КОЦИЛОВСЬКОГО
Чим завинив довоєнний єпископ УГКЦ перед поляками у Перемишлі, що потрібно було навіть скасовувати вулицю його імені? В обґрунтуванні до проєкту резолюції про перейменування вулиці, датованого 15 листопада, зазначалося, що Коциловський “діяв проти польської держави, зокрема під час Другої світової війни співпрацював із німецьким окупантом”. На переконання ініціаторів перейменування, в публічному просторі міста не може бути вулиці, названої іменем особи, яка є суперечливою з точки зору інтересів Польщі. Заради справедливості варто відзначити, що відразу після появи на карті міста вулиці Коциловського у місті з’явилася ініціатива про відміну цього рішення, яка, щоправда, не досягла позитивного результату в попередній каденції міськради.
Фактичним доказом нібито лояльного ставлення і співпраці єпископа Коциловського з гітлерівцями є фото, на якому він проводить богослужіння у Перемишлі за участю формації CC “Галичина”. На цьому аргументи, фактично, і вичерпуються. На їх противагу місцеві українці в Перемишлі почали збирати свої аргументи, щоб показати, що Коциловський не був колаборантом, а під час війни, навпаки – відзначився багатьма глибоко християнськими вчинками, зокрема врятував від смерті кількадесят дітей з єврейських родин. У коментарі виданню українців у Польщі “Наше слово” канцлер греко-католицької метрополітальної курії в Перемишлі Микола Костецький зазначив, що у світлі посилення розмов про скасування назви цієї вулиці – УГКЦ на основі архівних та наукових документів підготувала брошуру з короткою інформацією про єпископа Коциловського, яку було роздано всім місцевим депутатам.
В Об’єднанні українців у Польщі також підкреслювали, що у світлі історичних фактів звинувачення про колаборацію з нацистами є надзвичайно абсурдним. Як пояснили в ОУП, єпископ УГКЦ якраз відмовлявся проводити богослужіння за участю німецьких військових формацій, і змушений був погодитися на її проведення лише під дулами автоматів. Відтак, у світлі недостатньої лояльності Коциловський, навпаки, був під постійним наглядом Гестапо, зокрема й у світлі своїх дій по врятуванню дітей єврейської національності. В 1943 році він також був серед підписантів пастирського послання греко-католицьких єпископів “Не вбивай”, що стало реакцією на різке погіршення українсько-польських відносин у роки Другої світової війни.
Ну і чи не найважливішим аргументом у скарбничку маніпулятивного характеру звинувачень на адресу Коциловського є факт, що в 2001 році Ватикан проголосив декрет про мучеництво єпископа Йосафата Коциловського, а під час пастирської поїздки в Україну в 2001 році Папа Римський Іоанн Павло II провів обряд його беатифікації. Можна припустити, що в Апостольській столиці навряд чи наважилися б проголошувати мучеником за віру особу з відверто заплямованою репутацією і ретельно перевірили його біографію. До слова, варто підкреслити, що Перемиський єпископ після війни відмовився співпрацювати з польською і радянською комуністичними владами, не погодився взяти участь у так званому Львівському соборі 1946 року, де остаточно була ліквідована УГКЦ. І зрештою, від тортур і жорстокого ставлення він помер у листопаді 1947 року в Лук’янівській в’язниці Києва.
МОНОЛОГ ЧИ ДІАЛОГ?
За три дні до голосування у міськраді було проведено слухання з приводу перейменування вулиці Й.Коциловського. Ініціативна група, зокрема заступник міськради Перемишля Анджей Запаловський та депутат Мірослав Майковський (обидва з групи “Спільно для Перемишля”) переконували, що жодних додаткових консультацій, міжнародних конференцій чи поглибленого вивчення питання не потрібно, оскільки це нічого не дасть. Відтак, голосування за це питання має бути проведено без зайвих зволікань. Єдиною поступкою у бік української громади, якщо це так можна назвати, є відмова депутатів від першочергового задуму перейменування вулиці Коциловського іменем іншого єпископа УГКЦ Григорія Хомишина. Ініціатори перейменування наполягали, що ще одна трагічна постать в історії греко-католицької церкви – Станіславівський (Станіславів, сьогодні Івано-Франківськ – ред.) єпископ Хомишин більше заслужив мати вулицю свого імені у Перемишлі, оскільки був лояльним до польської влади і виступав проти українського націоналізму. Представники української громади під час слухання зауважували, що не мають нічого проти Хомишина, трагічна доля якого є співзвучною з долею Коциловського – він також був закатований НКВС у 1945 році й беатифікований Іоанном Павлом II у тому ж 2001 році. Утім, на відміну від Коциловського, Хомишин не мав жодного стосунку до Перемишля.
Папа Римський Іоанн Павло ІІ
Варто зауважити, що під час обговорення від окремих депутатів усе ж звучали застереження, що перейменування вулиці Коциловського матиме наслідки не тільки на місцевому рівні, але й може спричинити чергове напруження у польсько-українських відносинах. Фактично, так і сталося. Невдовзі після ухвалення цього рішення посольство України в Польщі оприлюднило заяву, в якій назвало рішення міськради Перемишля “поспішним та необачним”, а авторів резолюції звинуватило у маніпуляції фактами, вириванні їх із контексту і небажанні слухати аргументи польських громадян української національності.
Окремо варто звернути увагу і на ініціаторів перейменування вулиці. Депутатів “Спільно для Перемишля” Запаловського і Майковського складно назвати українофілами. Наприклад, Запаловський віддавна твердить, що Україна є країною-банкротом, яку Варшава не повинна підтримувати, і взагалі, мовою оригіналу, повинна відгородитися від України триметровим парканом, аби нелегальні мігранти з України не проникали до Польщі. Його аргументи дуже вигідно лягають у лінію пропаганди Росії проти України, тому Запаловський до останнього часу часто бував героєм прокремлівських ЗМІ. Його колега Майковський є відомим у регіоні реконструктором історичних подій, який у цій сфері доволі тісно співпрацював із росіянами. Ймовірно, братерство по зброї також дало свій ефект у вигляді доволі приязного ставлення до північних сусідів.
Тим не менше, у міськраді є не лише депутати “Спільно для Перемишля”, а як вже було сказано вище – інші політичні сили, які могли сказати своє слово і допомогти ухвалити інше рішення. “Громадянська коаліція” (KO), Союз демократичної лівиці (SLD), “Право і Справедливість” (PiS) на рівні парламенту декларують підтримку тісної співпраці з Україною. Але керівництво цих партій у Варшаві чомусь не підказало своїм партійним колегам у Перемишлі, що утримання від голосування у цьому випадку по факту означало голосування “за”. Депутати цих сил у Перемишлі не наважилися проголосувати проти, бо, очевидно, такою є кон’юнктура останніх років. Історична проблематика упродовж останніх чотирьох-п’яти років вельми зіпсувала польсько-українські відносини. Визнання у Польщі Волинського злочину геноцидом, зруйновані могили у Польщі та Україні, а потім заборона в Україні на проведення пошуково-ексгумаційних робіт – усе це в сукупності не сприяло діалогу.
І нібито ситуація в останні місяці змінилася: в Україні відновлено пошуково-ексгумаційні роботи щодо загиблих поляків, з посади голови ІНП України пішов Володимир В’ятрович, якого в Польщі вважали відповідальним за погіршення відносин в історичній площині, але інерція все ж бере своє. Або ж комусь дуже потрібно, щоб ці відносини ніколи не потеплішали, а тому треба тримати історичні питання у постійному напруженні, підкидаючи весь час щось нове до порядку денного. Предметно, що в такому розвитку подій дуже зацікавлена Росія.
У Польщі повинні також розуміти, що за вулицею Коциловського у Перемишлі, можуть піти, скажімо, вулиці Міцкевича, Костюшка, Фредра чи ще когось із видатних поляків в якихось українських містах. І це будуть такі ж необдумані, емоційні, нічим не виправдані вчинки – просто як крок у відповідь… Це абсолютно штучне множення проблем, котре нікому не на руку, окрім володарів кремлівських кабінетів.
Юрій Банахевич
