Декілька тез про те, чого ще не вистачає нашому православному церковному календарю
Логіка переліку святих
Календар, який ми маємо, насамперед богослужбовий. Він зручний для священників і псаломщиків, оскільки святі у ньому розташовані у відповідності до урочистості богослужіння. Дехто пам’ятає, що раніше поруч з іменем святого розміщували символ типу богослужіння на його честь (рядове, шестиричне, славословне, полієлейне, бдіння). Сьогодні в нашому календарі цих символів вже немає, але логіка списку святих залишилася та сама.
Натомість ми маємо декілька типів свят і святих, які мали б бути розташованими у списку за певним порядком.
Це насамперед Господні і Богородичні свята, а потім:
- святі біблійні (старозавітні і новозавітні);
- святі вселенські, шановані в усьому православному світі;
- святі різних помісних Церков, шановані в Україні;
- українські святі або святі, пов’язані з українським православ’ям тощо.
Тому перелік святих кожного дня в нашому календарі мав би формуватися, з одного боку, враховуючи важливість шанування святих нашим народом, а, з іншого боку, в межах кожної групи святих була б доречна історична логіка (від створення світу і до найближчих до нас часів).
Заради справедливості, варто сказати, що ми вже маємо в нашому календарі виділення українських і найбільш шанованих святих, але процес їх логічного і зрозумілого розташування, як серед святих дня, так і впродовж року, ще триває.
Можливо, наша церковна спільнота потребує декілька типів календарів. Богослужбові календарі мають залишатися, але поруч мають з’являтися календарі з іншою логікою, наприклад, просвітницькою.
Канонізація як дороговказ
Варто нагадати собі, у чому був і є один з головних сенсів канонізацій.
Одна з функцій канонізації (звісно, не єдина, але важлива у нашому контексті) – виховна.
Церква показує приклад, взірець, дає образ (ікону) життя у Христі або приклад втілення християнських чеснот у життя.
Враховуючи певні історичні, культурні та суспільні обставини попередніх століть, ми маємо добре опрацьований і сформований корпус та розвинене вшанування святості лише окремих верств населення:
- святих правителів (світських (царі, князі, гетьмани) і церковних (святителі);
- святих монахів-аскетів;
- святих мучеників і страстотерпців.
Отже, ми маємо взірці богоугодного життя для правителів і єпископів, а також для ченців, які й досі під час трапези в монастирях читають житія святих.
Але чи маємо ми так само яскраво виписані приклади святості для звичайних людей чи сімей? Особливо ми потребуємо прикладів для людей, які не є служителями церкви і для яких служіння церкві і релігія – не головне захоплення у житті.
У наших святцях є чин святості – праведні, але він стосується, у рідкісних випадках, старозавітних святих.
Щодо покровителів і прикладу сімейного життя, то навіть сьогодні в Україні ще можна почути, що покровителями родини є Петро і Февронія, культ яких створили за активної участі російського тирана хворобливої релігійності Івана Грозного. У їхньому житії є багато «цікавого», але це точно не приклад благочестивого сімейного життя.
Якщо взяти широковідомі загалу біблійні приклади родин – Авраама і Сари, Іоакима і Анни, Захарії і Єлисавети – то всі вони народжували в старості, і їх приклад може надихати родини, які тривалий час бездітні, утім не звертаються за допомогою до репродуктивних технологій.
А, наприклад, Святе сімейство можна вважати прикладом родини, де батько не рідний.
Але чи є в нашій традиції багатодітні святі чи родини, чий взірець можна пропонувати для наслідування? Звісно, вони є, але чи вони так само на слуху, як Петро і Февронія?
Сьогодні нам потрібні приклади святості і благочестя звичайного людського життя зрозумілі нашим сучасникам.
Святість як реальність
Святість – це не тільки виняток з буденності, щось недосяжне у неймовірному аскетичному подвизі, або чудеса, які перевершують природнє єство.
Святість – це й спосіб життя, приклад реальності практикування чеснот, покаяння як переміна розуму і, відповідно, способу життя. Тут ми маємо біблійні та історичні приклади, але потребуємо їх актуалізації.
Апостоли писали послання «святим», називаючи так своїх сучасників і вірних церкви, до якої вони зверталися. Та й за кожною літургією ми виголошуємо: «Святеє – святим», називаючи святими тих, хто зібрався в храмі.
А значить святість – це не про минуле і далеке, а про те, що має бути в реальності нашого повсякденного життя.
Питання поєднання церковного з державно-суспільним календарем
Це ще один вимір, який може наблизити наш календар до нашого суспільства. Ми маємо церковні свята, які є державними (Різдво Христове, Великдень, Трійця, День хрещення Київської Руси, Покрова). І тут ми можемо говорити про нові позахрамові форми їх святкування.
Також ми маємо державні свята, і маємо знайти форми їх вшанування у церковному середовищі. Серед них – День Незалежності, День Соборності, дні пам’яті жертв голодоморів, політичних репресій тощо. І важливо розуміти, які вічні сенси у ці дні може запропонувати суспільству церква.
Наприклад, 8 вересня і в церковному, і в державному календарі може з’явитися День софійності, оскільки саме у цей день храмове свято Софії Київської і пам’ять ікони Софії-Премудрості Божої. А софійність – це вічна тема мудрості у всіх її вимірах і потужне запрошення до втілення її у життя людей, спільнот і держави.
Водночас ми маємо також цілий календар міжнародних і українських професійних та інших святкових днів. І тут важливо актуалізувати тему небесних покровителів професій та видів діяльності. Це має бути зазначене у наших календарях, або ми маємо запропонувати суспільству святці в логіці відповідно до календаря професій.
Атрибуція святих
Це може спиратися саме на нашу київську традицію атрибутування святих, яку ми можемо побачити на прикладі Києво-Печерських преподобних, до формування традиції осмисленого вшанування яких долучився святитель Петро Могила.
Зверніть увагу, як до нас промовляють всього декілька слів, доданих до імен наших святих-преподобних: Нестор Літописець, Агапіт
лікар безвідплатний, Аліпій іконописець, Марк гробокопатель, Прохор лободник, Авраамій працьовитий, Павло слухняний тощо.
На жаль, традиція вказувати на чесноти, якими прославилися святі, не стала визначальною у наших календарях, але в подальшому це можна було б розвивати.
Головною ознакою святих дуже часто є географія, але й вона потребує оновлення.
Сучасна географія
Поруч з іменами святих часто читаємо географічні назви, яких вже не існує на сучасних мапах. Тому, можливо, поруч з традиційними топонімами мають з’явитися і вказівки щодо сучасної назви регіону, міста чи місцевості.
Наприклад, Мири Лікійські, де ніс свій послух святий Миколай, сьогодні належать до території турецького Демре, як і вірменська Севастія, де постраждали 40 мучеників, сьогодні є турецьким містом Сівас. І таких прикладів безліч. Таким чином прив’язка до сучасної географії може спонукати до паломництв та вивчення реальної історії життя людей і народів.
Сучасні житія
Це ставить перед нами більш широке завдання: як сучасній людині розповісти про життя і подвиг святих, яких від нас відділяють століття?
Ми маємо великий корпус житій святих, написаний святителем Димитрієм Тупталом у XVII столітті, але літературна форма цих описів не підходить для сучасної масової аудиторії. І ми маємо не тільки перекладати святителя на сучасну українську мову, розчищаючи завали імперської цензури, але й створювати новий формат житійної літератури.
Можливо, комусь буде ближчим формат енциклопедичної статті. А, можливо, хтось візьме на себе подвиг, співмірний з працею святителя Димитрія.
Наприклад, декілька років тому повний корпус житій зібрав і переписав афонський монах Макарій Симонопетрський. Українське видавництво «Дух і Літера» з 2014 року почало працювати не просто над перекладом цієї праці, але й, з дозволу автора, додавати житія українських святих. На жаль, майже за 10 років видано лише 5 томів (січень-травень). Наскільки мені відомо, цьогоріч має вийти шостий том, а наклад першого вже повністю розійшовся.
І, до речі, перелік святих дня, якщо дивитися зміст видання, буде відрізнятися від переліку святих у нашому українському церковному календарі, оскільки о. Макарій багато уваги приділив святим з різних куточків світу і різних народів, а також святим першого тисячоліття нерозділеного християнства.
Нові (старі) імена
Це стосується питання імен, якими називають дітей в нашій країні, але у нашому календарі немає святих з такими іменами, хоча вони є в світі, і це святі, яких прославляли ще до поділу християнства на «православний Схід» і «католицький Захід».
Наприклад, святий мученик Едуард, король Англії, канонізований ще 1001 року, чи святий Патрик Ірландський, місіонер, єпископ і апостол Ірландії, який жив у V столітті. Ці імена вже поступово входять у наші календарі і коло шанованих святих.
Святі інших Церков і народів
Але є більш складне питання: що робити зі святими другого тисячоліття, які здобули славу і шанування, що виходить далеко за межі церкви, у якій їх прославили серед святих?
Це, наприклад, св. Бенедикт Нурсійський (жив у VI ст., а канонізований у XIII ст.), св. Франциск Асизький (XIII ст.), св. Тома Аквінський (XIII ст.), св. Тереза Калькутська (XX ст.) та багато інших. Цей список можуть продовжити святі онучки нашого святого благовірного князя Ярослава Мудрого – Маргарита Шотландська (канонізована у XIII ст., а у XVII-му проголошена покровителькою Шотландії) та Едігна Баварська (канонізована у XVII ст.).
Або ще більш наближений до нас в просторі і часі приклад св. Андрея Шептицького, беатифікація якого триває з середини ХХ століття, чи інші святі Української Греко-Католицької Церкви, особливо мученики часів гонінь радянської безбожної влади.
Усе це потребує розмислів, обговорення і євангельських по духу рішень як на особистому, так і на загальноцерковному рівні.
Шановані й важливі (не)святі
Також виникає питання шанованих, але не канонізованих християн. Чи є їм місце у нашому церковному календарі, враховучи, що дехто з них вочевидь не буде канонізованим ніколи, але мав великий вплив на богослов’я чи історію світового і українського християнства?
Наприклад, як вшановувати всесвітньовідомих богословів різних конфесій?
Або важливе для нас, українців, вшанування відомих діячів нашого народу і церкви, як-от: Іван Мазепа, Іван Кісіль, Григорій Сковорода, митрополит Василь Липківський, митрополит Іван Огієнко та багато інших.
І якщо у нас традиційно церковне вшанування (молебнями і урочистими богослужіннями) святих відбувається у дні їхнього упокоєння, то, можливо, у дні смерті видатних історичних і церковних діячів або богословів варто звершувати панахиди та проводити інші доречні заходи вшанування (лекції, виставки, обговорення спадщини тощо).
Також було б добре, якби ми мали календар дат, пов’язаних з нашими (не)святими, але шанованими братами і сестрами у Христі, оскільки не канонізований – ще не означає не святий, або такий, приклад життя якого не гідний вивчення і наслідування.
Так само, як канонізація іноді покриває реальне життя позолотою сакралізації аж до невпізнаваності і нереальності.
Календар святих місць, дат і подій
Календар, або якийсь його розділ, може бути вибудований не в логіці імен, а в логіці святих місць або історичних подій. Важливим інструментом може стати вшанування різноманітних ювілеїв святих, святинь (монастирів, храмів, ікон), видатних діячів або історичних подій.
Деколонізація і дерусифікація календаря
Це важлива і багаторівнева тема.
Залишається відкритим питання, що робити з Олександром Невським, Димитрієм Донським, Даниїлом Московським, царственними страстотерпцями, Матроною Московською, Казанською іконою тощо?
З одного боку, наш календар має очиститися від прикладів «святості» імперського наративу, а з іншого боку, можливо, нам потрібен великий календар, який містив би імена святих всіх помісних Церков, відповідно згрупованих і позначених.
Але, безумовно, серед російських святих є ті, шанування яких не несе на собі присмаку «русского міра», і які є шанованими в Україні.
Наприклад, преподобний Серафим Саровський, який, до речі, благословення на свої подвиги отримав в Києві.
Але питання складніше, бо ми маємо спільних святих з багатьма помісними Церквами. Наприклад, преподобного Паїсія Величковського не без підстав своїм вважає Румунська Церква. Або серед шанованих нами святих є ті, які ніколи не були в Україні і ніяк з нею не пов’язані, але яких ми вважаємо «своїми», наприклад, святитель Миколай або великомучениця Варвара.
Під поняття деколонізації також підпадає тема найменування святих українців, які обіймали кафедри в Російській імперії. Наприклад, святитель Димитрій Туптало народився і все життя жив і служив в Україні, але наприкінці життя був відправлений до Ростова, в якому дуже сумував і за декілька років помер. То чому ми його називаємо «Ростовським» і як це відгукується в свідомості сучасних українців? Або святитель Іоан Максимович, особистий друг Івана Мазепи, який після поразки гетьмана був засланий до Тобольська, де й помер, навіть в нашому календарі йменується «Тобольським»…
Календар біблійних читань
Логіка апостольських і євангельських читань в нашому календарі також богослужбова, а не просвітницька. Своє коло суботніх і недільних читань, своя логіка читань будніх днів, свої читання святим і святам.
А в той момент, коли ми закликаємо людей приділити увагу читанню Святого Письма, як от у Великий піст, у нашому календарі в будні дні євангельські читання відсутні взагалі, оскільки богослужбовий устав говорить: немає літургії – немає євангельського і апостольського читання.
Можливо, нам потрібні окремі календарі біблійних читань? І, можливо, не на рік, а на декілька років. Було б добре мати практику церковного читання і тлумачення хоча б сапіенціальних біблійних книг, які навчають мудрості.
Можливо, для вірян потрібно створити коло біблійних читань, рекомендованих в піст? Та й на наявне богослужбове коло читань варто подивитися з урахуванням реалій літургічного життя парафій.
Неділя – День Господній
Наразі також існує проблема дванадесятих і великих церковних свят у будні дні. У ці святі дні, особливо у великих містах, духовенства в храмі може бути більше, ніж вірян, бо це робочий день, і люди зайняті своїми буденними справами. Це також може стосуватися відзначення храмових свят, днів ангела, місцевих святих, святинь тощо.
Наостанок додам: дуже добре, що Церква зробила свій перший виважений «астрономічний» крок до створення сучасного православного церковного календаря, але ми маємо велике коло календарних і літургічних питань, які в постійному режимі необхідно обговорювати, пропозиції апробовувати, рішення знаходити. І все це про календар, який задає ритм нашого реального церковного життя у всіх його вимірах.
