Кожен рік дарує нам Великий піст, Страсний тиждень, а потім і найбільше християнське свято Пасхи. Ми святкуємо його у неділю, однак нема чітко визначеної нерухомої дати. До того ж, часто східні та західні християни святкують у різні дні. Чому ж так відбувається?
о. Роман ФІГАС
Вже у перші століття християни, розкидані по всій Римській імперії, живучи в різних культурних середовищах, святкували спомин Господньої смерті й воскресіння (Святу Пасху) в різні дні. У ІІ столітті були деякі Церкви, які святкували Пасху разом із юдеями, незважаючи на те, припадав цей день на неділю чи ні (оскільки Христос історично помер, за синоптичними Євангеліями, на другий день Песаху, або, згідно з Євангелієм від Івана, у сам день Песаху). Деякі святкували Великдень на наступну неділю після Песаху. Вчені нарахували 4 методи обчислення дати Пасхи, які використовували християни у IV столітті.
І Вселенський Собор у Нікеї в 325 році вперше вирішив це питання, запропонувавши всім християнам святкувати Великдень у першу неділю після повного місяця після весняного рівнодення. Цей метод обчислення дати Пасхи прийняли усі Церкви.
Коли з’явилися розбіжності? Вперше це сталося у XVI столітті, після астрономічної реформи Папи Григорія ІІІ, за якого ввели так званий григоріанський календар літочислення, оскільки юліанський календар на той час мав серйозні розходження з астрономічними підрахунками. Реформа календаря не була сприйнята на Сході, а тому, відповідно, почали з’являтися розбіжності у датах святкування Великодня. Отже, відмінності у підрахунках святкування Пасхи належать до різниці в календарях та місячних таблиць, а не до догматично-богословської сфери.
Питання щодо уніфікації дати Пасхи знову постало у ХХ столітті, разом із розвитком екуменічного руху. За нерухому дату Пасхи виступили спочатку світські структури — парламент Великобританії та Ліга націй. Римо-Католицька й протестантські Церкви були готові підтримати одну дату Пасхи, яка би випадала на неділю після другої суботи квітня за умови, якщо всі Церкви це підтримають. Православна сторона після наради у Шамбезі (Швейцарія) виступила за збереження правил Нікейського Собору, а отже, за рухому дату Пасхи. Цю ініціативу пізніше підтримали усі Церкви, які зібралися на нараді в місті Алеппо (Сирія) в 1997 році.
Причин святкувати Пасху у першу неділю після весняного рівнодення та після весняної повні, а отже для рухомої дати Пасхи, є кілька. Насамперед, це рішення є в дусі І Вселенського Собору в Нікеї, який уперше на довгі роки об’єднав усіх християн довкола цього питання. Постанови Нікеї закорінені у Святому Письмі та церковній Традиції.
Вони підтверджують внутрішній зв’язок між Пасхою єврейською (Вих. 12,18, Лев. 23,5, Чис. 28,16, Втор. 16,1-2) та Пасхою християнською (І Кор. 5, 7). Собор, як зазначає рекомендація з Алеппо, відкинув принцип залежності дня святкування від сучасного єврейського підрахунку лише із тієї причини, що метод підрахунку змінився і став неточним, а не тому, що вважав цей зв’язок неважливим.
Крім того, рішення Нікейського Собору щодо обчислення дати Великодня, яке базується на циклах сонця та місяця, відображає космічний вимір Пасхи повніше, ніж система фіксованої дати.
Принцип, який може задовільнити усіх, коли шукаємо спільного підрахунку дати, — це постанови першого Вселенського Собору у Нікеї, рішення якого залишаються актуальними і сьогодні. Про це зазначають майже усі Церкви, які зібралися на нараді в Алеппо. В Україні семінар з ініціативи Інституту екуменічних студій Українського католицького університету на підтримку вищезгаданої ініціативи відбувся декілька років тому. Зокрема, на цьому семінарі представники Католицької, Православної та Протестантських Церков погодилися, що алеппські рекомендації (збереження норм І Вселенського Собору в Нікеї, підрахунок астрономічної дати найбільш точним науковим способом та використання як основи для підрахунків Єрусалимського меридіану) є найприйнятнішими для усіх християнських Церков як Cходу, так і Заходу. Вони переконані, що застосування рекомендацій для встановлення спільного святкування світлого празника Воскресіння Христового стало б чудовим свідченням дієвості Святого Духа у світі та спільним християнським свідченням Євангелія світові.
У заключному комюніке семінару про спільну дату Пасхи зазначається, що головна проблема лежить не у підрахунках, а в комплексному ставленні та у відсутності довіри між різними християнськими деномінаціями у зв’язку з тривалими поділами. Це є однією з найважливіших причин, чому так важко прийняти пропозицію, котра відрізняється від тієї, що існує тепер. Консенсус є, однак потрібно мати відкрите серце, щоб зробити наступні кроки для його реалізації.
Необхідно також розглянути одну із рекомендацій, яка пов’язана із обчисленням дати християнської Пасхи, про яку говорить Нікейський Собор: щоб не святкувати разом з юдеями. Її часто хибно трактують, коли кажуть, що християнська Пасха не може святкуватися разом із єврейською.
Північноамериканська Православно-католицька нарада, яка зібралася у Вашингтоні (США), чітко дає відповідь на це запитання, зазначаючи, що Алеппська заява точно представляє історичні обставини, пов’язані з питанням ставлення Нікейського Собору до відношення між християнською та єврейськими Пасхами. Практику і надалі святкувати Пасху відповідно до старовинного юліанського календаря часто захищали деякі східні християни, посилаючись на рішення, яке асоціювалося із цим Собором і забороняло Церквам святкувати Великдень «з євреями». Як довели науковці із обох традицій, ця заборона була спрямована проти підрахунку дати Пасхи, який би залежав від сучасного єврейського обчислення, однак не проти того, щоб дати двох свят — християнського та єврейського — збігалися. Фактично, збіг єврейської та християнської Пасхи відбувався час від часу аж до VIII століття. Лише пізніше, коли щораз більше «відставання» юліанського календаря робило будь-який збіг неможливим, заборону почали хибно тлумачити в значенні, що єврейська Пасха повинна обов’язково випереджувати християнську Пасху щороку. Отже, йдеться про те, що отці першого Собору не хотіли брати в основу підрахунку пасхалії неточний сучасний їм юдейський календар (за яким у певні роки Пасха могла випадати двічі).
Для чого святкувати Пасху разом? На це питання повинен кожен відповісти собі сам. Христос закликає до єдності та любові, справа диявола – ділити й сіяти недовіру. Християни як добрі учні Ісуса покликані ставати свідками смерті й воскресіння свого Спасителя. Спільне і загальне свідчення християнської віри повинне проявлятися у спільному святкуванні Пасхи Господньої. Рішення наради в Алеппо, на яке чекали ціле століття, може стати конкретним кроком на шляху до спільного святкування Великодня і тим самим продемонструвати світові бажання християн спільно свідчити живе слово Євангелії – «щоб усі були одно».
Ініціатива Інституту екуменічних студій щодо спільного святкування Пасхи у 2012 році, до якої може долучитися кожен