Чудотворний образ Холмської Божої Матері
Оксана РЕМЕНЯКА. – “День”, №108, 6 липня 2006 року
Давні плани повернути святиню завершуються 1943 року, коли 27 вересня ікону було щасливо перевезено з Києва до Холма, де 3 жовтня урочисто внесено до кафедрального собору на Святій Даниловій горі.
Протягом усього часу перебування на українських теренах ікона безліч разів піддавалась небезпеці знищення: майже 100 років лежала під розвалинами зруйнованого храму, тонула під час переправи через Буг, її переховували від облав НКВС у розібраному на окремі дошки вигляді — завжди існував великий ризик її втрати, але завжди знаходились люди, які, ризикуючи власним життям, рятували чудотворний образ. Цих непересічних людей, яких доля приводила до ікони, варто згадати.
1914 року під час Першої світової війни ікону разом з іншими цінностями з собору до Москви вивіз ключар Холмського кафедрального собору протоієрей Микола Ганкевич. 1918 року, після більшовицького перевороту розпочався атеїстичний наступ на церкву, й святиню перевозять до Києва у Флорівський монастир. З 20-х рр., коли монастирі потрапляють під пильне око НКВС, холмщаки, які жили в Києві, вирішують переховувати чудотворний образ Богородиці Холмської у своїх родинах. Серед тих, хто ризикував своїм життям, була зокрема родина видатного українського історика Наталії Полонської-Василенко. Лист Наталі Дмитрівни до митрополита Іларіона розкриває нам деякі подробиці того, як переховували ікону в Києві: «... я згадала, що ніколи не писала вам, що 1923 — 24 рр. у моїй квартирі переховувалася чудотворна ікона Божієй Матері з Холма. Раніше вона була в мого приятеля К., холмського патріота (Наталя Дмитрівна очевидно мала на увазі історика Михайла Корниловича, про якого згадує у своїй історичній розвідці «Холмська Божа Мати» митрополит Іларіон); коли в нього був трус, він побоявся тримати її у себе й переніс до нас. Простояла вона в нас кілька місяців, але коли квітня 1924 року мого чоловіка було засуджено й ув’язнено на десять років, у мене реквізували кімнату, де стояла ікона, взагалі стали щодня приходити до мене то ГПУ, то різні комсомольці, я теж побоялася залишати ікону. К. забрав її знову до себе, але боявсь, що її знов конфіскують, тому розібрав на дошки й усі їх роздав у різні руки. Коли прийшли арештовувати його, реквізували прикраси, які були на іконі. За німців сестра К., виконуючи його доручення, прийшла до мене й сказала, що хоче зібрати ці дошки з різних рук, і питала моєї поради, чи настав час для цього? Пізніше я взнала, що ікону щасливо вивезено, де вона зараз, я не знаю. Ми дома вважали, що з нами сталося чудо Божої Матері: Миколу Прокоповича, засудженого на десять років, звільнили через вісім місяців...» Цей лист датований 23 грудня 1950 року.
Вересня 1943 р. найбільша святиня України прибула до Холма завдяки зусиллям протоієрея А. Юнака, в родині якого в Києві з 1933-го по 1943 рр. зберігалась ікона, та заступника міського голови Києва професора В. Волкановича. Але вже вкотре з’явилась ікона тут на короткий час. Згодом розпочались трагічні для українців Холмщини та Підляшшя події — примусове виселення їх із рідних земель, під час якого ікона зникає.
Довгий час вважалось, що митрополит Іларіон вивіз святий образ із собою на Захід. Ходили чутки, що радянський уряд, щоб з’ясувати, де знаходиться ікона, навіть посилав до нього своїх емісарів, проте безрезультатно. Шукали ікону й у Польщі. Існувала версія, що дорогою на Захід, під час бомбардування вона загинула.
Та доля розпорядилася інакше. Протягом усіх цих років ікона таємно зберігалась у родині Надії Гаврилівни Горлицької (Коробчук), яка мешкає в Луцьку. Батько Надії Гаврилівни, митрофорний протоієрей Гавриїл Коробчук служив у Холмській єпархії разом із митрополитом Огієнком. Коли 1944 року Іван Огієнко змушений був виїхати на Захід, то він дійсно забрав ікону з собою. Проте під Любліном обоз, в якому він їхав, потрапив під бомбардування.
У той час, як усі кинулися рятувати з палаючого потягу майно, про ікону піклувалась лише одна жінка. Незважаючи на свій примхливий характер, доля завжди робить бездоганний вибір — порятувати чудотворний образ у цьому вогняному пеклі судилося кузині славетного російського письменника Михайла Булгакова — Іларії Булгаковій, доволі харизматичній особі, яка, в силу свого походження (в родинах Михайла та Іларії завжди панувала духовна атмосфера, тут захоплювались літературою, театром, музикою), була наближена до холмського церковного середовища. Коли почалось бомбардування, ця жінка, ризикуючи власним життям, виносить ікону в поле й накриває своїм тілом.
Стає очевидним, що далі ікону везти надто небезпечно, тому до Холма відправляють повідомлення, що вона знаходиться під Любліном. Митрофорний протоієрей Гавриїл Коробчук, який ще залишався в Холмі, посилає в цю небезпечну подорож свою старшу дочку Любу й псаломщика Богословської церкви Петра Миколайовича Сурікова, саме вони привозять ікону назад.
1 вересня 1945 р. родина Коробчуків змушена була виїхати в Україну й таємно, знову ризикуючи життям, перевозить ікону. Спочатку Гавриїл Коробчук мав намір передати її до Почаєва, й навіть послав туди на перемовини своїх дочок. Проте Почаївський архімандрит — монах із Грабовця, якого під час переслідувань у Польщі переховувала родина Коробчуків, порадив не віддавати ікону, оскільки знав, що її шукають. Можна лише уявити, якою була б доля образу Холмської Божої Матері, якби її знайшли радянські можновладці — Москва, в кращому випадку один із престижних російських музеїв і жодних натяків про зв’язок з українською історією. Таким чином, чудотворний образ Холмської Божої Матері понад 50 років зберігався в родині Коробчуків.
1996 р. Надія Гаврилівна, за порадою завідувача Луцької картинної галереї Миколи Черенюка, теж холмщака, віддає її на реставрацію реставраторам Музею Волинської ікони — Анатолію Квасюку та Олені Романюк. Єдиною умовою хранительки на той час було повне збереження таємниці.
До 2000 року про існування ікони знало обмежене коло вихідців із Холмщини, які суворо берегли таємницю святині. На те, звичайно, були певні причини — закарбований у свідомості страх утратити ікону, яка для них була символом Батьківщини, символом вільної України. Чутки про те, що ікона не загинула, а зберігається в когось із холмщаків, не вщухали. Так у «Церковному Українському Календарі» за 1961 р., який видавала Православна Варшавська Митрополія, в статті (без подання автора), присвяченій холмському чудотворному образу Божої Матері, зазначено, що ікона згодом перейшла в «приватне переховування», де перебуває й досі.
Коли серпня 2000 року перший етап реставраційних робіт був завершений, члени Волинського товариства «Холмщина» приходять до висновку, що необхідно оприлюднити ікону. Було вирішено передати ікону у власність держави.
Ікона Богородиці, яку пізніше нарекли Холмською, була створена у Візантії у другій половині XI ст. під впливом відродженого внаслідок складної ідеологічної боротьби з іконоборцями іконописного «животворящого стилю». Ікони, як образне втілення ідеї Бога, вважались джерелом повноцінної інформації про Творця, що відкривалась лише тому, хто їх споглядав. Крім того, ікони виконували ще одну надзвичайно важливу місію — реально впливали на навколишній історичний світ своєю благодатною енергією, роблячи в такий спосіб його кращим. Імовірно, саме тому найбільш знакові ікони з’являються й у Київській Русі, й у Галицько-Волинському князівстві в моменти найвищого розквіту цих держав.
Як людина високої освіти й культури, владика Іларіон усвідомлював, що це єдина апостольська чудотворна ікона, яка лишилась Україні, «бо нашу Вишгородську апостольську ікону забрано до Володимира над Клязьмою, а пізніше до Москви, нашу Белзьку апостольську ікону забрано до Ченстохова, а нашу Успенську апостольську ікону київську спалила безбожна варварська рука...»
Ґрунт, що втратив структуру, перетворюється на пил і потрапляє у владу вітру. Народ, який утратив структурність мислення, стає пасивно всеїдним, еклектичним у сприйнятті інформації, позбавленим цілісного бачення себе в просторово-часовому континуумі. Він катастрофічно швидко перетворюється на каламутну стихію гуманоїдів і процес цей може зупинити лише відновлення структурності, що можливе лише за умови існування, а відповідно й впливу творів рівня Холмського чудотворного образу Богородиці.
